- •За редакцією м.Ф.Шмиголя та о.В.Сулима
- •Тема 1. Філософія, її призначення, зміст і функції в суспільстві
- •Своєрідність філософії та її основне питання
- •Філософія як світогляд
- •Філософія: наука чи мистецтво?
- •Функції філософії та її сенс
- •План семінарського заняття
- •18.Хто із філософів вважав, що справжня філософія є не та, що досліджує об’єкти, а та , що боліє сенсом життя та особистою долею?
- •19.Хто із німецьких філософів вважав, що філософія – це “знання заради спасіння” на противагу “знанню заради панування”?
- •20.Кому з філософів хх століття належить метафорична характеристика філософії як “Нічийної Землі”?
- •Першоджерела до вивчення теми Аристотель. Метафизика
- •Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія
- •Декарт р. Начала философии.
- •Кант и. Логика.
- •Гегель г. Лекции по истории философии
- •Маркс к. Передовица в № 179 "кÖlnische Zeitung"
- •Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Ницше ф. По ту сторону добра и зла
- •Рассел б.История западной философии.Введение
- •Бердяев н.А.Философия свободы. Смысл творчества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тема 2. Антична філософія, її космоцентрична спрямованість.
- •Класичний період античної філософії: софісти, Платон, Аристотель
- •Занепад та згасання античної філософії (пізньоантичний період)
- •План семінарського заняття:
- •ПЕршоджерела до вивчення теми Платон. Государство
- •Эпикур. «Эпикур приветствует Менекея»
- •Сенека а.Л. О счастливой жизни
- •Эпиктет. В чем наше благо
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 3. Філософія середньовіЧчя та доби відродження
- •Основні риси середньовічної філософії
- •Онтологія та гносеологія. Реалізм та номіналізм у середньовічній філософії.
- •Середньовічна схоластика. Т. Аквінський як систематизатор схоластики
- •Етичні погляди епохи Середньовіччя
- •Головні риси філософії епохи Відродження
- •Етичні погляди епохи Відродження
- •План семінарського заняття
- •- Абеляр; - Августін Блаженний; - Григорій Нісський; - Еріугена; - Боецій.
- •Першоджерела до вивчення теми Августин а. О Граде Божьем
- •Августин а. Об истинной религии
- •Августин а. Исповедь
- •Августин а. О количестве души
- •Аквинский ф. Сумма теологии
- •Аквинский ф. Сумма против язычников
- •Бруно Дж. Диалоги. Диалог второй
- •Макиавелли н. Государь
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 4. Філософія нового часу (хvіі - хvііі ст.)
- •Передумови та основні риси філософії Нового часу
- •Емпіризм у філософії Нового часу: ф. Бекон
- •Раціоналізм: р. Декарт, б.Спіноза
- •Просвітництво
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Бэкон ф. Новый органон
- •Декарт р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках
- •Гоббс т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского
- •Кондорсе ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 5. Німецька класична філософія
- •Суб’єктивний ідеалізм і. Канта
- •Абсолютний ідеалізм г. Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми
- •Кант и. Основы метафизики нравственности
- •Кант и. Критика практического разума
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг. Введение
- •Фейербах л. Сущность христианства
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 6. Філософія марксизму
- •Передумови виникнення філософії марксизму та його основні ідеї
- •Марксистська концепція людини
- •Матеріалістичне розуміння суспільства
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела для вивчення теми Маркс к. Капитал. Предисловие ко второму изданию.
- •Маркс к.Экономическо-философские рукописи 1844 г.
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 7. Традиції та особливості розвитКу філософської думки в україні
- •Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •Розвиток філософії у Києво-Могилянській Академії
- •Філософське вчення г.Сковороди
- •Філософія Памфіла Юркевича
- •Філософія української революційної демократії
- •Філософські погляди д.Чижевського
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Сковорода г. Диалог: имя ему — потоп Змиин. Начальная дверь к христианскому добронравию
- •Юркевич п. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 8. Тенденції розвитку сучасної світової філософії Зміст теми:
- •§1. АналітичнИй напрямок у філософії хіх-хх ст. 1. Неопозитивізм. 2. Постпозитивізм. 3. Прагматизм. 4.Герменевтика.
- •§ 2. Антропологічний напрямок у філософії хіх-хх століття. 1. «Філософія життя». 2. Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм. 3. Філософія екзистенціалізму.
- •Неопозитивізм
- •Постпозитивізм
- •Прагматизм
- •Герменевтика
- •Філософія життя
- •Філософські проблеми психоаналізу: фрейдизм та неофрейдизм
- •Філософія екзистенціалізму
- •План семінарського заняття
- •1.До загальних особливостей філософії хх століття можна віднести:
- •2.До напрямів сцієнтистської філософії хх століття належать:
- •3.Які висловлювання є характерними для прагматизму?
- •Першоджерела до вивчення теми ШопенгауЭр а. Афоризмы житейской мудрости
- •Жан Поль Сартр. Экзистенциализм — это гуманизм.
- •Камю а. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Модуль іі. Основні проблеми філософІї
- •Тема 9. Філософський зміст проблеми буття. Діалектика буття
- •Буття як вихідна категорія філософії
- •Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку
- •Філософські категорії як інструмент пізнання світу
- •Категорії діалектики
- •Закони діалектики
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми ф.Энгельс. Старое предисловие к анти-дюрингу. О диалектике
- •Гегель г. В. Ф. Наука логики
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 10. СвідомісТь, її структура. Проблема ідеального
- •Філософське вчення про дух, душу, свідомість.
- •Структура свідомості. Самосвідомість та рефлексія
- •Свідомість та мозок. Проблема ідеального
- •Суспільна свідомість та її основні форми
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Фрейд з. Введение в психоанализ. Лекции
- •Юнг к. Г. Об архетипах коллективного бессознательного
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика повідомлень та рефератів
- •Література
- •Тема 11. Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу
- •Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
- •Філософська теорія істини. Діалектика абсолютної та відносної істини
- •Наукове пізнання: рівні, форми, методи
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Энгельс ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии
- •Энгельс ф. Анти-Дюринг
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика рефератів та доповідей
- •Література
- •Тема 12. Логіка: Закони і форми правильного мислення.
- •Логіка як наука про закони і форми правильного мислення
- •Поняття як форма мислення
- •Індивідуальні завдання
- •Судження
- •Індивідуальні завдання
- •Основні формально-логічні закони
- •Умовивід як форма мислення
- •Якщо а, то b; Якщо b, то с; Отже, якщо а, то с.
- •Якщо а, то в; не-в; Отже, не-а
- •Індуктивні умовиводи
- •Умовиводи за аналогією
- •Індивідуальні завдання
- •Елементи теорії аргументації.
- •Індивідуальні завдання:
- •План семінарського заняття
- •Література
- •Філософія особистості
- •Структура та типи особистості
- •План семінарського заняття
- •2.Які з наведених положень відповідають уявленням середньовічних філософів про походження зла у світі?
- •14.Що означає поняття індивідуальності у філософії особистості?
- •15.Які із означених характеристик можна віднести до особистості?
- •Першоджерела до вивчення теми Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди
- •Фромм э. Человек для самого себя
- •Неплодотворные ориентации
- •3. Плодотворная ориентация
- •К.Г.Юнг. Психологические типы
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 14. Етичні виміри буття особистості
- •Моральна мотивація та ціннісні орієнтації
- •Проблема морального вибору: структура вчинку
- •Співвідношення моральної мети і засобів
- •Основні категорії етики Добро і зло
- •Свобода та відповідальність
- •Обов’язок і совість
- •Честь і гідність
- •Страждання та співчуття
- •Сенс життя та щастя
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Фромм э. Бегство от свободы
- •Аббаньяно н. Мудрость жизни
- •Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни
- •Франкл в. Человек в поисках смысла
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 15. СуспільстВо як система, що розвивається
- •Специфіка філософського аналізу суспільства
- •Проблема суспільної закономірності
- •Об’єктивне та суб’єктивне в суспільних процесах
- •Форми суспільного життя
- •План семінарського заняття
- •11.Які з перерахованих явищ відносяться до суспільного буття?
- •12.Які з перерахованих явищ відносяться до суспільної свідомості?
- •13.Які з форм суспільної свідомості виникають в класовому суспільстві?
- •Першоджерела до вивчення теми Маркс к. К критике политической экономии. Предисловие
- •Маркс к., Энгельс ф. Немецкая идеология
- •Франк с. Д. Духовные основы общества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література
- •Тема 16. Суспільний прогрес і проблеми сучасності
- •Філософія історії як напрям філософського знання
- •Проблема суперечливості суспільного прогресу та її морально-етичні аспекти
- •План семінарського заняття
- •Першоджерела до вивчення теми Гегель г. В. Ф. Философия истории
- •Швейцер а. Благоговение перед жизнью как основа этического миро- и жизнеутверждения
- •Шпенглер о. Закат Европы
- •Тойнби а. Постижение истории
- •Печчеи а. Человеческие качества
- •Проблемно-пошукові завдання
- •Тематика доповідей та рефератів
- •Література:
Обов’язок і совість
З допомогою цих двох категорій загальні соціально-моральні вимоги трансформуються в моральні проблеми конкретного індивіда. Вони утворюють морально-психологічний механізм самоконтролю, який тісно повязаний з відповідальністю особистості.
Моральний обов'язок – це перетворення вимог суспільної моралі в особистий імператив конкретної особи та добровільне його виконання. Джерелом обов'язку є суспільний інтерес. В обов'язку він набуває наказового характеру, формуючи моральні вимоги індивіда по відношенню до інших людей і до самого себе.
Наступний момент, який слід підкреслити при характеристиці змісту поняття обов'язок, пов’язаний з тим, що це не лише моральне зобов’язання людини, яке вона виконує під впливом зовнішніх вимог, а і внутрішнє моральне спонукання. Тобто важливою рисою обов'язку є його добровільність. Разом з тим існують різні рівні добровільності: від виконання за примусом або через острах перед суспільною думкою до слідування обов'язку за внутрішньою потребою. Це багато в чому залежить від ситуації, але справжнім моральним обов'язком є вільне дотримання суспільно-необхідних вимог або особисте зобов'язання, яке не залежить від будь-яких зовнішніх та внутрішніх примусів.
Люди морального обов'язку активні, діяльні, вони вкрай чутливі до будь-якої несправедливості і активно стверджують у житті добро. Моральний обов'язок спонукає таких людей до активної громадянської позиції. Однак, існує і інший тип людей: вони прекрасно знають про існування та зміст суспільного обов'язку, але байдужі до нього, сприймають його як щось далеке, зовнішнє по відношенню до них. Такій людині «плювати на все», вона «нікому нічого не винна».
Існує «ієрархія» обов'язків: обов'язок перед суспільством, перед колективом, перед родиною, окремо перед матір'ю, дітьми, перед «ближніми» - друзями, нарешті, перед самим собою. При цьому такі обов'язки часто можуть суперечити один одному, наприклад, обов'язок сина перед матір’ю і обов'язок його перед дружиною. У виборі вчинку в цьому випадку вирішальне слово належить совісті.
Совість - це здатність до активної самосвідомості, самооцінки особистого ставлення до оточення, до діючих в суспільстві моральних норм. Вона виконує функцію внутрішнього регулятора поведінки людини. Різноманітність ситуацій, в яких опиняється сучасна людина, не дозволяють передбачити процедуру дій, надати готовий рецепт поведінки для кожного конкретного випадку. Моральним саморегулятором поведінки в усіх цих ситуаціях виступає совість. Вона діє як побудник, що спрямовує нас на дотримання моральних вимог; вона може також діяти як фактор, що забороняє той чи інший вибір, коригуючи наші дії. Совість завжди несе в собі моральну оцінку наших вчинків, викликаючи відповідні моральні переживання. Остання обставина особливо важлива. І хоча совість формується на основі моральних вимог навколишнього світу і відображає їх об’єктивний характер, вона, перш за все, є особистісною оцінкою фактів, виразом нашого суб’єктивного ставлення до явища, що морально оцінюється.
Німецький філософ Л.Фейєрбах поняття совісті пов’язував з співчуттям, яке загострене усвідомленням того, що саме ти і є винуватець страждання іншого. Інакше бачить природу совісті З.Фрейд. На його думку, це особливий вид неврозу, своєрідне ярмо, що перетворює людське життя на низку мук та страждань. Гуманістична етика оцінює природу совісті не так песимістично. Аналізуючи совість в більш широкому контексті людських відносин, вона встановлює її органічний зв'язок з поняттями обов'язку та відповідальності, а через них – з добром та злом.
Взаємозв’язок між совістю та обов'язком утворює єдиний морально-психологічний механізм регуляції поведінки особистості, в якому совість виступає в якості підстави для виконання обов'язку. Зазначимо, що між совістю та обов'язком можуть виникати конфлікти, які породжуються, як правило, розбіжністю між цілями і інтересами особистості та суспільства. Протиріччя між обов'язком і совістю – це проблема досить актуальна, вона має відношення і до нашого сьогодення. (Тут було б доцільно студентам самостійно навести приклади подібної суперечності).
В українській мові слово «совість» виникло від старослов'янського «себе знати». Ми зобов'язані знати, до чого готуємо себе в критичних ситуаціях, що було в нас в момент здійснення вчинку і що після нього. Нам відомо, що в розмові з власною совістю людина наодинці сама з собою і тому може бути цілком відвертою. Можна обдурити інших, можна «не помітити» щось небажане, але обдурити власну совість неможливо - це свідок, котрий завжди з тобою, сховатися від якого неможливо. Згадаємо О.Герцена: “Беспощаднее инквизитора нет, чем совесть”.
І в той же час совість як засіб самооцінки не абсолютна: вона може бути поблажливою, - адже ж вона – “моя”. І якщо її не можна обдурити, то можна хоча б «умовити». Існує цілий набір добре усім відомих умовлянь, призначених для укладання угоди з совістю: «я хотів, як краще», «усі так роблять» тощо. Тому цілком покладатися на совість теж не можна. Існує таке явище як підміна совісті холодним раціональним розрахунком, котре може привести до блюзнірства. Суспільство, побудоване цілком на раціональних принципах, може стати “надрозумним”, але при цьому перестане бути людяним.
Проблема полягає в тому, щоб активізувати совість, зробити її вищим суддею усього нашого життя. Нам добре відоме таке поняття як каяття совісті, тобто сором за зроблене, за те, що мав намір зробити, за ті наслідки, які могли б бути чи не бути. Каяття, муки совісті – це усвідомлення своєї провини, осмислення аморальності вчинених дій. У будь-якому випадку ступінь переживань, “мук совісті” залежить від характеру вчинку та рівня свідомості людини, від її здатності та звички справедливо і критично оцінювати власну поведінку та поведінку інших. Моральним результатом цих переживань є каяття, зміст якого полягає в гармонізації відношень між обов'язком та совістю. Каяття являє собою зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду людиною засад власної поведінки й свідомості. Моральної цінності каяття набуває як вільне духовне самовизначення, будучи вимушеним воно втрачає моральну значимість.
В богословській та філософській літературі каяття як душевний акт являє собою поєднання таких елементів: визнання суб’єктом певних дій або помислів, відповідальність за які він несе; відкрите засудження ним цих помислів або дій; вияв готовності зазнати за них справедливого покарання.
Каяття завжди є важкою справою для людської душі. Людина, яка розкаялася, мусить спокутувати свої провини – відпрацювати, вистраждати. Тема каяття протягом тисячоліть посідала важливе місце в різних культурах і релігіях, але і в сучасний культурі уявлення про розкаяння і покаяння аж ніяк не виглядають анахронізмом. В період перебудови й лібералізації суспільного життя в нашій країні проблема покаяння постала з особливою гостротою. Звичайно, щоб прийняти на себе обов’язок покаяння, потрібна духовна мужність. Але такий “труд душі” ніколи не буває марним: він знімає напруження злої пам’яті, ліквідує зародки майбутніх непорозумінь і конфліктів, він спрямовує душу до творчого пошуку добра в самій собі й в оточуючому світі.
Важливим і одним з найскладніших феноменів моральної самосвідомості, поруч з совістю, є сором. Сором - являє собою відчуття людиною своєї невідповідності прийнятим в даному середовищі нормам і очікуванням. Він переживається як у випадку дійсної невідповідності, так і уявної. Переживання сорому тим сильніше, чим важливішим і більш значущим для людини є думка осіб, котрі можуть виразити свій осуд з приводу порушення норм. Взірцеву формулу сорому дав Г.Гегель у своїй “Енциклопедії філософських наук”, зазначивши, що сором являє собою “реакцію на суперечність мого власного прояву з тим, чим я маю і хочу стати, отже захист мого внутрішнього єства проти неналежного виявлення його назовні”. Отже, людина, має соромитися того, що принижує її моральну гідність.