Патагонські Анди

Рясні та рівномірні опади, дуже рівні й низькі температури (на рівні океану завжди позитивні) визначають більшість ландшафтних рис Патагонських Анд: максимальний для материка стік, глибоке ерозійне розчленовування густою мережею повноводних річок, значний розвиток сучасного зледеніння і льодовикових форм рельєфу, густі вологі ліси.

Патагонська Кордильєра, середня висота якої близько 3000 м (гора Сан-Валентин 4058 м), є єдиною перешкодою на шляху сильних західних вітрів, що несуть вологу з величезної акваторії південної частини світового океану. Навіть на узбережжі випадає 2000 – 3000 мм опадів на рік, а на схилах гір до 6000 мм. Число дощових днів у році більше 300. Середні температури січня на узбережжі від 9° до 14°С, на висоті 1200 – 1300 м вони спускаються до 0°С, і гори вкриваються вічними снігами. З 46°30' пд. ш. (На широті Одеси в північній півкулі) льодовики досягають рівня океану. Лише два крижаних щита (між 46° і 51°30’ пд. ш.) займають тут площу понад 20 тис. км², тобто в 10 разів більше всієї площі зледеніння Кавказу і в 5 разів – Альп. У плейстоценову епоху Патагонські Анди повністю перекривалися льодом. Тиск льоду занурив Повздовжню долину під рівень океану і вона перетворилася на систему меридіональних проток-каналів, а напівзатоплена Берегова Кордильєра стала ланцюжком островів. Виорані льодовиком долини зайняті далеко врізаними в гори фіордами.

Глибоке розчленовування річковою і льодовиковою ерозією полегшувалося тектонікою. Кристалічні та метаморфічні породи Патагонської Кордильєри роздроблені незліченними скидами, що утворили майже ізольовані масиви. На півночі, де структури Антарктанд (Патагонська Кордильєра через дугу островів продовжується в складках Землі Грейама) приєднується до системи головних Анд, надзвичайно активні й сучасні рухи. Тут часті землетруси і багато діючих вулканів (Яте, Мінчімавідо, Корковадо та ін.)

Повноводні річки отримують рясне дощове і льодовикове живлення. Їх верхів'я перепиляли поперек Патагонські Кордильєри і перехопили стік більшості кінцевих Патагонських озер – Буенос-Айресу, Сан-Мартіна та ін.. Озеро підпружинене зі сходу моренами, по яким і проходить міжокеанський вододіл. До цих пір в озера опускаються кінці льодовиків.

Якщо літні температури в Патагонських Андах відносно низькі, то зимові дуже високі (середня липня від 7,5°С на півночі до 3°С на півдні), річна амплітуда середніх місячних температур складає всього 8°С. Це дозволяє розвиватися в Патагонських Андах густим змішаним вологим лісам, в яких хвойні та листопадні сусідять з вічнозеленими листяними видами. Причини проникнення у високі широти вічнозелених полягає у постійній низькій хмарності (85 – 90%), великій вологості (близько 80%), відсутності морозів та високої температури зовнішньої діяльної поверхні.

На півночі Патагонських Анд ці ліси представлені гемігілеями. У нижньому поясі (до 500 – 600 м) в ній панують субтропічні вічнозелені дерева: тік (Aextoxicum punctatum), літре (Lithraea caustica), персея (Persea lingue), канело (Drimys winteri), аррайан (Myceugenella apiculata) з доскоподібними коріннями, як у дерев справжніх гілей, вейнеманнія (Weinmannia trichosperma) і вічнозелені буки (Nothofagus dombeyi N. nitida). Доповнюють схожість з гілеями деревоподібні папороті, розгалужені та кучеряві бамбуки, густі мережі ліан й безліч епіфітів. Вище 500 м переважають нотофагуси, до яких приєднуються хвойні: реліктовий гігант алерце (Fitzroya cupressoides var. patagonica), висотою до 60 м, саксеготея (Saxegothea conspicua), Libocedrus і Podocarpus. Верхній пояс утворює криволісся з літньозелених буків (Nothofagus pumilio, N. antarctica і N. Procera).

У північній частині Патагонських Анд і на східних схилах випадає більше 4000 мм опадів. Там також поширена гемігілея, але з більшою домішкою хвойних і листопадних.

Південну частину Патагонських Анд на заході одягають низькорослі (до 10 – 12 м) гігрофільні субантарктичні ліси. У них зникає більшість лавролистяних, ліани, деревоподібні папороті, епіфітні квіткові, все частіше вкраплюються ділянки боліт і торфовищ, і переважають листопадні буки і хвойні. Однак, і тут ще зустрічаються канело, вейнеманнія і вічнозелений бук (Nothofagus betuloides). Верхній пояс криволісся починається з 300 – 500 м, альпійські луки зникають, до вічних снігів підступають плями торфовищ. Гори тут вище і монолітніші, ніж на півночі, тому на більш континентальних східних схилах з стійким сніговим покривом цілком панують ліси з листопадних буків з домішкою хвойних. Як на заході помірного поясу інших материків, в лісах Патагонських Анд формуються бурі, мабуть опідзолені, ґрунти.

У густих лісах багато тварин – спільні з Патагонією магелланова собака, патагонська вонючка, нутрія, видра та ін., ендемічні олені уемул (увійшов в герб Чилі) і пуду та велике число ендеміків серед орнітофауни.

Мала доступність цієї ділянки Анд, віддаленість від економічних центрів Чилі та Аргентини, відсутність розвіданих мінеральних ресурсів зумовили непорушність природних ландшафтів, вкрай слабку освоєність та вивченість Патагонських Анд до теперішнього часу.