Konspekt_20TSP_ispr

— покриття на основі епоксидних смол вживаються при великій агресії експлуатаційного середовища, склад мастики наноситься завжди вручну — способом поливання;

— полімерцементні покриття: склад — полімерне в'яжуче, цемент, наповнювач, пігмент. В'яжуче: ПВА або латекси. Можуть бути мастичні й пластичні.

Полімерцементно-бетонні покриття вживаються для промислових будівель, де можливі значні ударні навантаження або необхідна велика міцність на стиск (до 500 кгс/см2). Виконують з ПВА-емульсії або латексу, цементу, кам'яного дрібняка та пігментів. Змішування виконується в звичайних бетонозмішувачах, до місця вкладання суміші подаються в автосамоскидах або автокарами.

9.4. Улаштування покрить суцільних рулонних

Це підлоги, які найбільш поширені в житлових приміщеннях: лінолеумні та килимові покриття. Вони відрізняються міцністю, безшумністю під час ходіння, малотеплопроводні, красиві й гігієнічні.

Використовується декілька різновидів полівінілхлоридного лінолеума: безосновний, на тканинній підоснові, зі спіненим шаром, на теплозвукоізоляційній основі; на картоновій основі тощо.

Килимові покриття виготовляють з коротким густим ворсом на лицевій поверхні. За технологією виготовлення розрізняють килими ткані, неткані, ворсово-прошивні й голкопробивні (повстяні); з теплозвукоізоляційною підосновою й без підоснови. Ширина коливається від 1,1 до 3,0 м.

Вітчизняна промисловість випускає килимові покриття типу «Ворсоплен» — синтетичний нетканий двошаровий без теплозвукоізолюючої підоснови матеріал, однокольоровий чи багатокольоровий, шириною 0,7 м, довжиною 6м, завтовшки 5мм.

Ковроплен складається з двошарової нетканої основи з друкованим малюнком та прозорої полівінілхлоридної плівки, довжина рулона 15 м, ширина

1200...1500 мм, товщина — 4,5 мм.

Ворсовий матеріал на спіненій латексній підоснові — найбільш поширене килимове покриття для підлог, верхній лицьовий шар з ворсової синтетичної тканини, яка має високу зносостійкість; випускається в рулонах довжиною 6м, шириною 900 мм.

Лінолеум та килими приклеюють до основи клеями й мастиками, вибір яких залежить від матеріалу покриття підлог. Витрати клею й мастик для наклеювання 1 м2 покриття підлог наведено в Таблиці 9.1.

Дисперсні клеї «Бустилат», АДМ-К, АК являють собою склади на основі латексів і дисперсії з наповнювачами й добавками. Під час наклеювання лінолеума на тканій підоснові клей наносять на основу зубчастим шпателем шаром завтовшки 0.4...0.5 мм, а при наклеюванні лінолеума на теплозвукоізоляційній підоснові — завтовшки 0.6...0.7 мм. Покриття наклеюють відразу

201

після нанесення клею.

Холодна бітумна мастика «Биски» та бітумносинтетичний клей представ-

ляють собою розчин бітуму в уайт-спіріті з наповнювачем та добавками. Перед початком робіт мастику й клей необхідно ретельно перемішати. При наклеюванні лінолеуму на тканій основі холодні бітумні мастики наносять на основу зубчастими шпателями шаром завтовшки 0.4...0.5 мм. Саме покриття наклеюють через 15...20 хвилин після нанесення мастики. Клеї на основі синтетичних смол «Пермінід» КН-2, КН-3 — представляють собою розчини синтетичних смол та каучуків з наповнювачами й добавками.

Каучукові клеї вогнета вибухонебезпечні. Тому їх заборонено наносити на основу металевими шпателями, щоб виключити можливість виникнення іскрення. Не можливо клеї розігрівати, а також розбавляти розчинниками.

Підготовка основи та улаштування покрить підлог.

Настилати лінолеум та килимові покриття дозволяється на будь-які основи: бетонні, дерев'яні тощо. Головною умовою отримання якісного покриття є добра підготовка основи. Вона полягає в тім, щоб поверхня основи була рівною й гладенькою без вибоїн та наростів. Бетонні основи вирівнюють стяжкою з цементно-піщаного розчину складу 1:2,5 або 1:3. Цемент використовують марки 400. Підготовлений розчин повинен мати консистенцію тіста.

Вкладений розчин не повинен мати раковин. Після того, як розрівняний розчин затужавіє, його можна затирати штукатурною теркою. Стяжку зволожують водою на протязі п'яти днів по два-три рази на день, що виключає утворення тріщин, підвищує її якість.

Рівність стяжки можна перевіряти за допомогою правила, що вкладається в різних напрямах на її поверхні. Місця з просвітом між рейкою й основою більше за 2 мм помічають крейдою, після чого затирають цементним розчином, що наносять за допомогою шпателя.

Перед наклеюванням лінолеуму вологість основи (стяжки) має бути не більш 6 %, тому що на більш вологі стяжки не вдається міцно наклеювати матеріал.

Для експрес-оцінки вологості використовують так званий «польовий» спосіб: на стяжку вкладається аркуш фільтрувального паперу, який закривається квадратним куском лінолеуму або плиткою ПХВ розміром 300х300 мм лицьовим боком донизу. Щоб не випарювалася волога, на края лінолеуму (плитки) вкладають який-небудь вантаж. Вологість основи (стяжки) буде рахуватися задовільною, якщо за добу фільтрувальний папір не буде насичений водою, а нижній бік лінолеуму не зволожиться.

Дерев'яні основи придатні для настилання лінолеуму в тому разі, якщо вони достатньо міцні, без щілин та дощок, що прогинаються.

Перед наклеюванням рулони лінолеуму необхідно витримати в приміщенні при температурі повітря не нижче 15оС на протязі двох діб.

202

Технологія наклеювання різних видів лінолеуму однакова й відрізняється тільки видом клею чи мастики. За 3...4 доби до наклеювання лінолеум розкотують насухо в призначеному приміщенні з таким розрахунком, що кромки суміжних полотнищ накладаються одне на одне з напуском 15.. ..20 мм. За цей час лінолеум прийме постійні розміри й розрівняється. Куски можна нарізати й в спеціальних майстернях по альбомах розкрою, комплектуючи їх на кімнату й в такому вигляді постачати на об'єкт.

Витримані й розкладені на поверхні основи полотнища лінолеуму обережно відгинають до середини. Починаючи від середини, на прогрунтовану основу наносять тонкий шар мастики й ретельно її розрівнюють. З кожного боку полотнища залишають непромазаною смугу шириною 80...100 мм, потім на підготовлену основу (з нанесеною мастикою) наклеюють відігнуту половину полотнища. Таким же чином наклеюють і другу його половину. Після наклеювання лінолеум прикочують котком. Суміжні полотнища повинні перекривати одне одного на 15...20 мм для прирізання кромок.

Кромки прирізають за допомогою спеціальних ножів (див. Рисунок 9.4) наступним чином:

—на кромки лінолеуму накладають металеву лінійку, ножом прирізають обидва полотнища й викидають обрізані кромки;

—під полотнище лінолеуму в місцях прирізання підкладають по всій довжині смуги картонну (або іншого матеріалу) підкладку завтовшки 2...3 мм, завширшки 30...40 мм й по лінійці ножем прирізають кромки. Прирізані кромки відгинають, промазують основу мастикою й приклеюють кромки, придавлюючи їх котком.

Влаштування підлог з килимових покрить аналогічне до технології наклеювання лінолеуму. Клейові склади використовуються в залежності від виду покриття, його підоснови, вони завжди вказані на етикетці до матеріалу, що використовується.

Плинтуси й галтелі прибивають до дерев'яних пробок, що закладено в стіни. Полівінілхлоридні плінтуси наклеюють на мастиці КН-2.

При влаштуванні підлог на теплота звукоізоляційній основі килими на кімнату з теплого лінолеуму заготовляють в майстернях, зварюючи полотнища токами високої частоти. Накручений на дерев'яний сердечник килим доставляють до місця вкладання, розкочують: в коридорах — поздовжньо, в кімнатах — по напрямку світла з вікон і витримують в такому становищи одну добу. Потім ножем прирізають килим по місцю, залишаючи біля стін зазор не більше 10 мм.

Після цього в дверних отворах вибирають паз V-подібної форми й заварюють стик електроінструментом, розплавлюючи присадочний прутик в струмені повітря з температурою 260...300оС.

Після розкочування килимового покриття і його прирізання ножем (після витримання 3...5 діб для стабілізації деформацій), кромки склеюють, підкладаючи під стик смугу з міцної тканини, промазаної клеєм КН-2 й

203

притискують кромки шпателем.

9.5. Улаштування покрить із штучних матеріалів

Пластикатні плитки: це плитки з полівінілхлориду, кумарону й таке інше. Використовують в житловому та цивільному будівництві. Підлоги легко настилаються й ремонтуються. Але вони мають велику кількість швів: знижується гігієнічність та підвіщується віддир.

Основи повинні бути міцні, сухі й жорсткі. До їх наклеювання в приміщеннях мають бути закінчені всі монтажні та основні опоряджувальні процеси. Рівність основи виміряють двометровою рейкою, при цьому зазори не повинні бути більшими за 2 мм. Вологість основи — не вище 10%, вологість повітря — не вище 60 %, t=15оС. Обов'язкове систематичне провітрювання.

Наклеювання виконують на мастиках типу КН-2, КН-3 або гумобітумних мастиках. Спочатку виконуються підмазка, окремі горбочки вирівнюють при допомозі шліфувальних машин. Основа ретельно вичищається, просушується. Плитки з метою підвищення їх пластичності рекомендується підігрівати до t=40...45оС, або витримувати в теплому приміщенні. За добу до нанесення мастики основа грунтується: склад грунту при гумобітумних мастиках — бітум з бензином при кумароно-каучукових (КН-2) — 10% водний розчин ПВАемульсії. Грунтування виконується за допомогою вудочки або пістолетом.

Після висихання грунтовки виконується розмічування підлоги: спочатку знаходиться центр приміщення і проводяться середні лінії.

Укладання плиток починають з середини. Якщо укладання плиток іде по діагоналі — спочатку проводять лінії під відповідним кутом до головних осей. При цьому по периметру влаштовується фриз, шириною такою, щоб основне поле закінчувалося по всьому периметру половинками з одного кольору.

Для перевірки плитки спочатку розкладають насухо. Якщо біля стіни цілі плитки не вміщуються, їх підрізають по місцю при допомозі рамочного або важільного плиткорізу.

Шар мастики повинен мати товщину не більш за 0,5 мм, для чого використовують шпателі зубчасті з висотою зуба 1мм. Нанесена мастика має підсушитися 10...15 хвилин (взимку 20...30 хвилин). Перед укладанням плитки її тильну сторону також змазують КН-2, а потім кромку притискують до раніше укладеної й опускають на мастику всією площиною.

Увага!ходитипопідлозіможначерез48годинпісляїїнастилання.

Підлоги з керамічних плиток: гігієнічні, довговічні, вологостійкі, стійкі на стирання. Використовують в санузлах, лікарнях, крамницях, їдальнях, вокзалах, метро, на сходинкових клітинах тощо. Вони холодні, тому не використовуються в житлових помешканнях. Якщо їх вкладати на кислотоабо лугостійких мастиках вони добре cпираються їх дії. Добре влаштовувати підлоги різних малюнків та кольорів.

204

Основа повинна бути жорсткою бетонною або залізобетонною. Вкладання виконується на цементному розчині (1:3), шар розчину завтовшки 10.. ..15мм. Стяжка виконується з розчину не нижче М25.

Перед укладанням стяжки бетонну основу поливають водою (промивають). Жирові плями видаляють 2...3 % розчином соляної кислоти або 5 % розчином кальцинованої соди. Потім промивають чистою водою.

Плитки сортують в залежності від розмірів та кольору й рясно змочують водою. Після підготування основи починають виконувати її розмічання й встановлення маяків.

Розрізняють такі види маяків:

—реперні, що встановлюються безпосередньо біля стін, по винесеній відмітці чистої підлоги;

—фризові, розташовані в кутах та на лініях фриза;

—проміжні, що використовуються при настиланні підлог в помешканнях великої площини, коли відстань між протилежними фризовими маяками перевищує 2 м (див. Рисунок 9.5).

9.6.Улаштування покрить з деревини або виробів на її основі

9.6.1. Дощаті поли виконують із обструганих дощок завтовшки до 30мм, шириною до 125 мм. Вологість деревини не повинна перевищувати 12 %. На бокових кромках дощок мають бути зроблені пази або гребені. Паркетні дошки складаються з рейкової основи з пазом й гребенем, на яку наклеєні паркетні планки. Ширина таких дощок складає 150.. ..300 мм, довжина 600...3000 мм. Деревина для підлог приймається з сосни, ялини, смереки, модрини, ялиці, кедрини, берези, буку та вільхи.

Дерев'яні поли з дощок настилають по лагах, вкладають в один шар перпендикулярно до останніх, між собою з'єднують кромками в шпунт й ущільнюють спеціальними стискачами або клинами. Кожна дошка прибивається до лаг цвяхами завдовжки 60...70 мм. Цвяхи забивають з нахилом, головки втоплюються.

В якості лаг використовують небудівельні дошки завтовшки 25 мм, що вкладаються на смуги звукоізоляційного матеріалу.

Рівність підлоги перевіряють двометровою рейкою. Зазор між нею та підлогою не повинен перевищувати 2 мм.

Обробляються дощаті підлоги машиною для стругання; місця, що не доступні для машини, обробляються електрорубанком. Плинтуси закріплюються до пробок цвяхами. Пробки закладаються в стіни через 70 см. Галтелі пригвинчуються шурупами до паркетних плит.

Дощаті підлоги або підлоги з паркетних дощок настилають «на себе». При цьому шпунт дошки, що вкладається, має бути повернутим в бік тесляра (паркетчика). Першу смугу дощок вкладають по попередньо натягнутому шнурку на відстані 10...15 мм від стіни. Кожну наступну дошку переміщують до

205

раніш вкладеної ударами молотка по прокладці з обрізків дощок. Всі стики дощок мають розташовуватися на лагах.

9.6.2.Покриття з щитового паркету виконується в громадських будинках (театрах, залах тощо). Паркетний щит складається з основи й паркетного покриття. Основа виконується з здорової деревини низької якості. Всі елементи щитів склеюються водостійкими клеями в заводських умовах. Щити можуть мати розміри: 1200х1200, 1000х1000, 800х800 та 500х500 мм. Щитовий паркет може вкладатися по лагах або жорсткій підготовці.

Настилання паркетних щитів по лагах починають з вкладання маячних рядів, які викладаються по шнурках, натягнутих вздовж суміжних стін на відстані від них, що дорівнює ширині щита плюс 10...15 мм. По цих шнурках розкладуються щити з напуском 10 см в напрямку, зворотному майбутньому настиланню.

Після вкладання й закріплення першого щита в його пази закладають об'єднувальні рейки, на які способом «на себе» насаджують наступний щит. До лаг щити закріплюють так, як і паркетні дошки.

На жорстку основу щити наклеюють по шару холодної мастики завтовшки 0,5...1 мм або на синтетичних клеях. Спочатку також вкладається маячний ряд і перевіряється правильність розбивки та вкладання щитів. Щити підгоняють один до одного так, щоб лінії стиків були прямолінійними.

9.6.3.Покриття з водостійких деревинно-стружкових плит виконується в житлових приміщеннях. Такі плити мають товщину 20 мм і не мають лицевого шару.

Перед вкладанням такі плити прирізають. Бокові кромки рекомендується спилювати по всьому периметру на ширину 50...80 мм, тому що ця зона плити має знижену якість.

Вкладають по лагах від однієї з поздовжніх стін. Зазори між плитами не повинні бути більшими за 1мм, а між плитами й стінами — в межах 10...15 мм. До лаг плити закріплюють цвяхами (50...60)х(2,5...5) мм. Відстань між окремими цвяхами по кромці — 150 мм, а в середині плити 600...800 мм. Для кріплення можна також використовувати шурупи (35...45)х4 мм. Шви між плитами та головки цвяхів чи шурупів заливають мастиками. Перед фарбуванням покриття шви шліфують наждачним папером та знепилюють. Фарбування поверхні підлоги виконується за два рази.

9.6.4.Підлоги з штучного паркету влаштовують з планок (клепок) довжиною 150...400 мм, шириною 30...60 мм, завтовшки 15...18 мм. Кожна клепка має паз та гребінь. Як правило, вкладаються по цементно-піщаній стяжці на мастиках. Для підвищення продуктивності праці паркетчиків вживають наборний паркет, коли дерев'яні планки завтовшки 8...12 мм наклеюють на листи крафт-паперу розміром 400х400мм.

Паркетні поли можуть вкладатися по асфальтовій стяжці або суцільній прокладці з деревинно-волокнистих плит.

206

Настилання паркету слід починати за добу після грунтування основи розчином бітуму з гасом. Вологість стяжки має становити не більше 4 %, температура повітря в приміщенні — не нижче +4оС, відносна вологість — до

60 %.

Процес настилання підлог на мастиці складається з розкладання паркету біля робочого місця, розбивання маячних рядів, розливання та розрівнювання холодної мастики, вкладання паркетних планок, обробляння приєднань до ніш, влаштування фризів та порогів, обстругування підлоги, циклювання, встановлення плинтусів чи галтелей й оздоблення підлог.

Під час розбивання встановлюють розташування фриза та маячної смуги. Потім по поздовжній лінії приміщення натягують шнур і попередньо розкладають клепки для перевірки правильності підбирання й регулювання ширини фриза й зазора біля стіни.

Маячну смугу клепки (ялинку) вкладають від середини поздовжньої вісі приміщення. Перед вкладанням на невелику ділянку основи наносять шар мастики завтовшки 0,5мм й розрівнюють його зубчастим шпателем. Зразу ж після нанесення мастики вкладають клепку так, щоб не менше 80 % її тильного боку було вкрито мастикою. Клепку з'єднують з раніш вкладеною за допомогою ударів молотка. Зазори повинні бути не більше 0,3 мм. Крайні ряди клепок обрізають електропилкою.

Основою для паркету можуть бути дошки, що вкладені по лагах. На них паркетини (клепки) закріплюються за допомогою цвяхів. На поверхню такої основи для усунення скрипу вкладають будівельний папір. Для втоплення головок цвяхів використовують спеціальний інструмент — добойник.

Після відрізання планок вздовж стін влаштовують фриз або планки лінійки.

10. Технологічні процеси при виконанні малярних робіт

10.1. Основні положення та класифікація

Малярні роботи — це комплексний процес нанесення на поверхні різноманітних покрить із фарб або лаків, з метою придання їм закінченого вигляду та захисту від шкідливих дій.

Малярні покриття — це тонкий шар фарби або лаку, нанесений на поверхню (будинку, будівлі, конструкції, обладнання тощо), який в результаті висихання або протікаючих одночасно з цим хімічних процесів, які виникають у в'яжучих (полімерізація, поліконденсація, карбонізація тощо) перетворюються в декоративно-захисну плівку, що міцно з'єднується з основою (див. Рисунок

10.1).

Фарбувальні покриття — непрозорі, укривають поверхню й складаються з фарбуючих речовин (пігмент, наповнювач, сикативи). Лакові покриття — прозорі штучні або природні смоли.

Фарби поділяються на водні (клейові, вапняні, водоемульсійні, силікатні) та

207

безводні (олійні, лакові, синтетичні).

Фарбування може бути: захисне, архітектурно-декоративне, спеціальне, внутрішнє й зовнішнє.

По призначенню будинків та споруд та якості фарбування буває: просте, поліпшене, високоякісне.

Просте фарбування використовується для підсобних, другорядних та тимчасових приміщень та будівель. Поліпшене — для житлових, громадських та промислових будинків. Високоякісне — для оздоблення будинків першого класу: театрів, кінотеатрів, клубів, вокзалів тощо.

10.2. Матеріали для малярних робіт

В'яжучі — плівкостворюючі речовини, в'язкість яких визначається віскозиметром ВЗ-4 (кількість секунд, за які воно витікає з приладу). Для доведення до необхідної в'язкості існують: розріджувачі й розчинники.

В'яжучі бувають: неводостійкі клеї — тваринні, рослинні, синтетичні; водостійкі — оліфи, олієрозбавлюючі емульсії, білкові клеї (казеїнові), мінеральні клеї тощо.

Основні характеристики в'яжучих: в'язкість, колір, прозорість, технологічність (час висихання), адгезія, твердість плівки, шліфуємість та поліруємість.

Пігменти не розчинюються, не проникають в поверхню, що фарбується: білило, зелень, вапно, вохра, алюмінієва пудра.

Барвники — розчинюються і проникають у глибину; їх властивості: водорозчинність, укривність.

Наповнювачі: сприяють правильному структуроутворенню, кислотота лугостійкості тощо. До них відносяться крейда, вапно, барит, каолін, тальк, мелена слюда, легкий шпат, ангідрит, азбест тощо.

Суміші для підготування поверхні:

—шпаклівка — 1...3 шари;

—підмазка — для усунення щілин, місцевих пошкоджень, каверн, раковин.

—грунтовка (грунт) — 1 шар;

—прошарки грунтовочних сумішей.

Грунтовка — це рідкі або розріджені в'яжучі речовини; зчеплюються з основою й являють собою шар, міцність та пористість якого добре контактує з шпаклівками та фарбами. Грунтовка підвищує адгезію до наступних шарів, зміцнює малярне покриття. До грунтовки також відносять: прооліфку та проклеювання.

Грунтовки підрозділяють за їх призначенням:

—для фарбування водними сумішами (міднокупоросна, вапняно-миловарна і т.ін.);

—для фарбування безводними сумішами (оліфа; фарба масляна, розбавлена оліфою; масляноемульсійна; полівінілацетатна тощо);

208

— для фарбування напівводними сумішами (водоемульсійні фарби). Шпаклівки утворюють рівну однорідну поверхню, яка не має (на око) пор,

раковин, тріщин, подряпин, вибоїн тощо. Шпаклівки можуть шліфуватися. Вони бувають: під неводостійкі покриття (міднокупоросні, глиноземні, галунові, клейові тощо) і під водостійкі покриття (клейово-олійні, олійні тощо).

Підмазочні пасти мають вигляд загустілих шпаклівок але повинні бути більш міцними. Тому вміст клеїв та водостійких в'яжучих в них дещо більший, аніж в шпаклівці. Ці пасти бувають гіпсокрейдяні, клейові, олійні, лакові.

Фарбувальні матеріали бувають водні, безводні, напівводні.

Водні — клейові на тваринних, рослинних, синтетичних клеях (КМЦ), вапняні, цементні, силікатні.

Безводні — рідкі смоли, лаки, емалі, ефіри, целюлоза, кремнійорганічні фарби.

Напівводні — емульсійні склади, куди входять водоабо маслорозбавлені пов'язівні речовини.

Покриття можуть бути: неводостійкі, напівводостійкі, водостійкі. Допоміжні матеріали: розчинники, розріджувачі, змивки, сикативи.

До розчинників відносять: уайт-спіріт, скипидар, сольвент, бензол та подібні їм. Розчинники й розріджувачі мають призначення — знижувати показники в'язкості фарбуючого складу.

До розріджувачів відносять воду, оліфу, лаковий гас, ацетон тощо.

Змивки необхідні для видалення старої фарби та очищення інструменту, сикативи — для прискорення процеса сушки фарб.

10.3. Інструменти та знаряддя

Під час виконання малярних робіт використовується велика кількість інструментів та знаряддя, які в загальному випадку можна поділити на ручні та механічні інструменти та різноманітні засоби підмощування.

До ручних інструментів (Рисунок 10.2) відносяться такі: шпателі, щітки, скребачки, валики, віскозіметри, шпателі-напівтерки тощо.

Шпателі необхідні для зачищення поверхні, нанесення, розрівнювання й загладжування шпаклівки. Вони бувають: металеві, дерев'яні, комбіновані (з гумовим та пластмасовим наконечниками).

Щітки розподіляються за своєю формою та призначенням на декілька десятків. Для фарбування великих поверхонь стін та стель використовують махові щітки діаметром 60...65 мм з довжиною волосся до 100 мм, побілочні — завширшки 200 мм, завтовшки 45...60 мм. Для цієї ж мети використовують макловиці, які бувають круглими діаметром 120 та 170 мм з довжиною щітини до 100 мм або прямокутними.

Для фарбування невеликих поверхонь клейовою або масляною фарбою вживають ручники — щітки невеликих розмірів з короткою дерев'яною ручкою. Діаметр таких щіток 25...55 мм. Для загладжування свіжонанесеної фарби

209

використовують плоскі щітки — флейці завширшки 25...10 мм.

Проведення прямих ліній, витягування фільонок, а також фарбування невеликих поверхонь в труднодоступних місцях виконується фільончастими щітками діаметром 6, 8, 10, 14 та 18мм з білої жорсткої щітини, що закріплюється в металевій оправі (патроні), який насаджується на дерев'яну ручку.

Якщо необхідно поверхню обробити «під шагрень» або торцьовку, тобто отримати шорсткувату поверхню, використовується щітка-торцьовка, що має розмір 154х76 мм.

Для фарбування радіаторів вживаються спеціальні щітки.

Поряд зі щітками для фарбування поверхонь стін та стель вживаються валики (роліки). Валики виготовляються з поролону, міха або гуми. Вони бувають діаметром 40...70 мм, довжиною 100...250 мм. Валик надівається на вісь, що закріплена на стержені з рукояткою.

За допомогою валиків отримують фактурну поверхню «під шагрень». Під час роботи з валиками для економії фарби слід використовувати сітку. Замість сітки використовують лист покрівельної сталі або жерсті з густо набитими отворами. Валик занурюють в фарбувальний склад, надлишок якого віджимають за допомогою сітки (листа), що розташовують над ємкістю з фарбою.

Серед механізованого інструмента та пристосувань поширені засоби малої механізації (Рисунок 10.3). Це компресори, які утворюють стиснуте повітря, пневмонагнітачі. затирально-шліфувальні машинки пневматичні або електричні, фарбопульти, пістолети-розпорошувачі, вудки універсальні, електрофарбопульти. Їх використання в деяких фарбувальних операціях наведено в наступних розділах цієї частини.

Для утворення безпечних умов для працівників, особливо під час виконання процесів фарбування стель, сходових клітин в житлових приміщеннях або приміщень залів кінотеатрів, театрів, вокзалів тощо, необхідно утворювати систему помостів та інших засобів підмощування. Для цієї мети використовуються драбини, пересувні помости, драбини-ходулі, двовисотні столи тощо. Для великих і високих приміщень вживаються помости з електричним приводом або автомобільні вишки й самопідйомні колиски (для зовнішних робіт), які можуть створити безпечні умови при виконанні робіт на висоті до 20...30м. Крім перелічених вживаються трубчасті безболтові риштування, вантажо-пасажирські підйомники або спеціальні ліфти.

Для приготування малярних складів з напівфабрикатів, що надходять з заводів або фарбопідготовчих цехів, використовуються малярні станції. які можуть бути пересувними або такими, що перевозяться в кузовах автомобілів. Пересувна станція являє собою утеплений фургон на базі двовісного причепа, що обладнаний фарботерками, віброситами, електроклеєварками, розчинонасосами та компресорами. Обладнання станцій дозволяє виготовлювати водно-клеєві та масляні склади фарб.

210