3. Механізм правового регулювання та його стадії і елементи.

Механізм правового регулювання — це система правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.

• Механізм правового регулювання утворюють:

1. Норми права і принципи права, об'єктивовані в законах та підзаконних нормативно-правових актах.

2. Акти тлумачення права (інтерпретаційні акти).

3. Акти застосування норм права (правозастосувальні акти).

4. Правовідносини, суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин. Правове регулювання являє собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин, шляхом врегулювання поведінки їхніх учасників, тобто механізм правового регулювання складається з ряду стадій.

Перша стадія механізму правового регулювання є регулювання суспільних відносин на нормативно-правовому рівні, тобто регулювання всіх відносин даного виду, які виникають й існують, за допомогою встановлення певної правової норми.

Друга стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку. На цій стадії правозастосувальні акти закріплюють за суб'єктом правовідносин певні суб'єктивні права чи юридичні обов'язки.

Третя стадія механізму правового регулювання — це реалізація правової норми у правомірній поведінці суб'єктів правовідносин. На цій стадії відбувається реалізація норм права, тобто досягається безпосередній результат дії механізму правового регулювання.

4. Ефективність правового регулювання.

• Цілями правового регулювання є:

1. закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих суспільних відносин;

2. стимулювання розвитку та поширення суспільних відносин, які відповідають загальнодержавним та загальносуспільним потребам та інтересам;

3. створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин;

4. усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих відносин.

Виходячи з того, наскільки вдається досягнути у процесі правового регулювання даних цілей, і визначається ефективність правового регулювання. Тобто, для визначення ефективності дії певної правової норми беруться до уваги дві обставини: 1) цілі, що ставилися при виданні даної правової норми; 2) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати.

• До основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

2. Рівень досконалості законодавства.

3. Рівень правової культури громадян.

5. Юридична техніка.

Юридична техніка — це система засобів, правил та прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Розрізняють юридичну техніку у правотворчості і юридичну техніку у правозастосувальній діяльності. Юридична техніка у правотворчості включає в себе методи роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка, при цьому, повинна забезпечувати юридичну досконалість нормативно-правових актів. Загальні вимоги такої досконалості полягають в логічній послідовності викладу матеріалу, відсутності суперечностей всередині нормативного акту, стислості викладу, належному понятійному апараті закону.

Найбільш загальними прийомами і правилами юридичної техніки є: 1) юридична термінологія; 2) юридичні конструкції; 3) прийоми і правила викладу змісту нормативних юридичних актів.

Юридична термінологія — це система юридичних та інших термінів, які використовуються при викладі змісту нормативно-правових актів.

Розрізняють три види термінів, які застосовуються у текстах нормативно-правових актів: 1) загальновживані; 2) спеціальнонаукові; 3) спеціально-юридичні.

Юридична термінологія встановлює наступні вимоги: однозначність використовуваного терміну, загальновизначеність, стабільність і доступність. Однозначність означає вживання терміну у даному нормативно-правовому акті в одному і тому ж смислі. Загальновизначеність означає вживання термінів відомих, а не придуманих законодавцем для даного закону. Стабільність означає стійкість термінології, а не зміну її з кожним новим законом. Доступність означає простоту і адекватність терміну змісту норми права.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів; їхні типові схеми, моделі. Тобто, юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані наукою і законодавчою практикою, типові схеми правовідносин.

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормативно-правового акту стосуються: 1) способів викладу; 2) юридичного стилю; 3) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у тексті закону:

1. абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, їхня різноманітність даються в узагальненому вигляді, тобто у вигляді абстрактного поняття;

2. казуїстичний — характеризується тим, що явища, їхні різновиди, факти мають індивідуальні ознаки і перераховуються ті чи інші випадки — казуси.