Konspekt_20TSP_ispr

СВ - 750 мм, ВУ - 1250 мм.

Перед укладанням хвилястих і плоских листів розжолобки і карнизи, виконані у вигляді суцільного дерев'яного настилу, покривають листовою оцинкованою сталлю.

Хвилясті азбестоцементні листи звичайного профілю і середньохвилясті розміром 678х1200 мм вкладають по дерев'яних латах з брусків 60х60 мм. Листи повинні спиратися на три бруски. Для щільного прилягання листів до лат

іодин до одного карнизний брусок піднімають за допомогою прокладок на 6 мм, а наступні парні бруски на 3 мм.

Листи вкладають знизу вверх (від карнизу до коника) рядами, паралельними карнизу. Кожен ряд треба починати з боку, протилежного домінуючому напряму вітру. В рядах кожний лист повинен перекривати суміжний на одну хвилю. Суміжні ряди вкладають з перекриттям попереднього ряду для листів звичайного профілю на 120...140 мм (на 120 мм при нахилу покрівлі більш 50%

і140 мм при нахилу 50%), листів уніфікованого профілю — на 200 мм, іншими листами — на 190 мм.

При нахилу покрівлі більш 50% листи вкладають насухо, а зазори в місцях перекриття замазують з боку горища цементно-піщаним розчином з волокнистим наповнювачем (азбест) (для кращого прилягання листи в місці стикування обрізають, або зміщують перекриття на одну хвилю). При нахилу покрівлі меншому 50% в місцях перекриття листи вкладають на шар бітумноемульсійної мастики. Листи прикріплюють до лат неіржавкими цвяхами або шурупами з м'якими шайбами (з гуми). Отвори під шурупи й цвяхи просвердлюють раніше діаметром декілька більшим (на 2...3 мм ніж діаметр цвяха або шурупа) для температурних компенсацій. Кожний лист карнизного ряду прикріплюють трьома цвяхами (двома другу хвилю від краю перекриття і одним четверту хвилю до карнизного бруска), крайні листи наступних рядів — двома цвяхами, а рядові — одним. На гребені вкладають спеціальні деталі (коникові деталі).

Перед укладанням азбесто-цементних листів необхідно звиси і розжолобки покрити оцинкованою сталлю, попередньо обклеївши їх рулонним матеріалом (пароізоляцією). Картини прикріплюють до лат за допомогою клямок (Рисунок 7.13), один кінець яких прибивають до брусів лат, а другий проходить через стоячий фальц і охоплює його. Між собою листи металу з'єднуються за допомогою фальців, які можуть бути лежачими й стоячими та одинарними й подвійними. Як правило, листи з'єднуються між собою одинарними фальцами, лише при малому нахилі покрівлі та в місцях збирання води — подвійними. Короткі сторони картин перпендикулярно водостоку з'єднують між собою лежачими фальцами, а довгі (паралельно водостоку) — стоячими.

Листи посиленого і уніфікованого профілю (розмірами від 994х1750 до 994х2800 і від 1125х1750 до 1125х3300) використовуються для покрівель промислових будівель з нахилом покрівлі більше 25%. Їх вкладають по дошках

181

або по дерев'яних плитах покрівлі. Листи довжиною 1750 мм спираються на дві дошки, а листи довжиною більше 2000 мм — на три.

7.5.2. Покрівлі з гладких металевих листів

Покрівлю з металевих листів вживають рідко. Крім вищевказаного випадку (в карнизних звисах та розжолобках) металеві покрівлі влаштовуються на деяких промислових будівлях та житлових індивідуальних будинках.

Основа може бути з цементної або асфальтової стяжки. При дерев'яних основах дошки прибивають також під лежачі фальці та з кожного боку біля коника і ребер даху.

Прозори між настилом та триметровою контрольною рейкою мають становити не більше 5 мм, бути плавного окреслення і не більше одного на 1 м довжини. Кути в розжолобках і місцях переломів та приєднань до вертикальних елементів притупляються або закруглюються.

Всі деталі заготовлюють в майстернях. Рекомендується попередньо з'єднувати по два листи в «картини», що дозволяє майже вдвічі знизити витрати праці, що виконуються на дасі.

Покрівельне залізо для запобігання корозії з обох боків покривають оліфою з невеличким додатком фарби, що дозволяє не залишати непофарбованих місць. Після виконання всіх процесів, залізо фарбується масляною фарбою.

Послідовність виконання операцій така:

—виконують всі роботи по вкриттю звисів, встановленню настінних жолобів;

—вкривають розжолобки й схили;

—вкривають брандмауери, парапети й місця приєднання покрівлі до вертикальних елементів;

—встановлюють елементи водовідвідних труб на фасадах;

—«картини» подають на покрівлю пачками, листи для розжолобків подають

увигляді рулонів, які розгортають, вигинають та вирізають на місці;

—кріплення виконується за допомогою клямок, що вставляються в стоячий фальц, на один лист встановлюється 2...3 клямки;

—як правило, з'єднання картин вздовж схила виконується у вигляді стоячих фальців, а паралельно конику — лежачими.

7.5.3. Покрівлі з хвилястих та профільованих металевих листів (профнастилу)

Найбільш індустріальні й легкі покрівлі. Носійна здатність таких покрівель відносно велика за рахунок утворення профілів, які підвищують жорсткість настилу.

Листи хвилясті можуть бути довжиною від 1420 до 2000 мм по узгодженню

— до 2500 мм), товщина листа від 1 до 1,8 мм, висота хвилі 30...35 мм шириною від 590 до 835 мм. Маса металу на 1 м2 — 9,3...17,2 кг.

182

Листи профільовані виконуються шляхом холодного гнуття з оцинкованого заліза завтовшки 0,8...1 мм й поставляються довжиною від двох до 12 м, як правило, в комплекті з самонарізаючими болтами та комбінованими заклепками. Маса 1 м2 — 10...15 кг. Носійна здатність: допускається навантаження 2800...5000 Па при кроці прогонів 3 м.

Як правило, такі настили вкладаються на прогони, що встановлюються у вузли ферм з кроком 3...4 м. Для прогонів застосовують прокатні балки, гнуті профілі або легкі гратчасті конструкції. Покрівлі бувають теплими (з утеплювачем) та холодними (без утеплювача). Для теплих покрівель широко застосовується звичайний профільований настил та тришарові панелі, які складаються із двох металевих профільованих листів та утеплювача між ними.

Подаються профільовані листи на прогони (після остаточного закріпалення останніх) основним монтажним механізмом — пакетами. Розкладання (розтаскування по прогонах) здійснюється вручну або за допомогою допоміжного гака головного механізма. Напуск кожного листа на попередньо вкладений складає півхвилі. Закріплення між собою профільованих листів здійснюється за допомогою комбінованих заклепок. Ці заклепки (див. Рисунок 7.14) являють собою сталевий стержень з алюмінієвою втулкою й встановлюються в попередньо просвердлені отвори діаметром 4,9 мм зверху за допомогою спеціальних кліщів з захватним механізмом або пневматичного пістолета типа ОР-12. Послідовність виконання з'єднання вказана на Рисунку 7.14б. До носійного прогона профільований настил приєднується за допомогою самонарізаючих болтів. Ці болти можуть встановлюватися в низ кожної хвилі й таким чином виконувати роль жорсткого з'єднання, або в декількох точках (тоді обов'язково потрібні горизонтальні в'язі по верхніх поясах ферм). Під болти попередньо нарізаються отвори діаметром 5,4 мм. В отвори болти загвинчуються за допомогою пневматичного гайковерта, який для забезпечення розрахункового крутильного моменту обладнується таруючою головкою (що обмежує крутильний момент до 10 Н•м). Під час загвинчування болт сам нарізає різьбу.

7.5.4. Покрівлі з склопластикових листів

Виконуються такі покрівлі з хвилястих прозорих або напівпрозорих (світлопропускання до 60%) склопластикових листів в будівлях та спорудах, де необхідне природне освітлення. Найчастіше склопластик застосовують в комбінації з хвилястими азбестоцементними листами. Порядок вкладання й закріплення хвилястого склопластика такий, як і азбестоцементних листів.

7.6. Покрівлі з штучних матеріалів

7.6.1. Покрівлі з черепиці

183

В сучасному будівництві застосовують не тільки традиційну керамічну, але й металочерепицю, пластчерепицю й інші типи штучного матеріалу. В основному використовують для цивільного будівництва: матеріал є не тільки зручним та довговічним, але й надзвичайно ефектною архітектурною прикрасою. Відрізняється від інших надзвичайно високою трудомісткістю.

Всі види черепичних покрівель влаштовують при наявності горища та стрімчастих скатів (60...70% та більше). Керамічна черепиця може бути: пазовою, стрічковою або штампованою, плоскою стрічковою. Крім того вживається цементно-піщана пазова черепиця. Металота пластчерепиця по своїй формі імітує вищеназвані керамічні.

Вкладатися може в один шар (всі види, за виключенням плоскої стрічкової) та в два шари (плоска стрічкова).

Носійними елементами таких покрівель є крокви та вкладені по них лати з брусів 50х50 або 50х60 мм. Причому висота найнижчого бруса робиться на 20...25 мм вище, що забезпечує краще прилягання другого ряду черепиці до першого.

Відстань між брусками лат та їх січення залежить від виду черепиці та способу її вкладання. Наприклад, для пазової стрічкової воно складає 333 мм, а для штампованої — 310 мм.

Вкладання виконується рядами знизу вгору з розігнанням стиків. Тому кожен ряд починається з цілої, або поздовжньої половини черепиці. Робоче місце покрівельника влаштовується так, щоб він міг одноразово вкладати 3...4 ряди черепиці, переміщуючись вздовж брусів лат. По мірі вкладання черепиця закріплюється цвяхами або дротом до елементів лат, для чого знизу або зверху в бруси забивають цвяхи. Коник покрівлі покривається спеціальною кониковою черепицею у формі жолобів. Місця біля розжолобів та приєднання до вертикальних поверхонь оформлюються за допомогою покрівельного оцинкованого заліза. Шви між окремими черепичинами в поперечному й поздовжньому напрямі рекомендується ущільнювати за допомогою цементнопіщаного розчину. Бруси лат рекомендується починати викладати зверху вниз.

Якщо схили покрівлі більше 50%, кожна черепичина через один ряд закріплюється до лат дротом, що закручується навколо цвяхів. На стрічковій черепиці дріт закріплюють за шипи, на штампованій — за спеціальні отвори. На фронтонах і карнизах дротом закріплюють кожну черепицю незалежно від стрімкості скату даху.

7.6.2. Покрівлі з плоских азбестоцементних або металевих плиток

Вживаються плитки у вигляді квадратів, квадратів з двома або трьома зрізаними кутами, трикутні та прямокутні напівплитки. Для вкриття гребеня та ребер існують жолобчасті коникові плитки, прямі — шаблони й кутові — розетки (див. Рисунок 7.15).

184

Ряди плиток розташовують по діагоналі (напуск на 75 мм) або паралельними рядами (напуск 80...100 мм). До першого виду відносяться покриття одношарові з плиток з двома зрізаними кутами та лускоподібні або сотові з плиток з трьома зрізаними кутами. До другого — двошарові з плиток з двома зрізаними кутами.

Основою є настил з дощок з прозорами 3...10 мм. Якщо схили покрівлі стрімкі (вище 45%) плитки вкладаються безпосередньо на настил, при менш стрімких покрівлях під плитки влаштовується підстилаючий шар з пергаміну або толь-шкіри. Плитки закріплюються оцинкованими цвяхами, але треба робити попереднє розмічання так, щоб цвяхи забивалися не ближче 20 мм до краю дошки.

Вимоги до основи під плоскі плитки такі ж, як і для гладких металевих листів

(див. 7.5.2).

Попередньо до вкладання виконується нарізання плиток в місцях приєднання до фронтонних звисів, розжолобів, стін та інших місць й просвердлюють отвори для цвяхів.

Розбивові ліннії наносять на основу шнуром, натертим крейдою, вуглем чи сухою фарбою. Лінії, паралельні конику, починають наносити з боку карнизного звису. Першу (опорну) лінію наносять на ширину фризового ряду плитки за винятком 20 мм (розмір виносу покриття за межі основи карнизного звису). Другу й наступні лінії наносять через таку відстань, яка забезпечує вкладання ряду плиток з відповідним напуском. Через середину першої опорної лінії наносять перпендикулярно до неї другу опорну лінію. Відстань від цієї лінії до паралельних з нею інших ліній має дорівнювати половині суми ширини плитки й величини зазору між ними (як звичайно це 2 мм). Після нанесення обох опорних ліній наносять останні поздовжні й поперечні лінії за допомогою рамки-шаблона, на якому розмічені відстані по розбивовій сітці.

Якщо виготовити рамку-шаблон у відповідності до перелічених правил, можна вкладати плитки й без розмічання основи.

Якщо вкладання виконується без рамки-шаблона, роботу треба починати з фризового (крайнього) ряду плиток по всій довжині карнизного звису. До основи кожну плитку прибивають двома оцинкованими цвяхами з широкою головкою через попередньо просвердлені отвори (діаметр цих отворів треба робити в 1,5...2 рази більше діаметра цвяха, що забезпечує відсутність додаткових напружень при змінах температури). Нижній кінець плитки закріплюється до нижчерозташованих противітровою оцинкованою кнопкою.

Місця приєднання покрівлі до стін, брандмауерів, розжолобків тощо вкривають оцинкованим листовим залізом, напускаючи його на плитки або заводячи плитки під нього.

7.7. Контроль якості робіт

Виконання покрівельних робіт контролюється у відповідності до схем операційного контроля, що являються необхідною складовою частиною техно-

185

логічних карт. Якість матеріалів перевіряють згідно ГОСТ і ТУ. Перевіряються правильність виконання окремих операцій і конструктивних елементів покріття. Результати перевірок заносять в журнал робіт. Складаються акти огляду прихованих робіт (Додаток 2).

Передо всім перевіряється відхилення від проектною нахила для скатних покрівель: воно не повинно перевищувати 5%. Особливо ретельно перевіряється влаштування приєднань до виступаючих конструкцій, розжолобків, воронок водостоків.

Нанесення розчинника повинно бути рівномірним по усій площі полотнища. Натяг полотнищ при їх укладанні на основу повинен знищити хвилястість та зморшки на поверхні матеріалу. Укладене полотнище не повинно мати хвиль і повітряних «мішків».

Якість приклеювання перевіряють відривом поволі одного шару від другого. Розрив повинен бути по картонній основі матеріалу. Іспит проводять не раніше, ніж за 48 годин після укладання покрівлі.

Якщо знайдено місце, де полотнище не приклеєне, то його проколюють ін'єктором і нагнітають розчинник (130 г/м2) і через 7...15 хвилин це місце притирають.

В килимі не повинно бути тріщин, раковин, розшарування і інших дефектів; посипка повинна бути великозерниста і в достатній кількості по всій поверхні верхнього шару покрівлі.

Штучні матеріали мають бути вкладені з необхідним напуском, добре закріплені до основи й щільно прилягати до неї. Сколи, тріщини, короблення не припускаються. Під час огляду знизу в покрівлі не повинно бути просвітів та отворів.

Водонепроникність покрівлі перевіряють шляхом заливання її водою або зразу після дощу.

7.8. Організація виконання робіт

Проектувати виконання покрівельних робіт необхідно на теплий період року. На виконання кожного процесу призначається спеціалізована ланка. Взагалі ланки комплектують таким чином, щоб їх продуктивність відповідала продуктивності головної ланки, якою завжди вважається така, що виконує вкладання покрівельного матеріалу.

Фронт робіт розчленовують на захватки, розміри яких визначаються змінною продуктивністю водійної ланки. Межами захваток є лінії водорозділів або межі між конструктивними чарунками.

Матеріал завжди подається назустріч пересуванню фронту робіт.

Кількість захваток при ритмічному потоці влаштування покрівель визначається за формулою:

186

А — кількість робочих змін на добу;

еtт — загальна кількість технологічних перерв, днів;

К — модуль циклічності (1...2 зміни);

n — кількість окремих потоків, що утворюють спеціалізований потік влаштування покрівлі.

Рулонні покрівлі найчастіше влаштовують 9...10 ланок (якщо заготівельні процеси виконують спеціальні ланки):

1 — влаштування основи (в тому числі й для водосточних воронок); 2 — влаштування пароізоляції;

3— вкладання утеплювача;

4— влаштування вирівнюючої стяжки;

5— грунтування основи під килим;

6...9 — (в залежності від кількості шарів) наклеювання килима; 9 або 10 — влаштування захисту килима.

Кількість ланок при інших видах покрівель визначається в залежності від складності комплексного технологічного процесу.

У всіх випадках влаштування покрівель повинно мати таку організацію переміщення ланок і матеріалів, яка б виключала їх знаходження по щойно вкладеній або незакріпленій покрівлі. Якщо на покрівлі є ліхтарі (аераційні чи світлові), покрівлю вкладають спочатку на них, потім між ними, а потім на захватках, починаючи з боку звисів чи парапетів.

Деякі особливості організації робіт з різних матеріалів наведені у відповідних розділах цієї частини.

7.9. Особливості виконання робіт в екстремальних умовах

Природно, що негативні температури найбільш впливають на виконання покрівельних робіт по влаштуванню рулонних та мастичних покрівель. Тому роботи по влаштуванню таких покрівель допускається виконувати при температурах повітря не нижче -20оС. Матеріали необхідно підготовляти відповідним чином: в теплому приміщенні вони відігріваються до позитивних температур, доставляння до місця використання здійснюється в утепленій тарі.

Покрівля з рулонних матеріалів в зимових умовах вкладається, як правило, з одного шару руберойду марки РМ або з одного шару толь-шкіри з фарбуванням його гарячою дьогтьовою мастикою. Основу такої покрівлі найчастіше виконують з гарячого асфальтобетону.

З встановленням позитивних температур вкладений шар покрівлі перевіряється й при необхідності ремонтується. Після цього можливе наклеювання останніх шарів рулонного килима у відповідності до проекту.

Наклеювання першого шару може здійснюватися при температурах мастик:

187

гарячої бітумної — не нижче 180оС, холодної бітумної — не нижче 70оС, гарячої дьогтьової — не нижче 140оС. До місця використання мастики доставляються в термосах.

Наклеювання рулонних матеріалів в зимових умовах допускається: на основу із асфальтобетону — безпосередньо після його вкладання; на будь-яку іншу основу — попередньо підготовлену під наклеювання до настання негативних температур; на збірну основу — з попередньо огрунтованих плит. Поверхня основи перед наклеюванням має бути висушена й підігріта до позитивних температур.

Наклеювання на поверхні, що мають негативні температури та не відчищені від снігу, криги або на заледенілі основи — заборонене.

При влаштуванні покрівель з листів або штучних матеріалів вплив зимових умов на технологію виконання робіт менш значущий. Ці матеріали необхідно відчищати від снігу, криги тощо. Лати та інші основи також відчищаються від снігу та криги. Промазування щілин цементним розчином треба перенести до надходження теплого періоду й виконувати знизу (з горища).

Вплив позитивних температур на виконання робіт по влаштуванню покрівель незначний. Для запобігання стікання верхнього шару мастики під впливом сонячного розігріву рекомендується вживати посипки білого кольору або інші світловідбивні матеріали (наприклад, слюдяні). Посипку виконувати в ранкові або надвечірні часи, коли шар мастики застигає й може утримувати посипку.

8. Штукатурні роботи (тинькування)

8.1. Загальна характеристика й класифікація

Від якості опоряджувальних робіт в значній мірі залежить зовнішній вигляд фасаду і інтер'єру будинку, термін його служби, тому що шар штукатурки підвищує довговічність будинку.

Штукатурні роботи більш трудомісткі ніж загальнобудівельні і менш механізовані. Трудомісткість складає 25...28%, а тривалість до 40% від будівництва усього будинку.

В індустріальному будівництві (ВПБ-великопанельні будинки) частіше обмежуються затиранням поверхні і оштукатуренням з'єднань.

Штукатурку розрізняють (див. Рисунок 8.1):

за призначенням — звичайна, декоративна і спеціальна (термо-, звуко-, гідроізоляційна, рентгенонепроникна, армована);

по виду в'яжучого — цементна, цементно-вапняна, вапняна, вапняно-гіпсова, вапняно-глиняна;

за якістю виконання — проста (для опоряджування складів і допоміжних приміщень), поліпшена (для житлових приміщень, торговельних залів, учбових закладів) і високоякісна (для театрів, адміністративних і іншіх будинків першого класу, а також фасадів капітальних багатоповерхових будинків).

188

Товщина штукатурки складає по дереву 20...25 мм, по цегляним і бетонним поверхням 10...15 мм.

Для захисту від шкідливих випромінювань шар штукатурки роблять товщиною до 100 мм на стінах і 30 мм на стелі.

Штукатурний намет складається з одного або кількох шарів (2...3). Одразу на всю товщину намет наносити не потрібно й неможливо, бо він буде спливати, тому його наносять шар за шаром.

Штукатурний намет має три шари (див. Рисунок 8.2):

I шар-оббризк служить для з'єднання штукатурки з основою і робиться більш рідким, щоб краще заповнити щілини, тріщини, пустоти основи.

II шар-грунт для вирівнювання поверхні і отримання необхідної товщини штукатурки. Він складається з більш густішого розчину, його наносять шарами не більше 7 мм кожний.

III шар-накривку наносять рідким розчином на дрібному піску для виконання загладжувального шару. Товщина біля 2 мм.

Загальна товщина штукатурки: простої (звичайної) — до 18 мм; поліпшеної — до 20 мм; високоякісної — до 25 мм.

Для виготовлення штукатурних розчинів використовують в основному портланд-цемент, для виконання водонепроникної штукатурки — пуцолановий цемент. Іноді вживають полімерцементні та гіпсополімерцементні в'яжучі з додатком ПВА-емульсії та синтетичного латекса у співвідношенні з цементом

0,2:1.

В якості заповнювачів для звичайних штукатурок використовують пісок річний або зі зруйнованих гірничих пород. В декоративних штукатурках вживають мармуровий та гранітний дрібняк, кольорове скло розміром 0,3...5 мм. Як наповнювач використовується глина, що підвищує щільність розчину та його легкоукладальність.

Складний технологічний процес виконання тинькування представлений на

Рисунку 8.3.

8.2. Підготовка поверхні під штукатурку

Для кращого зчеплення із штукатуркою гладкі бетонні та кам'яні поверхні насікають за допомогою пневмоабо електричного інструмента — зубила, молотка, скарпеля.

Перед оштукатуренням (тинькуванням) поверхню очищують від пилу, жирових плям сталевими щітками, скрібками, обдуванням стисненим повітрям, піскоструйним апаратом.

Місця з'єднань з різних матеріалів (дерево-бетон, дерево-цегла, цегла-бетон) набивають металевою сіткою. Це роблять ще й тоді, коли необхідно стовщити намет: у місцях проходження каналів, прихованої проводки, при великих

189

западинах на поверхні тощо.

До залізобетонних поверхонь сітку кріплять за випуски арматури або до дерев'яних пробок.

Дерев'яні поверхні оббивають дранкою, яку набивають готовими щитами. Дранки в щитах повинні розташовуватися на стіні під кутом 45о до горизонту,

що забезпечує краще зчеплення з розчином. Для звуко- і теплоізоляції під дранку набивають повсть, рогожу тощо.

Щоб отримати рівні площини поверхні провішують за допомогою маяків і марок (Рисунок 8.4). Одночасно провішування дозволяє визначити товщину штукатурного шару. Для цього в точці, що виступає найбільше на площині, встановлюють марку (це найчастіше цвях або гіпсова наліпка) таким чином, щоб верх цвяха або наліпки позначав загальну товщину оббризка й грунту (без накривки). Правильність встановлення марок вивіряють виском або ватерпасом.

При виконанні поліпшеної або високоякісної штукатурки влаштовують маяки, що являють собою смуги завширшки 4...6 см (див. Рисунок 8.5), що визначають проектне положення поверхні, що обробляється. Вони виконуються з розчину, але можуть бути з дерев'яних рейок або металевих кутників.

Починають, як правило, зі стелі. Для визначення товщини штукатурки з протилежних кутів стелі натягують по діагоналі два шнури (див. Рисунок 8.4б).

На стелі марками правлять головки цвяхів, які забивають через 1...1,5 м. Шнур натягують між двома протилежними марками. Марку роблять з гіпсу, в який вставляють цвях.

У верхній частині стіни на відстані приблизно 30 см від кута забивають цвяхи. До головки прикладають висок і по ньому на відстані 30 см від підлоги другий штукатур забиває другий цвях. По діагоналях і периметру натягують шнури і по їх рівню забивають інші цвяхи. Таким чином встановлюють проміжні марки.

Потім приступають до улаштування маяків з штукатурного розчину. Маякам придають форму смуг і розміщують по лініях розташування марок. Лицьову поверхню маяків ретельно розрівнюють правилом (Рисунок 8.5).

Після улаштування маяків цвяхи з марок витягують, марки з гіпсу вирубають, а їх місця заповнюють через 1,5...2 м по довжині стіни.

Для зменшення трудомісткості застосовують дерев'яні і металеві маяки. Їх встановлюють за допомогою цвяхів, інвентарних затискачів або металевих штирів, які забивають в поверхню стіни. По маяках розчин розрівнюється дерев'я- ним правилом.

8.3.Нанесення штукатурного розчину на поверхню

Вприміщеннях з вологістю не більш 60% кам'яні й бетонні поверхні штукатурять складними або вапняними розчинами, а дерев'яні й гіпсові поверхні — вапняно-гіпсовими.

Для приміщень з підвищеною вологістю вживають розчини з гідравлічними

190