- •1. Мова і мовлення в житті людини. Функції мови.
- •2.3. Українська національна і літературна мова. Ознаки літературної мови.
- •4. Поняття мовної норми і її види.
- •Ознаки усної та писемної форм літературної мови
- •7. Функціонально стилістична диференціація сучасної української літературної мови.
- •8. Характеристика наукового стилю.
- •9. Характеристика офіційно- ділового стилю.
- •10. Загальні вимоги до культури усного професійного мовлення.
- •12. Енциклопедичні словники. Їх характеристика
- •13. Філологічні словники. Їх характеристика
- •14.Усне літературне мовлення
- •15.Основні форми вираження усного ділового мовлення
- •16. Характеристика жанрів публічного монологічного мовлення.
- •17. Невербальні засоби професійного спілкування.
- •18. Український мовленнєвий етикет, його види, тональність
- •19. Характеристика жанрів приватного діалогічного мовлення.
- •20. Лексичні норми професійного спілкування.
- •22. Лексика української мови за походженням.
- •24. Лексика української мови з погляду її вживання
- •25.Терміни: їхні ознаки та функціонування. Основін вимоги до них
- •26. Омоніми, пароніми, синоніми, антоніми та їх функції в мові проф. Спілкування.
- •27. Явища евфемізму і перифрази
- •30. Труднощі визначення роду іменників (рід іменників на позначення професій, звань, посад; незмінювані іменники іншомовного походження, абревіатури).
- •Нормативність уживання форм числа іменників.
- •32.Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові.
- •33. Нормативність уживання граматичних форм займенника.
- •34. Функціонування числівників у мові професійного спілкування. Словозміна числівників.
- •35. Особливості вживання дієслівних форм у мові професійного спілкування.
- •36. Синтаксичні норми мови професійного спілкування.
- •37. Координація присудка з простим і складеним підметом.
- •38. Складні випадки керування.
- •40. Документ, його функції.
- •41. Класифікація сучасних документів.
- •42. Реквізити та основні вимоги до їх оформлення.
- •18.Резолюція.
- •44. Загальні вимоги до оформлення ділових паперів.
- •45. Текст як основний реквізит документа.
33. Нормативність уживання граматичних форм займенника.
Займенник - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Використання неозначених займенників у текстах ділового та наукового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. Однак займенники, в структурі яких є частки аби-, казна-, хтозна-, вживають лише в розмовній мові.У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр.: в окремих випадках, певний час.
У текстах ділового мовлення існують застереження щодо використання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне забарвлення, зокрема:
1. Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввіч- ливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою. У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.
2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій.
У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?
Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у сучасній українській літературній мові значення „свій", наприклад, свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власної практики.
Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено.
34. Функціонування числівників у мові професійного спілкування. Словозміна числівників.
Числівник - це самостійна частина мова, що позначає кількість предметів чи абстрактне число і виражає своє значення у формах відмінка, обмежено - роду та числа.
За значенням та граматичними ознаками числівники поділяють на кількісні та порядкові.
Кількісні числівники називають кількість предметів або абстрактне число, відповідають на питання с к і л ь к и? У поєднанні з іменниками на зразок номер, шифр, група тощо ставимо питання який?
Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі, відповідають на питання котрий?
Визначальною морфологічною категорією числівника є відмінок. Порівняно з іменниками і прикметниками числівники мають більш розгалужену систему словозміни. За характером вираження відмінкових закінчень виділяють шість типів словозміни числівників:
— перший тип складають числівники одна, одне (одно) — одні;
- другий тип утворюють числівники два, три, чотири та збірні числівники;
- третій тип утворюють числівники від п 'ятьох (шість, сім, вісім, дев 'ять) до десятьох, числівники другого десятка, а також назви десятків від двадцятьох (тридцять, п 'ятдесят, шістдесят, сімдесят) до вісімдесятьох.
Вони мають паралельні форми словозміни. Домінують тепер вторинні відмінкові форми із закінченнями -ох, -ом, які набувають дедалі більшого поширення під упливом відмінювання числівників два, три, чотири''. У знахідному відмінку вживання форм, тотожних називному чи родовому, регулюється категорією істот/неістот іменника.
- четвертий тип утворюють назви сотень, крім сто. Особливістю словозміни числівників цього типу є відмінювання усіх складових частин. При цьому перша частина має форму одиниць першого десятка (з двох паралельних форм вибираємо лише першу, за винятком орудного відмінка), а друга частинами - однакова для усіх числівників;
- п’ятий тип утворюють числівники сорок, дев’яносто, сто. Вони відрізняються найбільшою однотипністю відмінювання: мають нульову флексію або флексію -о в називному та знахідному відмінках і флексію -а в решті відмінків.
— шостий тип утворюють числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд, трильйон, квадрильйон. Числівники цього типу відмінюються як іменники відповідної відміни і групи.
Поєднання числівників з іменниками. Числівники у складі інших слів.
Характер сполучуваності числівників з іменниками залежить від семантичного розряду самих числівників та поєднуваних з ними іменників.
Числівник один (одна, одно / одне) узгоджується з іменником у роді, числі та відмінку чи тільки числі та відмінку для форми одні;
Власне кількісні числівники два, три, чотири поєднуються з іменниками в формі називного відмінка множини, що мають наголос родового відмінка однини; Форму родового відмінка однини мають іменники, структура основи яких у називному відмінку однини та множини різна.
Числівники від п 'яти до двадцяти, а також назви десятків, сотень та неозначено-кількісні числівники кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот поєднуються з іменниками у формі родового відмінка множини;
Відмінювані дробові числівники поєднуються з іменниками у формі родового відмінка однини;
Якщо до складених числівників входять слова половина, чверть, то форму іменника визначає числівник, який називає кількість цілих одиниць;
5. Невідмінювані дробові числівники півтора, півтори вимагають форми родового відмінка однини. У синтаксичних позиціях непрямих відмінків, крім родового і знахідного, іменники виступають у формі множини відповідного відмінка. У поєднанні з незмінним числівником півтораста (сто п'ятдесят) іменник має форму родового відмінка множини і змінює її відповідно у непрямих відмінках;
6. Для збірних числівників характерне поєднання з іменниками, що є назвами істот, множинними іменниками та іменниками середнього роду (IV відміна) у формі родового відмінка множини, за винятком числівників обидва, обидві, для поєднання з якими використовують форму називного відмінка множини;
Неозначено-кількісні числівники багато, мало (небагато, немало, чимало) поєднуються з іменниками на позначення предметів, що піддаються лічбі, та нерахованих предметів і понять. Перші мають форму родового відмінка множини, а другі - родового відмінка однини;
У складених кількісних числівниках форму іменника визначає останнє слово;
При поєднанні складених числівників, які закінчуються на два, три, чотири і не можуть мати у своєму складі збірних числівників, з множинними іменниками, іменниками четвертої відміни чи назвами нерахованих предметів використовують лічильні слова {пара, одиниця, примірник, штука, голова тощо).