Регіональний огляд
Згідно принципам, викладеним у Вступі, в основу виділення великих таксономічних одиниць Південної Америки покладені морфо-структурні особливості регіонів, що поєднуються з характером виявлення горизонтальної зональності (або висотної поясності).
Істотні відмінності виявляються передусім між Позаандійським Сходом і Андійським Заходом.
Позаандійському Сходу властиві платформна структура та рівнинно-плоскогірний рельєф, при якому чітко проявляється широтна зональність, порівняно слабко видозмінена місцевими, індивідуальними факторами. Найбільш послідовно зміна зон відбувається на порівняно однорідних в морфоструктурному відношенні субекваторіальних рівнинах Льянос Оріноко, екваторіальній низовині Амазонії та Внутрішніх рівнинах, де від субекваторіального поясу до субтропіків виражені перехідні зони від східно-приокеанічних до внутрішньоматерикових. Ці три регіони і виділяються в три рівнинні фізико-географічні країни. В ізольованих один від одного і розташованих у різних широтах Гвіанському, Бразильському нагір'ях і Патагонії роль місцевих факторів виражена сильніше, вони мають свої специфічні риси (наприклад, «підвітряність» Патагонії), в наслідок чого складають наступні три країни нагір'їв. Крім того, на сході материка виділяється ще одна країна – Прекордильєри і Пампінські сьєрри, що істотно відрізняється за своїм природним комплексом і від рівнин і від нагір’їв.
Потужній системі Анд надає єдність яскраво виражений гірський рельєф, геосинклінальні структури і висотна поясність. У той же час, протяжність Анд в шести географічних поясах, особливості морфоструктури і різні спектри висотних поясів дозволяють розділити Анди на ряд фізико-географічних країн: постійно- або сезонно-вологі, сильно розчленовані Північні Анди, компактні, здебільшого пустельні тропічні Центральні Анди, чотирьохчленні Субтропічні (Чилійсько-Аргентинські) Анди і волого-лісові, вкриті льодовиками Патагонські Анди помірних широт (рис. 10).
Позаандійський Схід
Схід материка вже з мезозою розвивався порівняно спокійно. Обширні прогини чергувалися з пологими підняттями, іноді ускладненими скидами. Переважаючими процесами рельєфоутворювання були вивітрювання, розмив, знос уламкового матеріалу з піднятих ділянок (антекліз) і накопичення його в пониженнях (головним чином, в синеклізах). Все це призвело до загального вирівнювання поверхні. Максимальні висоти ніде не перевершують 3000 м, найбільш різкі морфологічні риси пов'язані вже з неотектонічними рухами.
Над обширною згладженою поверхнею, що лежить в низьких широтах, переважає мусонно-пасатна циркуляція зі східною складовою переносу повітря. Зі сходу надходять вологі атлантичні повітряні маси, які потім розтікаються від екватора в субекваторіальні пояса і зволоження зменшується від екватора до тропіків та зі сходу на захід. У зв'язку з цим, на території Позаандійського Сходу (крім помірного поясу) спостерігається послідовна зміна географічних зон як від екватора до тропіків, так і зі сходу на захід (переважно в тропічних і субтропічних поясів). Деякі особливості в послідовність зміни географічних зон вносять конфігурація материка і характер рельєфу, а літологія та інші місцеві фактори визначають своєрідність їх прояви.
Рис. 10. Схема фізико-географічного районування Південної Америки:
Льянос Оріноко: 1 – Низькі Льянос, 1а – Льянос Апуре, 1б – Льянос Мети; 2 – Високі Льянос. Гвіанське нагір’я: 1 – Східна область, 1а – нагір’я, 1б – низовина; 2 – Центральна область; 3 – Західна область; 4 – западина Оріноко – Ріу-Негру. Амазонія: 1 – Західна Амазонія; 2 – Східна Амазонія. Бразильське нагір’я: 1 – північні лісові плоскогір’я; 2 – саванові нагір’я центру; 3 – посушливий Північний Схід; 4 – гірський Схід та Приатлантична низовина; 5 – рівнини верхньої Парани; 6 – субтропічне нагір’я; 7 – субтропічні рівнини. Внутрішні рівнини: 1 – рівнини Маморе; 2 – Центральна височина; 3 – Пантанал; 4 – Гран-Чако; 5 – Межиріччя, 5а – заболочений Північ, 5б – савановий Південь; 6 – Пампа, 6а – Східні прерії, 6б – Західні степи. Прекордильєри: 1 – тропічний Північ; 2 – субтропічний Південь. Патагонія: 1 – плато; 2 – степові депресії. Північні Анди: 1 – Карибські Анди; 2 – Прикарибські низовини, 2а – Маракайбо, 2б – Північно-Колумбійська; 3 – північно-західні Анди; 4 – Анди Еквадору, 4а – Сьєрра, 4б – Коста. Центральні Анди: 1 – Перуанські Анди; 2 – власне Центральні Анди, 2а – Східні хребти, 2б – Пуна, 2в – Західна Кордильєра; 4 – берегова пустеля. Субтропічні Анди: 1 – напівпустельний Північ; 2 – «середземноморський» Центр; 3 – волого-субтропічний Південь. Патагонські Анди: 1 – Вулканічний Північ; 2 – льодовиковий Південь. А – межі країн; Б – межі областей; В – межі підобластей
Найяскравішим прикладом впливу рельєфу на видозміни широтної зональності є Патагонія, напівпустельні ландшафти якої обумовлені її розташуванням у дощовій тіні Анд. Конфігурація материка сприяла формуванню напівпустельного рідколісся – каатинги на крайньому сході континенту. Північно-східний виступ Бразильського нагір'я виявляється поза шляхом вологого екваторіального мусону, який тільки іноді захоплює область каатинги. Навпаки, навітряні схили Гвіанського і Бразильського нагір’їв перехоплюють велику кількість вологи, яка переноситься пасатами з Атлантики, тому на їх території проростають постійно-вологі ліси замість літньо-вологих листопадних, властивих цим широтам.
Конфігурацією і рельєфом материка – наявністю обширного нагір'я на південний схід від Амазонії – пояснюється своєрідність ландшафтів Східної Амазонії, близьких до субекваторіальних. Своєрідність їх пов'язана також з літологічними причинами – поширенням піщаних порід та оголених зливами латеритних кор. В однакових кліматичних умовах, але на різних типах рельєфу і породах сформувались високотравні савани Льянос Оріноко і ксерофітні чагарникові кампос серрадос Бразильського нагір'я. Неотектонічними опусканнями визначається наявність плоских заболочених низин у центрі материка (Пантанал та ін.) Напівпустельні рідколісся Гран-Чако в значній мірі обумовлені поширенням пористих піщаних порід і глибоким стоянням ґрунтових вод.
Все ж, в цілому, на рівнинно-плоскогірному Сході, в порівнянні з Андійським Заходом, вплив планетарно-зональних чинників переважає.