5. Аналіз.

Метод – спосіб впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства.

8. Охарактеризуйте загальну структуру.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Система управління має бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентоздатність функціонування фірми, її характеристики:

• невелике число рівнів управління;

• наявність малочисельних підрозділів, що мають висококваліфікованих працівників;

• якість продукції і всі процедури повинні бути орієнтовані на споживача.

Існують різні типи організаційних структур управління, основними з яких є:

1. Лінійна - це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

а) чіткість взаємовідносин;

б) оперативність і несуперечливість управлінських рішень;

в) надійний контроль.

2. Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб (штабів), які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення. При цьому штаби не дають безпосередніх розпоряджень лінійним керівникам. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки - ріст управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.

3. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень. Тому кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво з кожної функції управління. 4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів: за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування. Виникнення цієї структури пов'язане із поглибленням поділу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов'язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

5. Матрична структура передбачає створення, поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління, тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції. Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо членів групи.

6. Множинна структура управління використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління. Таке багатоструктурне рішення буде все більше використовуватись у майбутньому.

^{9.Порівняйте переваги та недоліки практичного використання організаційних структур управління підприємством.} Лінійна – Переваги:простота та чіткість взаємовідносин; явно виражена відповідальність; швидка реакція виконавців на реалізацію управлінських рішень. Недоліки: високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх сфер управління. Функціональна – Переваги: компетентне керівництво кожною виробничою операцією; можливість централізованого контролю стратегічних результатів. Недоліки: труднощі у підтримці постійних взаємозв’язків між різними функціональними підрозділами; порушення принципу єдності; зменшення рівня відповідальності виконавців через подвійне підпорядкування. Лінійно-функціональна – Переваги: висока компетентність спеціалістів, що відповідають за здійснення конкретних функцій; поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва. Недоліки: недостатня гнучкість при вирішенні виробничих завдань; ускладнена координація діяльності функціональних підрозділів;надзвичайний розвиток вертикальної складової системи управління. Проектна – Переваги: висока гнучкість; скорочення управлінського персоналу. Недоліки: складність взаємодії між проектами; подрібненість ресурсів між проектами; ускладненість управління проектами як єдиним цілим. Матрична – Недоліки: складність управління в результаті подвійного підпорядкування працюючих.

10. Охарактеризуйте поняття та види інфраструктури п-ва. Результативність виробничо-господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації як основних виробничих процесів, так і допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитком інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (лат. infra – нижче, struktura – побудова) – це сукупність складових частин об’єкту, що мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об’єкта.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, що забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства.

Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи для них нормальні умови.

Виробничу інфраструктуру складають:

• допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство);

• допоміжні дільниці та служби, що розміщуються в основних цехах;

• комунікаційні мережі; засоби збору та обробки інформації; природоохоронні споруди.

Склад об’єктів та їх розмір залежить від галузі типу та масштабу виробництва, технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації.

Але основним в даний момент має бути людина тому підприємство несе не лише економічну, а й соціальну відповідальність, в зв’язку з чим формується соціальна інфраструктура.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників.

Вона складається як правило, з підрозділів громадського харчування, охорони здоров’я, дитячих дошкільних закладів, закладів освіти, житлово-комунального господарства, організації відпочинку, занять фізкультурою і спортом.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директори з кадрових та соціальних питань, йому підпорядковуються відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний.

Вирішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найголовніших факторів підвищення ефективності виробництва, оскільки сучасні умови господарювання пред’являють високі вимоги щодо освіти, професійної підготовки (кваліфікації).

З метою задоволення потреб складається на підприємстві план соціального розвитку, який являє собою обґрунтовану матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці побуту працівників, підвищення трудової активності.

Цей план складається з певних розділів:

• прогнозування змін у соціальній структурі (співвідношення груп за статтю і віком), кваліфікаційні та професійні структури;

• заходи, що спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження шуму, вібрації, запиленості, загазованості тощо);

• заходи, що пов’язані з покращенням та побутових умов робітників, їх соціально-культурним обслуговуванням.

• заходи, що сприяють розвитку раціонального руху і науково-технічної творчості.

Оскільки багато соціальних проблем виходять за межі підприємства їх необхідно обов’язково узгоджувати з місцевими планами.

Капітальне будівництво – це процес створення нових, реконструкції, розширення, та технічного переозброєння діючих об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури.

11. Система технічного обслуговування підприємства: завдання, структура та організація. Функції системи технічного обслуговування:

• ремонт всіх видів устаткування, догляд за ним та налагодження;

• забезпечення робочих місць інструментами;

• переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

• забезпечення підрозділів підприємства енергією, газом, паром тощо;

• забезпечення цехів сировиною, матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виробництва та готової продукції.

Підрозділи системи ТО:

1. ремонтне господарство;

2. інструментальне господарство;

3. транспортне господарство;

4. енергетичне господарство;

5. складське господарство.

1. Ремонтне господарство

Ремонт – це процес підтримання устаткування в робочому стані та відновлення початкової дієздатності. Існує 3 форми:

- централізована – весь ремонтний персонал підпорядковується головному механіку.

• децентралізована – всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковуються начальнику цехів.

- змішана – ТО та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт – персонал ремонтно-механічного цеху.

Інструментальне господарство – сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайнятті придбанням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням та видачею на робочі місця.

Підрозділи інструментального господарства:

а) інструментальний відділ – постачання інструментів та пристроїв, що виготовляються на спеціалізованих заводах

б) інструментальний цех – виготовлення, ремонт та відновлення інструментів.

в) центральний інструментальний склад – приймання, зберігання, облік та видача споживачам.

г) цехові інструментальні комори (підпорядковуються начальнику цеху)

Транспортне господарство

• транспортно-технологічний відділ;

• спеціалізовані транспортні цехи (залізничний, автомобільний, водний транспорт)

В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів.

4. Енергетичне господарство

Завдання:

• забезпечення безперебійного постачання підприємства всіма видами енергії;

• ефективне використання палива і енергії;

• ріст енергоозброєності праці;

• раціональне використання енергетичного обладнання, його ремонт і обслуговування.

• Складське господарство.

• Завдання: зберігання і відпускання споживачам необхідних для нормальної діяльності підприємства запасів, сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, НЗВ, а також готової продукції при мінімальних затратах на виконання складських операцій.

12. Економічна сутність основних вир фондів п-ва. Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються підприємством для використання у своїй господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Участь основних фондів у виробництві визначає їх класифікацію на:

• основні виробничі фонди – це засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і поступово частинами переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції. Вони складають приблизно 60 % від загальної вартості майна підприємства;

• основні невиробничі фонди – не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва, протягом довгого часу зберігають свою натурально-речову форму. На підприємствах різних галузей виробничої сфери вони складають приблизно 10-20 %.

13. Охарактериз класиф ознаки основних фондів п-ва У промисловому виробництві функціонує багато видів основних виробничих фондів, які різняться термінами служби, призначення і роллю у виробничому процесі, інтенсивністю зношування та іншими ознаками. За функціональним призначенням (натурально-матеріальним складом) основні виробничі фонди поділяють на:

• будинки (виробничо-господарського, соціально-культурного призначення та зайняті органами управління);

• споруди (дороги, мости тощо);

• передавальні пристрої (лінії електропередач, трубопроводи тощо);

• машини і устаткування (силові та робочі машини й устаткування, вимірювальні прилади, обчислювальна та комп’ютерна техніка, тощо);

• транспортні засоби (як для переміщення людей, так і вантажів);

• інструменти (механічні та немеханічні знаряддя праці);

• виробничий інвентар і приладдя (робочі столи, верстати, стелажі, що служать для полегшення виробничих операцій);

• господарський інвентар (предмети конторського та господарського облаштування);

• інші основні фонди (бібліотечний фонд, учбові кабінети, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо).

14. Охарактеризуйте процес оцінки основних виробничих фондів підприємства. Для технічної характеристики основних фондів, аналізу рівня використання окремих видів засобів праці, своєчасної заміни їх новими потрібен облік основних фондів.

Облік основних виробничих фондів відбувається як у натуральних так і у вартісних показниках.

Облік у натуральних показниках необхідний для визначення речового складу основних фондів, виробничих потужностей підприємств, встановлення шляхів більш раціонального їх використання, складання балансу обладнання і забезпечення планомірного розвитку підприємства. Здійснюється цей облік на основі даних паспортів (в яких відображена технічна характеристика основних фондів, ступінь їх використання, ремонти що проводилися, тобто всі зміни, що відбувалися з обладнанням) і інвентаризацій.

Вартісна форма обліку необхідна для визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розмірів амортизації, калькуляції собівартості продукції. Основні фонди у вартісному виразі являють собою основні засоби (кошти) і є частиною статутного фонду (власного капіталу).

Оцінка і облік за первісною вартості визначає фактичну вартість ВФ в цінах року придбання. Початкова вартість будівель і споруд відповідає вартості їх будівництва, в яку включають затрати за встановленими розцінками на будівельно-монтажні роботи.

15. Охарактеризуйте поняття зносу основних фондів підприємства та порівняйте їх види. Відновлена вартість з урахуванням зносу:

Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку може отримати підприємство в результаті реалізації основних фондів після закінчення терміку їх корисного використання, тобто залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття з експлуатації.

Балансова вартість – це сума за якою об’єкт основних фондів включається до балансу після вирахування суми накопиченої амортизації. Вона дорівнює первісній вартості на момент введення в експлуатацію основних фондів. У міру зношення основних фондів їхня балансова вартість буде відповідати залишковій.

Для нарахування амортизаційних відрахувань необхідним є значення балансової вартості певної групи основних фондів на початок звітного періоду. Швидкість фізичного зносу залежить від своєчасності і якості ремонтів, дотримання правил експлуатації, від режиму роботи (завантаження обладнання), кваліфікація робітників, особливостей технічного процесу та ступеню захисту від впливу зовнішніх умов тощо.

16.Назвіть та охарактеризуйте методи нарахування амортизації ОВФ підприємства. Вкажіть переваги та недоліки їх застосування. Амортизація – процес перенесення частинами вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою їхнього повного відновлення.

Після реалізації продукції від одержаної виручки відокремлюють вартість основних фондів, які використовуються для її створення. Ці відрахування включаються до собівартості продукції. Далі вони нагромаджуються в амортизаційні фонди підприємства, які є джерелом відновлення зношених основних фондів.

На сьогоднішній день підприємства можуть нараховувати амортизацію основних фондів за такими методами:

• прямолінійним – полягає в тому, що вартість об’єкта основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації. Річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період корисного використання об’єкта основних засобів:

де, Вп – первісна вартість основних фондів;

Вл – ліквідаційна вартість основних фондів;

Т – період корисного використання основних фондів.

• зменшення залишкової вартості – ґрунтується на тому, що новий об’єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації і тому економічно обґрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі. Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

• прискореного зменшення залишкової вартості – за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та подвоєної річної норми амортизації, яка обчислюється виходячи із строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

• кумулятивним – річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт визначається діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання. Сума числа років знаходиться таким чином: наприклад, якщо строк корисного використання об'єкта 3 роки, то сума числа років дорівнюватиме 1+2+3=6.

де, Тк - кількість років, до закінчення терміну використання об’єкта основних засобів;

Тn – кількість років корисного використання об’єкту основних засобів (наприклад, число років 4, сума чисел років дорівнює: 1+2+3+4= 10).

• виробничим – місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується на загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

17.Охарактеризуйте показники використання основних виробничих фондів. В сучасних умовах функціонування підприємств особливого значення набуває поліпшення використання виробничого потенціалу. Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів і удосконалення планування капітальних вкладень потрібен аналіз показників, які характеризують рівень використання засобів праці на промисловому підприємстві.

Розрізняють такі основні загальні показники ефективності використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність, рентабельності основних фондів.

Узагальнюючим показником використання основних фондів є фондовіддача, яка відображає ту кількість продукції, яка виробляється однієї гривнею вартості основних виробничих фондів та визначається відношенням обсягу виробленої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів:

Оберненим до нього є показник фондомісткості, який показує яка вартість основних фондів припадає на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними фондами. Визначається фондомісткість за формулою:

Фондоозброєність, що характеризує озброєність одного працівника основними виробничими фондами та розраховується як відношення середньорічної вартості основних фондів до середньоспискової чисельності промислово-виробничого персоналу:

18. Охарактеризуйте техніко-техн базу виробництва. Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери - системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка відображає техніку і технологію одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), тобто сукупність машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих в технологічні системи (комплекси) в складі цехів, технологічних переділів і підприємства в цілому.

ТТБ кількісно і якісно відрізняється від основних виробничих фондів (виробничого апарату) підприємства. До складу її технічної компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які безпосередньо беруть участь у реалізації виробничих технологій. Це дає змогу:

1) виділити особливі сукупні характеристики, що впливають з органічного техніко-технологічного розвитку виробництва;

2) виявити взаємозв'язки, пріоритети, чинники та способи оновлення і підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і виробничої техніки.

До структурних складових ТТБ підприємства належать:

- операції видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу;

- сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції:

- комплекс технологічної документації загального І спеціального призначення;

- енергетична база (сукупність установок і мереж для забезпечення виробництва всіма видами енергії);

- виробничі машини та устаткування, транспортно-переміщувальні машини й засоби;

- технічна база інформаційних процесів (інформаційно-обчислювальна техніка та засоби зв'язку).

Сучасні тенденції розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери:

1. Підвищення наукомісткості засобів праці, фундаментальності втілюваних у них знань.

2. Зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування,

3. Трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи.

4. Підвищення рівня автоматизації технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва.

5. Поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів.

6. Перетворення засобів праці в технічну цілісність вищого порядку.

Наведені тенденції якісної зміни ТТБ виробництва, окреслюють основні вимоги, які необхідно врахувати під час формування технічного базису підприємств та обґрунтування потреби в оновленні цього базису. Детальнішу характеристику переваг, які пов'язані з переходом до інтенсивного типу виробництва, що базується на постійному впровадженні технічних, організаційних та управлінських новин.

19. Охарактеризуйте процес організаційно-економічного управління технічним розвитком підприємства. Технічний розвиток підприємства це процес формування і вдосконалення його техніко-технологічної бази.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що відображають відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу та забезпечують відтворення основних фондів підприємства.

Технічний розвиток підприємства може відбуватися за рахунок:

1) підтримання техніко-технологічної бази

а) капітальний ремонт устаткування

б) зміна спрацьованого устаткування новим такого самого технічного рівня

в) технічне доозброєння підприємства

2) розвиток техніко-технологічно бази

а) модернізація

б) технічне переозброєння

в) реконструкція

г) розширення

д) нове будівництво

Оцінка технічного рівня різногалузевих підприємств здійснюється періодично (один раз на 3-5 років). Для цього використовуються типові показники:

1) рівень технічної оснащеності праці

• Фондооснащеність праці

• Енергооснащеність праці

2) рівень прогресивності технології

• Структура технологічних процесів за трудомісткістю

• Питома вага нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції

• Середній вік застосовуваних технологічних процесів

• Коефіцієнт використання сировини і матеріалів

3) технічний рівень устаткування

• Продуктивність (потужність)

• Надійність, довговічність

• Питома металомісткість

• Середній строк експлуатації

• Питома вага прогресивних видів устаткування в загальній його кількості

• Питома вага технічно та економічно застарілого устаткування у загальному його парку

4) рівень механізації та автоматизації виробництва

• Ступінь охоплення робітників механізованою працею

• Питома вага обсягу продукції, що виготовляється за допомогою автоматизованих засобів

20. Охарактеризуйте лізинг як форму оновлення технічної бази виробництва (діяльності). Лізинг - підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавачем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.

Класифікація видів лізингу рухомого та нерухомого майна

Класифікаційна ознака	Вид лізингу
Строк використання об’єкта лізингу	оперативний (з неповною окупністю) фінансовий (з повною окупністю)
Масштаб поширення лізингових відносин	- внутрішній (загальнодержавний) - міжнародний
Характер лізингових операцій	- сервісний - зворотний

Оперативний лізинг (з неповною окупністю орендованого майна) здійснюється за договором лізингу, згідно з яким лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця відповідне майно на термін, менший за період, протягом якого амортизується 90% вартості об'єкта лізингу на день укладання договору. За умови такого лізингу (оренди) лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьому разі обов’язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Фінансовий лізинг - (з повною окупністю орендованого майна) набув найбільшого поширення. Він здійснюється за договором, відповідно до якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом якого нараховується 60% амортизаційних відрахувань (від дати укладення договору лізингу). Після закінчення терміну дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також його технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній лізинг - за своєю сутністю і масштабами поширення може бути суб'єктним або загальнодержавним. Вітчизняні суб’єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми - зворотну та пайову. Зворотний лізинг передбачає придбання лізенгодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна йому ж у лізинг. За пайовим лізингом оренда засобів праці здійснюється за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості придбаного для лізингу майна.

Міжнародним лізинг реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (майно і платежі перетинають державні кордони). Суб’єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати власну технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження,

Сервісний лізинг звичайно застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки, що швидко технічно та економічно застаріває (наприклад комп’ютерно-обчислювальної і розмножувальної техніки, транспортних засобів тощо),

Зворотній лізинг який вище розглядається як форма внутрішнього лізингу (відповідно до чинного законодавства України), з наукового погляду

21. Охарактеризуйте процес формування та використання виробничої потужності підприємства. Однією з основних характеристик підприємства є його виробнича потужність.

ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ – це максимально можливий річний випуск продукції (обсяг видобутку і переробленої сировини або виконання певних послуг) певної номенклатури, асортименту і якості при повному завантаженні устаткування і виробничих площ з використанням прогресивних технологій.

Тобто, виробнича потужність показує, на що здатне підприємство при абсолютно повному використанні всіх фондів, в т.ч. і фонду робочого часу.

В залежності від характеру виробництва і галузевої приналежності підприємств виробнича потужність визначається в тих одиницях, в яких планується виробництво продукції. Якщо на підприємстві широка номенклатура випускаючої продукції, потужність може визначатись вартісними показниками.

Виділяють три види потужності підприємства :

1. Проектна – потужність, яка визначається в процесі будівництва підприємства або при реконструкції діючих підприємств;

2. Поточна або фактично досягнута – це потужність, яка визначається із зміною умов виробництва або при перевищенні проектних показників;

3. Резервна потужність – існує в певних галузях господарства, н-д, в електроенергетиці, газовій промисловості. В цих галузях має існувати резервна потужність для покриття навантажень в піковий період.

В загальному вигляді виробнича потужність підприємства складається з виробничої потужності основних цехів, що випускають основну продукцію. Якщо на підприємстві випускається декілька видів різної продукції, то виробнича потужність встановлюється окремо по кожному виду продукції.

Найістотніші чинники, що впливають на величину виробничої потужності:

• номенклатура, асортимент та якість продукції;

• кількість установленого устаткування, розмір і характеристика виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання виробничих площ потягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності та використання технологічного устаткування, знімання продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу і трудомісткості продукції (послуг).

Основними показниками кращого використання виробничої потужності є:

1) коефіцієнт освоєння проектної потужності як відношення фактичного випуску продукції (обсягу наданих послуг) до проектної її величини;

2) коефіцієнт використання поточної виробничої потужності як співвідношення досягнутого обсягу випуску продукції та фактичної виробничої потужності підприємства;

3) середньорічний коефіцієнт використання резервної потужності як відношення використання в часі (місяці, дні) такої потужності до річного календарного фонду часу в тих самих одиницях виміру.

Способи кращого використання виробничої потужності в цілому такі самі, як і основних виробничих фондів підприємства. Проте пріоритетними вважаються тут збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, а також обсягу планового випуску продукції згідно з величиною потужності і попитом ринку на продукцію (послуги) даного підприємства.

22. Назвіть та охарактеризуйте спрямованість структурних складових техніко-технологічної бази підприємства. Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери – це системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка відображає техніку і технологію одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), тобто сукупність машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих в технологічні системи (комплекси) в складі цехів, технологічних переділів і підприємства в цілому.

Таким чином, ТТБ формується з двох складових: технічної і технологічної компоненти.

Технічна компонента ТТБ підприємства є лише частиною його основних виробничих фондів, однак найбільш активною їх частиною. До складу цієї компоненти входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій, а і елементи допоміжних та обслуговуючих процесів. Це дає можливість:

• по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва;

• по-друге, виявляти взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної таким виробничої техніки.

• Другою компонентою ТТБ підприємства є її технологічна складова - технологія (або технології) виготовлення підприємством його основної продукції. Технологія є засобом перетворення виробничих ресурсів, що надходять на підприємство як виробничу систему, у кінцеві результати його діяльності, якими є готова основна продукція (продукція кінцевого споживання).

• Обидві складові ТТБ в своїй структурній сукупності повинні постійно розвиватись враховуючи розвиток науки і техніки та світовий досвід формування виробництва.

23.Назвіть та охарактеризуйте основні показники оцінки технічного рівня різногалузевих підприємств.

Для оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інновацій використовують систему показників:

-інтегральний ефект;

-індекс рентабельності інновацій;

-норма рентабельності;

-період окупності.

Інтегральний ефект (ЕІН) – це різниця результатів та витрат на реалізацію техніко-організаційного заходу за розрахунковий період приведених до одного року (як правило, початкового), тобто з урахуванням дисконтування результатів та витрат:

Індекс рентабельності (Ір) – це співвідношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат:

Норма рентабельності (Нр ) – являє собою ту норму дисконту, при якій доходи, які дисконтуються за певний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням. У цьому разі доходи та витрати проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового періоду, тобто:

Період окупності (То) – один із найбільш часто вживаних показників оцінки ефективності капітальних вкладень. На відміну від показників, які використовуються у вітчизняний практиці, показник «термін окупності капітальних вкладень» базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості.