5. Форми використання психологічних знань в процесі розкриття злочинів.

В залежності від наявності чи відсутності в органах внутрішніх справ штатного психолога форми використання психологічних знань в процесі розкриття злочинів можуть різнитися.

Загалом виділяють такі форми:

1) психологічна консультація

2) залучення штатного фахівця-психолога

3) судово-психологічна експертиза

Психологічна консультація надається кваліфікованим психологом з таких питань:

1) основні напрями та нові досягнення в галузі загальної, вікової, медичної, юридичної та в інших галузях психології;

2) індивідуальні психологічні відмінності, типологія особистості, специфічні прояви поведінки та діяльності різних психологічних типів;

3) вікові особливості психічного розвитку особи;

4) психологічний зміст виконуваних людиною трудових операцій;

5) вплив на поведінку людини перенесених чи наявних психічних і соматичних захворювань;

6) суть окремих психологічних феноменів, станів, процесів та їх вплив на поведінку людини;

7) рекомендації щодо способів та меж психологічного впливу на людину з метою встановлення психологічного контакту з нею та отримання інформації і т.д.

Психологічна консультація може надаватись на різних етапах слідчої та оперативної діяльності. Вона може проводитись як в усній, так і в письмовій формах, при безпосередньому зверненні суб’єкта юридичної діяльності до психолога, а в окремих випадках передбачає запрошення психолога для ознайомлення з певними матеріалами справи і надання консультації з урахуванням цих матеріалів.

Психологічна консультація завжди носить просвітницько-інформаційний характер і не має наслідків як джерело доказів.

Така особливість психологічної консультації зумовлена тим, що суб’єкти юридичної діяльності не можуть пред’явити консультанту матеріали відповідної справи повністю (таємниця слідства), тому консультація на етапі розкриття злочину завжди носить загальний, обмежений характер.

Залучення штатного фахівця-психолога як одна із форм застосування психологічних знань у процесі розкриття злочинів залежить від наявності у штаті психолога. Його допомога є більш ширшою, оскільки він має доступ до інформації, а також можу брати участь у різних процесуальних діях – огляд місця події, обшук, допит і т.д.

Таким чином, штатний психолог може залучатись до процесу розкриття злочинів у різних аспектах:

• для надання консультації з приводу певних психологічних проблем

• для безпосередньої психологічної допомоги при здійсненні процесуальних дій

• для проведення психологічної експертизи у межах попереднього слідства.

Результати залучення штатного психолога в процес розкриття злочинів

не мають доказового значення, але допомагають проводити розслідування більш ефективно.

Судово-психологічна експертиза – це особлива форма психологічних знань, яка є джерелом доказів у справі. Її завдання, компетенція та методика проведення буде подана в окремих лекціях.

Висновки.

Таким чином, юридична діяльність характеризується наявністю специфічних психологічних особливостей, що дає право виділити новий самостійний напрям юридичної психології – психологія юридичної діяльності. Вона вивчає психологічні закономірності діяльності у сфері правозастосовних та правоохоронних відносин, відносин у сфері судочинства; вимоги до особистості фахівця-юриста; психологічні методи і засоби удосконалення даного виду діяльності.

Тема Психологія професійних дій слідчого 1906 р. Виникла ЮП. План 1)Психологія огляду місця події 2)Психологія проведення обшуку 3) Психологія впізнавального процесу 4) Психологія проведення слідчого експерименту.­

1.Психологія огляду місця події. Місце події - це важливе джерело інформації про злочин і особу злочинця. Зокрема, первинний огляд місця події може дати слідчому інформацію про вік, стать, потреби і мотиви злочинця і його психічні властивості. Дітовбивство жінка. Розбійний напад, зґвалтування чоловік. На місці злочину завжди залишаються сліди(матеріальні, ідеальні) Класифікація слідів злочину 1)Матеріальні – об’єктивна інформація про злочин і особу злочинця(підвиди - сліди злочину(людина чи приміщення) і сліди злочинця(відбитки, волосся і т.п.).). 2)Ідеальні- інформація про злочин і про особу злочинця яка отримується при допитах або бесідах.

Класифікація 2 1)сліди на місці злочину 2)сліди на потерпілому 3)сліди на злочинцю 4)психічні сліди - це спогади які викликають афективні реакції на стимули зовнішнього світу, котрі чимось нагадують про злочин. Це пам’ять злочинця про те що він зробив. Асоціативний експеримент 5 слів нейтральних,5 слів подразників(час реагування більший) до 20 слів. Коли є сліди то це або аматор, або маскування. Способи інсценування чи приховання злочинів 1)створення видимості одного злочину для приховання іншого. 2)маскування злочину під незлочинну подію, наприклад вбивство можна замаскувати під самогубство, крадіжку, під пожежу. 3)фальсифікація окремих доказів. Фактори які негативно позначаються на огляді місця події: 1)ригідне стереотипне мислення 2)наявність когнітивного дисонансу(одна подія пояснюється по різному).Евристика 3)наявність негативних емоцій, які виникають при огляді місця події.  4)Застосування каузальної атрибуції(причинна інтерпретація, заповнення дефіциту інформації своїм жит досвідом). 5)напружені або конфліктні стосунки між членами оперативно-слідчої групи.(3 люд.) Серед особливостей психічної діяльності слідчого при огляді місця події надзвичайно велике значення має рівень розвитку його криміналістичної спостережливості. Д.з виписати види версій слідства та етапи їх моделювання. Слідчий у процесі розкриття злочинів звертається до фактів та подій минулого. Тому у цьому процесі є така формально-логічна категорія як гіпотеза. Стосовно діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів вона отримала назву криміналістичної версії - обґрунтованого припущення, яке пояснює характер злочину у цілому, або його окремих обставин.

Криміналістична версія - це обґрунтоване припущення про факт, явище або групу фактів, явищ, що мають або можуть мати значення для справи: версія вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, явищ, їхній зміст і зв'язок між собою й служить цілям встановлення істини у справі. Криміналістична версія представляє різновид гіпотези. Виділяють наукову, окрему та робочу гіпотези. Версії поділяються на два основні види: - загальні версії - припущення, які охоплюють розкриваємий злочин у цілому; - окремі версії - припущення, що пояснюють окремі обставини злочину.

Також виділяють: - робочі версії - припущення стосовно більш дрібних та другорядних обставин злочину); - розшукові версії - припущення про місцезнаходження розшукуваного злочинця або предметів, речей, які необхідно віднести до різновидів окремої версії. У криміналістиці існує поняття типових версій - характерних для типових ситуацій, що виникають у процесі розкриття злочинів.

Типові версії це результат наукового узагальнення слідчої, судової, експертної та оперативно-розшукової практики, які детально викладено у посібниках з розслідування окремих видів злочинів. Слідчий проводячи розслідування висуває не типові, а конкретні версії, які ґрунтуються на матеріалах справи, але з урахуванням типових версій. Типові версії також можуть бути загальними та окремими. Версія, проходить три послідовні стадії, що відображають процес розслідування. Перша стадія - виникнення (висунення) версії. Друга стадія - аналіз (розробка) висунутого припущення та визначення ряду наслідків (обставин, подій, фактів) які логічно витікають із висунутого припущення. Третя стадія - практична перевірка припустимих наслідків та співставлення їх з тим, що у результаті перевірки встановлено у фактичній дійсності.

Основу версії складають фактичні дані, які поділяються на 2 групи: 1. Отримані з різних джерел дані, які стосуються кримінальної справи (дані які містяться у судових доказах, матеріалах оперативно-розшукової діяльності, актах відомчих перевірок, заявах та повідомленнях громадян, повідомленнях ЗМІ та інших джерелах). 2. Дані, які є результатом наукових узагальнень і безпосередньо не стосуються кримінальної справи (дані природничих, технічних та інших наук (криміналістики, судової медицини, фізики, хімії), а також дані, отримані з життєвого та професійного досвіду слідчого, узагальнень слідчої, судової, експертної практики). Перевіряється версія в такий спосіб. Слідчі та судові версії перевіряються шляхом провадження слідчих та судових дій, а також використовуються оперативно-розшукові засоби і методи які носять допоміжний характер.

Оперативно-розшукові версії перевіряються з використанням засобів і методів ОРД.

Поняття організації і планування розслідування Повнота, всебічність та об'єктивність розслідування злочинів залежать від чіткої організації і планування процесу розслідування кримінальної справи. Швидке й повне розкриття злочинів є одним із головних завдань слідства, немаловажну роль тут відіграє правильна організація роботи кожного слідчого. Діяльність по розкриттю злочинів досить складна. Вона не мислима без чіткої організації й планування. Плановість розслідування є одним з найважливіших загальних положень методики розслідування злочинів. Планування - метод, організації розслідування.

Організувати розслідування означає: - розробити погоджений план застосування сил та засобів місцевих правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних подій. У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, технічних засобів тощо; - у справах, порушених за оперативними матеріалами, розробити спільно зі слідчим план реалізації матеріалів; - налагодити належну взаємодію слідчого з оперативними працівниками, експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину; - забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою; - чітко визначити розподіл обов'язків між членами СОГ; - організувати регулярні оперативні наради СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування; - налагодити систематичний обмін інформацією; - спланувати роботу слідчого з урахуванням усіх справ, які є у його провадженні; - забезпечити технічну забезпеченість СОГ відповідними засобами; - забезпечити чітке виконання плану розслідування; - підібрати необхідний нормативний матеріал та забезпечити не-розголошення даних досудового слідства; - забезпечити діяльність членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

Організація розслідування ґрунтується на положеннях НОП (наукової організації праці). Щодо слідчого це стосується режиму та умов його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канцелярського та секретарського обслуговування. Планування являє собою організаційну та творчу сторони складної розумової роботи слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його закінчення (С.А. Голунський). Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з'ясуванню, а також встановлення найбільш доцільних строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (В.О. Коновалова). Правильне планування досудового слідства забезпечує: - найсуворіше дотримання законності; - правильний напрям слідства і його висока якість, що гарантує встановлення об'єктивної істини; - мінімальні витрати сил на розслідування злочину шляхом належної організації роботи слідчого й встановлення меж розслідування, що виключає дослідження обставин, які не мають істотного значення для справи, здійснення зайвих слідчих дій й захаращення справи непотрібними матеріалами; - планування в стадії досудового слідства найбільш дієвих прийомів і методів розслідування; - максимальна швидкість розслідування. Планування повинне відображати : - загальну мету й проміжні завдання; - етапи діяльності; - конкретні дії на кожному етапі, необхідні для вирішення завдань і досягнення мети та метод їхнього здійснення; - засоби й умови, необхідні для цих дій; - строки й місце реалізації; - склад учасників кожної дії; - мобілізацію і розміщення сил, розподіл їх обов'язків у кожній дії; - контроль та облік виконання; - підведення результатів.

2.Психологія проведення обшуку. Обшук може проводитися в 2х ситуаціях 1)неочікуваний обшук 2)очікуваний Спосіб приховання речових доказів залежить від характерологічних особливостей людини, її інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, від статі і від професії. Тактики людини в якої проводять обшук 1)демонстрація неправдивого співробітництва зі слідчим(чай пропон.) 2)навмисне відволікання уваги слідчого на сторонні розмови, предмети і події 3)дезорієнтація слідчого стосовно об’єктів які підлягають огляду, застосування прямого обману. 4)провокація(застосування погрози, залякувань) щоб заставити нервуватись. Умови ефективного обшуку - наявність цільової установки знайти доказ - всю обшукувану територію необхідно розвивати на невеликі участки і послідовно її оглядати - необхідність робити невеликі перерви для відпочинку і відновлення концентрації уваги - необхідність забезпечити сприятливі умови для обшуку(тиша, освітлення). - необхідно контролювати свої емоції - обшук закінчується тоді коли є повна впевненість у тому , що вся територія оглянута Тактики обшуку які використовує слідчий - вербальна розвідка - метод випробування, коли слідчий повторно повертається до обшукуваних раніше об’єктів - метод порівняння(підлога кривп, лак, постукування, одночасне вивчення рівноцінних об’єктів) - залучення обшукуваної особи до активних дій(відкрий цю шафу, витягни це). Людина закидує схованку.

3.Психологія впізнавального процесу. Впізнавальний процес (Потерпілі або свідки, а не підозрюваний) Етапи впізнавального процесу 1)попереднє сприймання об’єкта майбутнім суб’єктом впізнання(етап запам’ятовувати) Ракурс, час доби, наші органи, відстань, наш стан. Це впливає на формування перцептивного образу майбутнього об’єкта впізнання впливають такі чинники. Вище). 2)етап безпосереднього впізнання(етап співставлення запропонованих образів з перцептивним образом запам’ятовуваного об’єкта) Види впізнання 1)симультанне(синтетичне) це одномоментне впізнання при якому об’єкт впізнається миттєво і в цілому. 2)сукцесивне (аналітичне) це впізнання, яке опирається на пам’ять і мислення і при якому в об’єкті виділяються найбільш інформаційні ознаки. З психологічної точки зору, не варто одночасну пред’являти більше 3 об’єктів для впізнання 3)етап оцінки результатів впізнання слідчим і судом. Доказового значення має лише 100процентна ідентифікація об’єкта.

При проведенні впізнання необхідно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбувався процес сприймання: тривалість, відстань, погоди! умови, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина ЇЇ тіла).

Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чуття, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилювання тощо.

У ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки. При запам'ятовуванні та наступному мисленевому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова. Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлення зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, але надійність Ідентифікації у таких випадках значно нижча. Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чинники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнити засади майбутньої ідентифікації. Це стосується, наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрізняються за розміром та формою лоба, брів, губ, рота, підборіддя, розміром та кольором очей: голос відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дріботливою, подовженою, скороченою і т. ін.

На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички - кравець орієнтується на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фотограф - на пропорції тіла, риси обличчя; інженер - на технічні засоби, що ними користувалася особа, яку спостерігали. Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з домінуванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, особи з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зовнішності об'єкта, а з абстрактно-логічною - швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.

На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко торкається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками. Слід зазначити, що при проведенні впізнання інколи спостерігається цікавий психологічний феномен - ідентифікація ознак об'єкта, що впізнається, значно багатша, ніж ті його ознаки, про які повідомлялося раніше на допиті. Це, певною мірою, закономірно, оскільки, як правило, сприймання об'єктів у процесі події відбувається спонтанно, неусвідомлено, що перешкоджає їх відтворенню при допиті. Повторний вплив ознак об'єкта при впізнанні створює домінанту (сильне вогнище збудження у корі великих півкуль мозку), що значно активізує процес довільного асоціювання.

Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії. фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але у деяких випадках і доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання (наприклад, злочинець умисно намагається змінити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жестикуляцію, рухи тіла). Не слід квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостереження за її поведінкою надають важливу інформацію для визначення ступеню достовірності цієї слідчої дії: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками ("Упевнено упізнав". "Відразу ж упізнав", "Можливо, це він". "Він чимось схожий" тощо). Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недопустимі запитання, що містять у собі елементи навіювання, підказки.