33. Нормативність уживання граматичних форм займенника.

Займенник - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Використання неозначених займенників у текстах ділового та нау­кового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функ­ціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. Однак займенники, в структурі яких є частки аби-, казна-, хтозна-, вживають лише в розмовній мові.У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр.: в окремих випадках, певний час.

У текстах ділового мовлення існують застереження щодо викорис­тання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи сти­лістичне забарвлення, зокрема:

1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввіч- ливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою. У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допусти­ти); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.

2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій.

3. У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слу­хача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває за­йменник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?

4. Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює на­явне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у су­часній українській літературній мові значення „свій", наприклад, свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власної практики.

5. Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенни­ків для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було за­пропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведе­но замість вами доведено.

34. Функціонування числівників у мові професійного спілкування. Словозміна числівників.

Числівник - це самостійна частина мова, що позначає кількість предметів чи абстрактне число і виражає своє значення у формах від­мінка, обмежено - роду та числа.

За значенням та граматичними ознаками числівники поділяють на кількісні та порядкові.

Кількісні числівники називають кількість предметів або абстракт­не число, відповідають на питання с к і л ь к и? У поєднанні з іменни­ками на зразок номер, шифр, група тощо ставимо питання який?

Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі, відповідають на питання котрий?

Визначальною морфологічною категорією числівника є відмінок. Порівняно з іменниками і прикметниками числівники мають більш розгалужену систему словозміни. За характером вираження відмінко­вих закінчень виділяють шість типів словозміни числівників:

— перший тип складають числівники одна, одне (одно) — одні;

- другий тип утворюють числівники два, три, чотири та збірні числівники;

- третій тип утворюють числівники від п 'ятьох (шість, сім, вісім, дев 'ять) до десятьох, числівники другого десятка, а також на­зви десятків від двадцятьох (тридцять, п 'ятдесят, шістдесят, сім­десят) до вісімдесятьох.

Вони мають паралельні форми словозміни. Домінують тепер вто­ринні відмінкові форми із закінченнями -ох, -ом, які набувають дедалі більшого поширення під упливом відмінювання числівників два, три, чотири''. У знахідному відмінку вживання форм, тотожних називному чи родовому, регулюється категорією істот/неістот іменника.

- четвертий тип утворюють назви сотень, крім сто. Особливіс­тю словозміни числівників цього типу є відмінювання усіх складових частин. При цьому перша частина має форму одиниць першого десятка (з двох паралельних форм вибираємо лише першу, за винятком орудного відмінка), а друга частинами - однакова для усіх числівників;

- п’ятий тип утворюють числівники сорок, дев’яносто, сто. Вони відрізняються найбільшою однотипністю відмінювання: ма­ють нульову флексію або флексію -о в називному та знахідному відмін­ках і флексію -а в решті відмінків.

— шостий тип утворюють числівники нуль, тисяча, мільйон, міль­ярд, трильйон, квадрильйон. Числівники цього типу відмінюються як іменники відповідної від­міни і групи.

Поєднання числівників з іменниками. Числівники у складі інших слів.

Характер сполучуваності числівників з іменниками залежить від семантичного розряду самих числівників та поєднуваних з ними імен­ників.

1. Числівник один (одна, одно / одне) узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку чи тільки числі та відмінку для форми одні;

2. Власне кількісні числівники два, три, чотири поєднуються з іменниками в формі називного відмінка множини, що мають наголос родового відмінка однини; Форму родового відмінка однини мають іменники, структура осно­ви яких у називному відмінку однини та множини різна.

3. Числівники від п 'яти до двадцяти, а також назви десятків, со­тень та неозначено-кількісні числівники кілька, декілька, кільканад­цять, кількадесят, кількасот поєднуються з іменниками у формі ро­дового відмінка множини;

4. Відмінювані дробові числівники поєднуються з іменниками у формі родового відмінка однини;

Якщо до складених числівників входять слова половина, чверть, то форму іменника визначає числівник, який називає кількість цілих оди­ниць;

5. Невідмінювані дробові числівники півтора, півтори вимагають форми родового відмінка однини. У синтаксичних позиціях непрямих відмінків, крім родового і знахідного, іменники виступають у формі множини відповідного відмінка. У поєднанні з незмінним числівником півтораста (сто п'ятдесят) іменник має форму родового відмінка множини і змінює її відповідно у непрямих відмінках;

6. Для збірних числівників характерне поєднання з іменниками, що є назвами істот, множинними іменниками та іменниками середнього роду (IV відміна) у формі родового відмінка множини, за винятком числів­ників обидва, обидві, для поєднання з якими використовують форму називного відмінка множини;

7. Неозначено-кількісні числівники багато, мало (небагато, не­мало, чимало) поєднуються з іменниками на позначення предметів, що піддаються лічбі, та нерахованих предметів і понять. Перші мають форму родового відмінка множини, а другі - родового відмінка однини;

8. У складених кількісних числівниках форму іменника визначає останнє слово;

При поєднанні складених числівників, які закінчуються на два, три, чотири і не можуть мати у своєму складі збірних числівників, з множинними іменниками, іменниками четвертої відміни чи назвами нерахованих предметів використовують лічильні слова {пара, оди­ниця, примірник, штука, голова тощо).