Льянос Оріноко

Рівнинна територія по лівобережжю річки Оріноко між Андами, Гвіанським нагір'ям і річкою Гуавьяре (3 – 4° пн. ш.) має назву Льянос Оріноко. Положення Льянос в субекваторіальних широтах визначає зміну річного вологого екваторіального повітря сухим тропічним взимку, панування саванного типу рослинності та червоних ґрунтів, сезонність ритму розвитку всієї природи.

Для Льянос Оріноко характерна, крім того, рівнинність поверхні, обумовлена положенням в області опущеного платформенного схилу Гвіанського щита, який поступово переходить у передовий прогин Анд. Однак висоти і характер рельєфу різні. Центральна частина Льянос, у Венесуелі, з віссю у вигляді річки Апуре – ідеально плоска алювіальна низовина 40 – 70 м абсолютної висоти. Це так звані Низькі Льянос. Східна частина (на схід від 67° з. д.) у верхньому пліоцені була піднята і нахилена на схід. Підняття призвело до посилення глибинної ерозії та розчленування поверхні на плоскі столові межиріччя (месас) до 300 м висоти, розділені вузькими долинами. Це Високі Льянос. У Колумбії, на південь від річки Мети, поверхня у зв'язку з близькістю кристалічної основи також лежить вище 200 м над р. м. – це Льянос Мети. Поблизу Анд різкий перелом профілю падіння збігаючих з гір водотоків призводить до нарощування підвищеної передгірної рівнини – Підмонт за рахунок відкладення грубого матеріалу.

Льянос Оріноко простягаються з південного заходу на північний схід приблизно на 1000 км. Природно, що на цій відстані є відмінності й в інших компонентах ландшафту.

Екваторіальні повітряні маси раніше всього (вже з березня) насуваються на Низькі Льянос і залишають їх лише у жовтні – листопаді; в Льянос Мети спостерігаються весняний та осінній максимуми опадів. Дощі викликають сильні підйоми води в річках, вони виходять з плоских берегів та широко розливаються на низовини. Паводок на Оріноко, верхів'я якої лежать біля екватора, наступає раніше підйому води в Апуре. Води останньої підживлюються водами Оріноко, і коли зливи досягають басейну Апуре, розлив утворює внутрішнє море площею в сотні квадратних кілометрів. У затопленій савані можуть виявитися каймани і електричні вугрі і, навпаки, наземні мешканці Льянос (дрібні олені-мазами, мурахоїди, броненосці, пекарі та гризуни-агути) змушені перекочовувати в більш високі райони. З жовтня днів з дощами стає менше, входять у свої русла річки, оголюється з-під води ґрунт, з'являється перша зелень злаків, осок і дводольних. Вони покривають низовину густим і високим (1 – 2 м) килимом, над яким піднімаються до 30 м висотою одиночні дерева або групи маврикієвої пальми – Mauritia flexuosa. Для південних, вологих Льянос Мети і Низьких Льянос характерна саме пальмова високотравна савана. З грудня настає посуха, яке зупиняє на 3 – 4 місяці вегетацію; міліють річки, піщані бари перегороджують доступ до більшості річок навіть дрібним судам. Витримує посуху лише зростаюча в западинах і ярах маврикієва пальма. Високе стояння ґрунтових вод сприяє збереженню листя і волого-тропічних галерейних лісів уздовж річок, та в межиріччі Апуре-Мети залишаються густо зарослі непрохідні болота. Таким чином, в Низьких Льянос переважає своєрідний заплавний тип ландшафту савани.

Ще різкіший і триваліший сухий сезон і коротший дощовий у Високих Льянос. Екваторіальні повітряні маси доходять сюди лише в травні – червні. З невисоких підвітряних схилів Карибських Анд не можуть текти повноводні річки на рівнини,які розташовуються на південь. Водотоки, майже радіально розходяться від центрального підняття, перетинають Високі Льянос в долинах, врізаних (головним чином, в пісковики) до 60 м. Ґрунтові води залягають дуже глибоко. Вже у вересні дощів стає менше, з листопада по березень – квітень вони припиняються зовсім. Хоча кількість опадів досягає тут 750 – 850 мм, за три зимових місяці випадає лише 3% річної суми. Температури при цьому високі й рівні протягом усього року (середні місячні 26 – 28°С) і випаровуваність перевищує 1600 мм на рік. Під час сухого сезону сильні північно-східні вітри піднімають ґрунтовий шар і пісок, висушуючи і засипаючи рослини. Тут вже з'являються червоно-коричневі ґрунти, в яких близько до поверхні утворюється горизонт скупчення конкрецій. Високі Льянос покриті чагарниковою саваною і ксерофітним рідколіссям (монте), які поростають і на складеному пухкими породами Підмонті. Рослинність відрізняється сильною ксероморфністю. Поширені короткі жорсткі трави (переважно бородані – види Andropogon), невисокі деревця і чагарники (мімози, акації, чапарро – Curatella americana), що скидають листя на час засухи, або мають щільне шкірясте листя, колючки, шипи і голки; характерні також сукуленти – м'ясисті кактуси і агави. Лише в глибоких долинах, де ґрунтові води навіть під час посухи виходять по схилах з нижніх горизонтів пісковиків, підтримуючи слабкі водотоки і вологу в ґрунті на дні долин, зеленіють зарості маврикієвої пальми.

Вся територія Льянос є районом екстенсивного скотарства (велика рогата худоба, коні, мули). Тільки уздовж річок є ділянки споживчого тропічного землеробства.

Льянос оточується зі сходу річкою, на ім'я якої вони отримали свою назву – Оріноко. Ця четверта за довжиною (близько 2500 км) і третя за площею басейну (близько 1 млн. км²) річка Південної Америки належить до типу субекваторіальних річок з різкими підйомами рівня (до 8 – 10 м вище ординара) під час дощів і швидким скороченням витрати під час посухи. Її витоки зароджуються на схилах Сьєрри Паріма в області щорічного зволоження. По виході на низовину, на висоті 90 м над р. м. від неї відокремлюється, забираючи ¹/₃ води, річка Касікьяре, що впадає в Ріу-Негру; це класичний приклад біфуркації і незакінченого перехоплення великих річок. Так як у верхній течії Оріноко у багатьох місцях виступають кристалічні породи, що утворюють численні пороги, річка доступна для судів лише від гирла Мети; у нижній течії до Сьюдад-Болівара (близько 400 км від гирла) позначаються морські припливи і можуть доходити океанські судна. В 150 км від впадіння в океан Оріноко розчленовується на рукави і утворює обширну заболочену дельту, що вказує на стабільність узбережжя, зарослого манграми.