Konspekt_20TSP_ispr

В загальному випадку, коли вирішується задача постачання конструкцій на склад, кількість транспортних засобів може бути визначена, як:

де Vм — обсяг монтажних робіт, т;

П — продуктивність однієї транспортної одиниці за зміну (т/зміна); А — кількість змін на добу; Тм — тривалість монтажних робіт (змін).

Якщо транспортування різних конструкцій здійснюється різними транспортними засобами (фермовозами, балковозами, плитовозами тощо) загальна кількість Nтз обчислюється таким чином:

Продуктивність транспортного засобу за одну зміну визначають за формулою:

де Q — вантажопідйомність транспортного засобу, т; С — тривалість однієї зміни, год;

Кr — коефіцієнт використання транспортного засобу за часом;

Кв — теж саме — за вантажопідйомністю; tц — тривалість транспортного циклу, хв.

Тривалість транспортного циклу визначають в залежності від відстані транспортування (L), швидкості переміщення (V) засобу (середньої) та часу стояння транспортного засобу під навантаженням (tн) та вивантаженням (tв):

Під час організації монтажу «з коліс» продуктивність транспортного засобу має бути пов'язана з продуктивністю монтажного механізму, іншими словами, якщо на даному транспортному засобі одночасно транспортується n однотипових конструкцій, то час їх монтажу можна визначити, як tо.к.•n, але транспортний засіб буде звільнено через час tо.к (n-1). Отже, перший транспортний засіб може рушати в дорогу через tо.к (n-1) хв після прибуття, яке

планується на початок зміни, а наступний транспорт має прибути не пізніш, як через tо.к•n (хв.) після прибуття першого. Розрізняють дві схеми

151

транспортування при організації монтажу «з коліс».

Перша — «маятникова» схема (див. Рисунок 6.11). Отже, кількість транс-

портних засобів у цьому випадку:

Слід відзначити, що при такій схемі організації транспортування транспортний засіб, який складається з тягача й невідчіпного ланцюга (причепа), використовується не зовсім раціонально: завжди необхідний простій тягача під час навантаження на заводі й монтажу (n-1) елементів на монтажному майданчику. Тому маятникову схему найчастіше застосовують коли ведеться, як правило, масовий монтаж однотипових елементів (диференційований монтаж), а вивантаження привезених елементів виконується допоміжним механізмом біля майбутнього місця монтажу (попередня розкладка).

В інших випадках застосовується «човникова» схема (див. Рисунок 6.12), коли автотранспортні перевезення виконуються одним тягачем з двома або більшою кількістю причепів. Найчастіше буває три причепи: один — на заводі під навантаженням, другий — на монтажному майданчику — під основним монтажним механізмом і третій — в дорозі з тягачем. «Човниковий» метод дозволяє виконати перевезення з найменшими витратами часу, тому що простої тягача під завантаженням та вивантаженням виключаються. Залишаються невеликі витрати часу на причеплення та відчеплення напівпричепів (близько 5...7 хв). Таким чином суттєво скорочується час транспортного циклу. Необхідна кількість транспортних засобів у цьому випадку також визначається за Формулою (6.12) або (6.15).

6.4.6. Визначення розмірів і кількості монтажних ділянок.

Кількість ділянок визначається по мінімальній кількості колон на одній ділянці, яка залежить від строків досягнення міцності бетону в стиках колон не менше 70%.

Можливі такі випадки:

1-й випадок — кран переміщується уздовж прольоту, посередині (див.

Рисунок 6.13 а):

3-й випадок — для багатоповерхових каркасних будівель:

152

tн — тривалість монтажу конструкцій, які не спираються на колони

(вентиляційні блоки, сходові марші і т.і.) (год).

Кількість ділянок визначається за формулою:

якшо n>1, то закруглюється до цілого більшого числа.

6.4.7. Особливості основних монтажних процесів під час монтажу деяких конструкцій

6.4.7.1. Конструкції залізобетонних одноповерхових будівель. Монтаж фундаментів виконується випереджаючими потоками під час зведення підземної частини будинку чи споруди. Вертикальні вісі фундаментів позначаються за допомогою кілків або скоб, що забиваються в місцях, визначених за допомогою висків, опущених з перехресть осей, натягнутих по обносці.

Вивірення фундаментів здійснюється в їх підвішеному стані шляхом суміщення рисок осей, нанесених на бокових гранях фундаментів з осями, закріпленими на підвалинах. Встановлення здійснюють зразу в проектне становище, запобігаючи порушення поверхні підвалин.

Правильність встановлення фундаментів перевіряється за допомогою нівелірів та теодолітів. На стінках стаканів наносять проектні відмітки, що визначають правильність висотного становища стакана фундамента. Відповідні дані заносять в виконавчу схему, яка береться за основу під час зведення надземної частини.

Монтаж колон починається з приймання фундаментів та нанесення на їх

153

верхній поверхні рисок осей та висотних відміток. На колонах теж наносяться риски їх осей (на рівні верхньої поверхні фундаментів та на оголовку). Якщо колони мають підкранові консолі, на них наносять осі підкранових балок. Якщо колони мають висоту, більшу за 12 м, вони оснащуються розчалками, або хомутами для їх кріплення.

Важкі колони монтують з транспортних засобів, але іноді (коли є допоміжний механізм) попередньо розкладають нижньою частиною до фундаменті. Виводять у вертикальне становище методом повороту. Під час встановлення двогілкових колон може виникнути необхідність в розкріпленні нижніх частин гілок інвентарними розпорками, що сприймають опорну реакцію й передають на другу гілку, відвертаючи небезпеку руйнування однієї гілки (див. Рисунок 6.3

г).

Особливо важкі колони можуть подаватися під монтажний механізм на спеціальних рейкових возиках або на залізничих платформах. Для виведення їх у вертикальне становище використовують так звані турнікетні візки, що сприймають вертикальну опорну реакцію за допомогою шарніра. В деяких випадках виконується попереднє розкладування вершиною колон до фундаменту, а піднімання виконують методом ковзання. Для зниження сил тертя у цьому разі під базу колони вкладають спрямівники (прокатні металеві профілі), що змащують солідолом або тавотом.

Легкі колони найчастіше викладаються попередньо також вершинами до фундаментів за допомогою допоміжного крана. Для забезпечення полегшеного стропування у всіх випадках попереднього розкладування під оголовок колони вкладається підкладка.

Стропування колон здійснюється за допомогою захватів або за отвори, що розташовуються в зоні підкранової консолі.

Попередньо дно стаканів очищується й вирівнюється шаром розчину у відповідності до даних геодезичного контролю. Встановлення колон в стакани дозволяється тільки після досягнення цим шаром міцності не менше 70% проектної.

Підняті колони опускають в стакани, суміщують осьові риски в нижній частині колони з відповідними рисками на верхній поверхні фундаменту. Закріплення колони в стакані здійснюється за допомогою клинів або кондукторів (поодиноких чи групових). Високі колони (вище 12 м) утримуються в вертикальному стані за допомогою розчалок з канатів, що до колони закріплюються на відстані приблизно 1/3 висоти від вершини (в зоні підкранової консолі), розташовуються в плані під кутом близько 120о або в площині найменшої жорсткості, внизу закріплюються до анкерів (якорів), що мають розрахункову вантажність, або до існуючих конструкцій (наприклад, до фундаментів). Обов'язкові розрахунки на монтажну сталість з урахуванням розрахункового напряму вітрового тиску.

Вивірення на вертикальність виконується за допомогою теодолітів, що

154

встановлюються у взаємно перпендикулярних площинах на відстані від колони, що вивіряється, не менше її висоти. При цьому переміщення колони у вертикальних площинах здійснюється за допомогою розчалок, в яких є спеціальні пристрої (форкопфи, стяжні муфти), що можуть скорочувати чи здовжувати довжину розчалки.

Після вивірення колон виконується остаточне їх закріплення в стакані фундаменту й замонолічування. Клини металеві й дерев'яні мають бути витягнені з стаканів, залізобетонні — можна залишати в масиві моноліту.

Починати монтаж колон необхідноз осей, де розташовані постійні вертикальні металеві в'язі по колонах, в іншому разі перші дві колони між собою розкріплюються тимчасовимиінвентарнимив'язями,вякостіякихможутьбутихрестоподібнірозчалки.

Підкранові балки можна встановлювати на консолі колон тільки після досягнення бетоном в стакані фундаменту міцності не менше 70% від проектної. Їх монтаж, як правило, виконується окремим потоком, але іноді цей потік об'єднується з монтажем підкроквяних ферм. Перед початком монтажу підкранових балок необхідно виконати геодезичну перевірку відміток верхніх поверхонь підкранових консолей. Найвища відмітка консолі визначає рівень монтажного горизонту.

Підкранові балки попередньо розкладають так, щоб вони розташовувалися паралельно поздовжній осі ряду колон. Перед підніманням вони обладнуються необхідними монтажними пристосуваннями: драбинами, майданчиками, відтяжками тощо.

Встановлення балок здійснюється по основних рисках, нанесених на консолях та самих балках. Тимчасове закріплення виконується за допомогою анкерних болтів.

Остаточне вивірення підкранових балок здійснюється тільки після завершення їх встановлення на протязі одного прольоту будівлі, або в межах одного температурного блоку.

Осі підкранових балок вивіряють теодолітом (лазером), встановленим на вісі першої балки на спеціальному кронштейні, при цьому візірна вісь теодоліта (лазерний промінь) має розташовуватися на висоті 500 мм над верхнім поясом балки. Прольот мостового крану, що вказується в проекті, перевіряється за допомогою рулетки напроти кожної колони. Нівелювання підкранових балок і рейок виконується нівеліром, що розташовується посередині прольоту (температурного блоку) так, щоб візірна вісь була на 200...300 мм вище верхньої відмітки підкранової рейки. Остаточне закріплення здійснюється шляхом зварювання відповідних закладних деталей.

Балки або ферми покриття встановлюються, як правило, після попереднього розкладання їх в межах дії головного монтажного механізму, або безпосередньо з транспортних засобів. Якщо виконується попереднє розкладання, то для

155

забезпечення тимчасової сталості ферм під час складування їх встановлюють в спеціальні касети так, щоб їх піднімання й встановлення здійснювалися без зміни вильоту стріли крана. Розташовують ферми паралельно поздовжній осі прольоту.

Підкроквяні ферми монтують в одному потоці з підкрановими балками, причому ферма встановлюється після встановлення балки з однієї стоянки крана.

Кроквяніфермийбалкиможнамонтуватитількипіслявстановленняйзакріпленнявсіх розташованих нижче конструкцій каркаса. Перед підніманням вони мають бути оснащеніколисками,драбинами,розпорками,розчалкамиііншимизасобами,вказаними впроекті.

Під час монтажу ферми піднімають і повертають на кут 90о таким чином, щоб вони опинилися на 0,5...1 м вище відміток верхніх опорних поверхонь колон. Після цього виконується орієнтування, наведення й встановлення на опорні поверхні. Правильність встановлення контролюється шляхом суміщення рисок осей на колонах та фермі й заміром довжин опорних поверхонь ферми.

Перші дві ферми для забезпечення сталості розкріплюють розчалками на час встановлення вертикальних та горизонтальних в'язей. Наступні ферми закріплюють до попередніх спецільними інвентарними розпорками: по одній — для прольоту 18 м і по дві — при прольоті 24...30 м. Ці розпорки знімають тільки після встановлення й приварення панелей покриття.

Для монтажу кроквяних балок та ферм невеликих прольотів (до 24 м) часто використовують телескопічні та шарнірні вишки, які забезпечують зручність виконання монтажних процесів і дозволяють відмовитися від помостів та навісних драбин.

Монтаж плит покриття виконується після остаточного вивірення й закріплення чергової ферми. Таким чином забезпечується жорсткість чарунки покриття. Плити монтують у такій послідовності, щоб забезпечити симетричність завантаження від країв ферми до її середини. Після встановлення кожної плити необхідне зварювання закладних деталей не менше ніж у трьох точках. Шви між плитами заливаються розчином чи бетоном на дрібнозернистому наповнювачі.

Монтаж стінових панелей — найбільш трудомісткий процес, який в деяких будівлях може досягати 40% від монтажу всієї наземної частини. Найчастіше ведеться окремим потоком, але тоді, коли всі монолітні стики на ділянці набрали необхідної міцності, а всі інші стики виконані відповідно до проекту. Поперечні рами будівель після завершення монтажу стінових панелей можуть сприймати значні вітрові навантаження, тому якості виконання стиків елементів рами необхідно приділяти велику увагу.

Монтаж панелей довжиною до 6 м може вестись з попередньою розкладкою, панелі довжиною 12 м технологічно монтувати з транспортних засобів.

156

Для монтажу стінових панелей вибирається окремий стріловий мобільний механізм.

Якщо шви між стіновими панелями ущільнюються штучними матеріалами або розчином, ці матеріали вкладаються на верхню грань панелі перед підніманням.

6.4.7.2. Конструкції залізобетонних багатоповерхових будівель. Такі будівлі можуть мати виробниче, громадське та адміністративно-побутове призначення; їх конструкції виготовляються за типовими проектами. Зустрічаються різні планувальні рішення: крок колон 3, 6, 9 м; максимальна чарунка 9х9 м. Кількість поверхів може досягати 20 і більше. В деяких випадках на верхніх поверхах робляться приміщення з великими прогонами. Тоді середні колони відсутні, а прогон приміщення може досягати значення загальної ширини будівлі (36, 42, 45 м).

По статичній схемі роботи, а отже й по конструктивному виконанню, каркаси багатоповерхових будівель поділяють на рамні, рамно-в'язові та в'язові.

Рамна схема — це система колон, ригелів та плит перекрить, з'єднаних між собою в жорстку й сталу просторову систему (в поперечному й поздовжньому напрямі). Вживається у випадках, коли за умовами технології неможливе встановлення поперечних і поздовжніх перегородок та в'язей між колонами.

Рамно-в'язова схема являє собою поперечні жорсткі рами або діафрагми жорсткості, розташовані в поперечному напрямі, які в поздовжньому напрямі об'єднуються за допомогою в'язей (металевих, або залізобетонних діафрагм).

В'язова схема відрізняється від попередніх тим, що в'язі встановлюються в поперечному й поздовжньому напрямі і, таким чином, колони сприймають тільки поздовжні стискуючі зусилля.

У двох останніх схемах для забезпечення жорсткості улаштовується так зване ядро жорсткості, яке зводиться особистим потоком випереджаючими темпами. У сучасному будівництві ядро жорсткості створюється з монолітного залізобетону в ковзній опалубці.

Для зведення таких будівель при висоті до 40...50 м застосовують легкі мобільні провідничі монтажні механизмі в баштово-стріловому варіанті. При більших висотах можливе використання баштових або приставних механізмів (в залежності від висоти будівлі). В першому випадку механізм може розташовуватися як в межах будівлі, так і за його межами. В останньому — завжди за межами будівлі.

Організація монтажу при рамно-в'язевій схемі може бути зі складів, при інших — «з коліс». Будівлі в плані діляться на захватки, звичайно — між температурними швами. По вертикалі — будівлі розподіляються на монтажні яруси, висота яких відповідає висоті частини колони, що монтується: один поверх, два (іноді буває й більше). Причому колони першого ярусу встановлюються на оголовки фундаментів, або в стакани, закріплюються клинами чи поодинокими кондукторами. Якщо висота колони більше 12 м, то її сталість

157

забезпечується ще й додатково жорсткими підкосами, які встановлюються в плоскості найменшої жорсткості. На наступних монтажних ярусах колони спираються на оголовки колон, що знаходяться в нижчерозташованому ярусі.

Монтаж кожного вищерозташованого ярусу починають тільки після повного й остаточноговивіренняйзакріпленнявсіхелементівкаркасанижчерозташованогоярусу.

Колони таких будівель уявляють собою відносно легкі й багатократно повторювані елементи, висотою на один-п'ять поверхів. Стропування виконують за допомогою рамочних, пальцевих або фрикційних захватів. Особливу увагу в ПВР та технологічних картах слід приділяти операції виведення довгих колон з горизонтального у вертикальне становище, тому що в цей час колона сприймає значні моменти від власної ваги.

Тимчасове закріплення здійснюється поодинокими чи груповими кондукторами.

Поодинокі кондуктори (Рисунок 6.14 а) являють собою просторову конструкцію якнайменше з трьома рядами хомутів. Нижні хомути призначені для закріплення самого кондуктора на оголовку колони попереднього ярусу. Два верхні хомути закріплюють колону, що монтується. За їх допомогою колону також приводять в проектне становище під час вивірення. Зсунення основи колони, її поворот відносно поперечних та поздовжніх осей, а також встановлення в вертикальне становище здійснюється гвинтами, що розташовані на хомутах кондуктора. Після остаточного закріплення колони поодинокий кондуктор розбирається на дві частини й на возиках перевозиться до місця встановлення наступної колони.

Групові кондуктори, як правило, розраховані на одночасний монтаж чотирьох колон (Рисунок 6.14 б). Для того, щоб охопити всі колони по ширині будівлі, одночасно використовують два і більше групових кондукторів (Рисунок 6.14 в). Обсяг робіт, що охоплюється даною кількістю кондукторів, зветься

монтажною ділянкою.

Закріплення групових кондукторів на першому монтажному ярусі здійснюється за монтажні петлі фундаментів, на наступних монтажних ярусах — за петлі ригелів. Вивірення (й переміщення при цій операції) колон здійснюється гвинтами хомутів. Монтуються тільки ригелі й в'язеві плити так, щоб не заважати перестановці групового кондуктора на наступну стоянку за допомогою монтажного крана. На одному ярусі можливе перекочування групових кондукторів по спрямівниках із швелерів за допомогою лебідок. А з ярусу на ярус перестановка завжди здійснюється за допомогою кранів.

Якщо групові кондуктори встановлюються поперек будівлі попарно так, що вони між собою з'єднуються поперечними й поздовжніми тягами, які фіксують становище кожного кондуктора, обсяг робіт, що охоплюється цими кондукторами зветься захваткою. У цьому разі кондуктори утримують колони багатоярусні й забезпечують встановлення ригелів на двох поверхах, тобто

158

перекочування стає неможливим. В чарунках, де стоять кондуктори, плити перекриття не монтуються, чим забезпечується можливість стропування й перестановлення кондуктора на наступну захватку (стоянку). В той же час ригелі й плити перекриття в чарунках, де кондукторів немає, монтуються в повному обсязі. Таким чином, під час використання групових кондукторів здійснюється комплексний монтаж конструкцій.

Під час використання таких засобів тимчасового закріплення колон, як поодинокі кондуктори, підкоси або гнучкі в'язі (Рисунок 6.14 г,д), можливе застосування диференційованого монтажу, при якому спочатку в межах захватки встановлюються тільки колони, потім ригелі й в'язові панелі першого поверху, потім — рядові плити першого поверху. Потому операції щодо кожного поверху та ярусу повторюються.

При цьому треба пам'ятати, щожорсткі підкоси можна встановлювати в кількості двох на одну колону у взаємно перпендикулярному напрямі, гнучкі в'язі мають встановлюватисьнеменш,аніжвтрьохнапрямах.

Зовнішні стінові панелі встановлюються одночасно з монтажем носійного каркаса тим же механізмом. Для фіксування й вивірення простінкових та кутових елементів стінової огорожі використовуються спеціальні траверси, фіксатори та гвинтові підкоси. Їх застосування дозволяє скоротити час, необхідний для вивірення та кріплення цих елементів, коли головний монтажний механізм непродуктивно простоює.

При зведенні виробничих багатоповерхових будівель технологічне обладнання рекомендуєтьсямонтуватипоходумонтажуносійногокаркаса.Такимметодоммонтажу запобігають необхідності залишати монтажні отвори, виконувати складні такелажні операції,пов'язанізвстановленнямцьогообладнаннявготовукоробкубудівлі.

6.4.7.3. Металеві конструкції промислових будівель та споруд. Приєднання колон або інших опорних металевих конструкцій до фундаментів на відміну від залізобетонних здійснюється завжди за допомогою анкерних болтів. Тому встановленню опорних металевих конструкцій завжди передує приймання опорних поверхонь фундаментів й складання так званих виконавчих геодезичних схем (див. Рисунок 6.15). Якщо запроектовано спирання колон по схемі 1 (Рисунок 6.15), то мова йде про безвивірочний монтаж конструкцій будівлі.

Колони встановлюються в послідовності, вказаній в п.6.4.7.1. Стропування їх здійснюється за допомогою спеціальних захватів за оголовок або в зоні підкранової консолі. Як правило, виконується попереднє розкладання колон. Після розкладання виконується оснащення колон монтажними приладами: драбинами, розчалками, майданчиками, колисками тощо та комплектування їх необхідними деталями: опорними столиками, накладками, болтами; наносяться розбивові осі.

Піднімання колон необхідно здійснювати на 50...100 мм вище анкерних

159

болтів. Для того, щоб не ушкодити їх різьбові поверхні під час наведення й встановлення в проектне становище, колони повинні знаходитись у вертикальному становищі, а анкерні болти — мати захисні ковпачки або оболонки.

Тимчасове закріплення здійснюється за допомогою анкерних болтів (достатньо для низьких колон до 15 м), а при високих колонах — за допомогою анкерних болтів і розчалок, або розпорок, що встановлюються в площині найменшої жорсткості. В якості останніх можливе використання проектних розпорок або підкранових балок.

Підкранові балки монтуються аналогічно залізобетонним. Тимчасове кріплення, як правило, здійснюється за допомогою анкерних болтів. Якщо підкранові балки мають великі прогони (24 м і більше), їх маса перевищує вантажопідйомність основних монтажних механізмів. Тому в проектне становище їх встановлюють за допомогою двох монтажних кранів, або розчленовують на декілька (4 й більше) відправних елементи, які збираються в проектному становищі за допомогою допоміжної опори, яка встановлюється між основними колонами. Такий метод монтажу потребує великих трудових витрат, необхідних на виконання монтажних з'єднань, а також на виконання процесу розкружалювання. При цьому балку необхідно збирати з відповідним будівельним підйомом. Вивірення підкранових металевих балок аналогічне залізобетонним.

Металеві підкроквяні ферми мають прогони 12...36 м. Елементи таких ферм мають потужні поперечні перерізи, тому під час піднімання та встановлення ризик втрати сталості під дією власної ваги відсутній. Тимчасове кріплення здійснюється за допомогою постійних болтів та пробок (чопів), що встановлюються в отвори фланців на нижньому та верхньому поясах ферм.

Кроквяні металеві ферми постачаються на монтажний майданчик найчастіше у вигляді двох відправних елементів (рідше кількість відправних елементів сягає трьох-чотирьох). Тому укрупнення таких ферм є технологічно необхідним процесом. Під час укрупнення отримують плоскі або просторові монтажні блоки з двох (рідше трьох) плоских ферм. Як правило, просторові монтажні блоки укрупнюють для двох перших осей будь-якого прогону будівлі, де розташовані в'язі по верхнім та нижнім поясам, а також вертикальні в'язі. Таким чином отримується просторово жорсткий брус, до якого після його встановлення можуть кріпитися плоскі ферми.

Плоскі ферми мають велику гнучкість, що може призвести до втрати сталості під час піднімання або встановлення в проектне становище. Тому такі ферми підсилюються (ще під час укрупнення). Необхідність підсилення визначається розрахунковим шляхом. Тоді ж ферми оснащуються необхідними монтажними пристосуваннями, драбинами, колисками, розчалками, відтяжками тощо.

Стропування може здійснюватися за допомогою звичайних канатних стропів або траверсами. Причому траверси можуть використовуватися як для змінення напряму стропу, так і для підсилення самої ферми.

160