лекції ПіМ2011pdf

оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов”язковими платежами в залежності від дыяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов”язання. Суб”єктом оподаткування може визнаватись і особа, на яку відповідно до податкового законодавства покладено обов”язки щодо нарахування податків, зборів та обов”язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету. Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб”єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов”язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до іншого цільового фонду та хто несе відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу. 2. Об”єкт оподаткування – предмет, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов”язковим платежем, - доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг 3. База оподаткування (оподатковуваний оборот) – це вартісний, фізичний або інший характерний вираз об”єкта оподаткування, законодавчо закріплена частина доходів або майна платника, яка враховується при розрахунку податку, збору та обов”язкового платежу. 4. Одиниця оподаткування – одиниця виміру об”єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв.м.) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо. 5. Джерело сплати податку, збору та обов”язкового платежу – це дохід платника податку, збору та обов”язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов”язковий платіж. 6. Податкова ставка (норматив) – це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється основна ставка (норматив) для всіх платників та понижені або підвищені ставки (нормативи) для окремих платників. При цьому переслідується мета створення або однакових, або різних умов оподаткування для платників податків. В одних випадках єдина ставка податку (нормативу) ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а іншим – більш жорткі умови оподаткування. Встановлення податкових ставок (нормативів) базується на наявному досвіді в оподаткуванні з урахуванням необхідності забезпечити видатки держави. При проведенні розрахунків враховується також і такий фактор, як вплив податку на фінансові ресурси платника. 7. Податкова пільга – податкові пільги можуть бути встановлені шляхом: зменшення бази оподаткування або об”єкту оподаткування; запровадження знижених поадткових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов”язкових платежів; зменшення нарахових сум податків, зборів та обов”язкових платежів;

61

звільнення від їх сплати окремих категорій платників; надання відстрочення або розстрочення у їх сплаті. 8. Податкова квота – це встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі, ЇЇ величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується.

9. Строки сплати податків, зборів та обов”язкових платежів

встановлюються законодавством з питань оподаткування окремо для кожного з них.

Класифікація податків: (зображено на рис.4.1) За формою оподаткування: Прямі податки встановлюються відносно платників, їх розмір залежить від розміру об”єкта оподаткування, кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі майнові та прибуткові податки. Встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового навантаження, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та

реальні.

Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб. Реальними податками оподатковується майно фізичних та юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо, отримали, та в яких розмірах. Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються доїх ціни, Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці тавари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт, послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

За економічним змістом об”єкта оподаткування: Прибуткові податки

стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів – землі, води, корисних копалин тощо.

62

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні. Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

4.3. Відрахування до позабюджетних спеціальних фондів.

Позабюджетні спеціальні фонди — сукупність грошових фондів, які знаходяться у розпорядженні центральних і місцевих органів влади і призначені для фінансування суспільних потреб цільового характеру. За своєю сутністю та значущістю для суспільства Позабюджетні фонди поділяються на соціальні та економічні. До найважливіших соціальних Позабюджетних фондів України належать: 1) Пенсійний фонд, його завдання — забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій; збирання й акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплати допомоги; розширене відтворення коштів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування; участь у фінансуванні програм соціальної підтримки населення; організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення; контроль за своєчасним надходженням та правильним витрачанням коштів фонду; участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку й нормативних актів щодо вдосконалення системи пенсійного забезпечення. Основним джерелом доходів Пенсійного фонду є збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Основними напрямками використання Пенсійного фонду є: виплата пенсій; допомога по догляду за дитиною; підвищення пенсій у зв’язку зі зміною індексу споживчих цін; реалізація програм соціальної підтримки населення; організація роз’яснювальної роботи серед населення; 2) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його завдання — забезпечення надходження та акумуляції коштів фонду, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг. Джерела надходжень: страхові внески роботодавців і застрахованих осіб; благодійні внески; асигнування з Державного бюджету України; прибуток фонду, одержаний від депонування тимчасово вільних коштів; нарахування пені у разі несплати страхових внесків у встановлений строк, штрафів та інших фінансових санкцій. Напрямки використання: виплата допомоги (з тимчасової непрацездатності, у зв’язку з вагітністю та пологами, у зв’язку з народженням дитини та доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на поховання); фінансування санаторно-курортного лікування та відпочинку застрахованих осіб, утримання санаторіїв; утворення резерву страхових коштів для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб; 3) Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, його

завдання — сприяння забезпеченню зайнятості; запобігання безробіттю;

64

створення нових робочих місць; надання соціальних послуг і матеріального забезпечення на випадок безробіття. Джерела формування фонду: асигнування з Державного бюджету, страхові внески роботодавців і застрахованих осіб; суми фінансових санкцій до порушників порядку сплати внесків; благодійні внески; кошти служби зайнятості за надані послуги; прибуток фонду від депозитного інвестування. Напрямки використання: фінансування центрів підготовки та навчання вивільнених працівників; фінансування центрів зайнятості; створення гуртожитків та тимчасового житла для осіб без певного місця проживання; фінансування проведення наукових досліджень ринку праці та зайнятості населення; 4)

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, його завдання — проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення працездатності потерпілих; відшкодування збитків застрахованим особам. Джерела надходжень — внески роботодавців; прибуток від депозитного інвестування тимчасово вільних коштів фонду; суми штрафів за порушення вимог нормативних актів з охорони праці; добровільні внески. Напрямки використання Фонду: фінансування профілактичних заходів; виплати компенсації потерпілим, створення резервів. До економічних цільових Позабюджетних фондів належить насамперед Державний фонд

охорони навколишнього природного середовища. Завданням

Державного фонду охорони навколишнього середовища є цільове фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, зменшення впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров’я населення. Основним джерелом надходжень є стягнення відшкодувань за забруднення навколишнього природного середовища. Напрямки використання: фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів; забезпечення екологічної безпеки.

4.4. Спрощені системи оподаткування

Усi види спрощеного оподаткування, попри їхнi вiдмiнностi, об’єднує спiльне функцiональне призначення: такi системи дають змогу запровадити простi й прозорi правила нарахування й сплати податкiв, а також iстотно спростити облiк та оформлення податкової звiтностi.

Основу кожної спрощеної системи оподаткування, облiку та звiтностi становить сплата певної суми, яка замiнює надходження до бюджетiв i державних цiльових фондiв низки основних податкiв та зборiв (обов’язкових платежiв). Спрощенi системи (крiм єдиного податку для юридичних осiб) є видами наперед визначеного оподаткування: розмiр фiксованого податку, єдиного податку чи вартiсть спецiального

65

торговельного патенту не залежить вiд величини доходiв, одержаних у процесi провадження пiдприємницької дiяльностi.

Водночас, спрощенi системи оподаткування, облiку та звiтностi не можна розцiнювати як пiльговi режими оподаткування. Сума податкових зобов’язань пiдприємця, який застосовує спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi, зазвичай є не меншою, а часто навiть бiльшою, нiж та сума, яку вiн сплачував би, працюючи за загальною системою.

А проте кожна спрощена система оподаткування, облiку та звiтностi має низку суттєвих переваг, оскiльки дає змогу пiдприємцевi вести набагато менший за обсягом облiк доходiв i витрат та розрахункових операцiй, а також скоротити процедуру податкової звiтностi. За таких умов оформляти всю потрiбну документацiю може навiть та особа, яка не має спецiальної освiти бухгалтера. Завдяки максимальному спрощенню процедур облiку та звiтностi виникає набагато менше помилок, нiж за загальної системи оподаткування, тому контролюючі органи мають набагато менше пiдстав накладати штрафнi санкцiї. Загалом, спрощена система оподаткування дає змогу iстотно звузити сферу контролю за пiдприємницькою дiяльнiстю. Саме цi переваги й зумовлюють велику популярнiсть спрощених систем оподаткування, облiку та звiтностi серед пiдприємцiв. Здебiльшого такi особи мають право самi робити вибiр не лише мiж загальною i спрощеними системами оподаткування, облiку та звiтностi, а й мiж окремими спрощеними системами. Майже кожний пiдприємець може перей-ти на ту систему, яка дає йому змогу провадити свiй бiзнес iз найбiльшою ефективнiстю та найменшими витратами. Законодавство встановлює особливi вимоги до суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi, якi бажають працювати за тiєю чи тiєю спрощеною системою оподаткування. Можливiсть вибору такої системи залежить насамперед вiд виду дiяльностi. Наприклад, перехiд на єдиний податок передбачено майже для всiх видiв дiяльностi. Натомiсть обрати спосiб оподаткування доходiв за фiксованим податком мають право тiльки тi пiдприємцi, якi продають товари на ринку й надають супутнi цьому продажу послуги. Крiм того, сплачувати фiксований або єдиний податок пiдприємцевi дозволять лише в тому разi, якщо у своїй дiяльностi вiн не порушує визначених кiлькiсних критерiїв: кiлькiсть найманих працiвникiв та обсяг валового доходу вiд пiдприємницької дiяльностi чи виручки вiд реалiзацiї продукцiї не має перевищувати встановлених меж. При цьому система оподаткування за єдиним податком дає змогу одержувати бiльшi доходи й використовувати бiльшу кiлькiсть найманих працiвникiв, нiж система оподаткування за фiксованим податком. Щоб провадити дiяльнiсть на пiдставi спецiального торговельного патенту, треба дотримувати однiєї умови —

66

встановленої кiлькостi найманих працiвникiв. Можливiсть працювати на таких засадах мають пiдприємцi не у всiх регiонах України: систему оподаткування за спецпатентом запроваджено тiльки в одному районi, тринадцяти мiстах та двох селищах мiського типу. Законодавство встановлює й iншi обмеження, на якi треба зважати, обираючи спрощену систему оподаткування, облiку та звiтностi.

Одночасно підрозділом 8 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачені особливості справляння єдиного податку. Так, з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва діє Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) (далі – Указ) з урахуванням таких особливостей:

1)платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств (для юридичних осіб); б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб -

підприємців); в) податок на додану вартість з операцій із постачання товарів та

послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами; д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів; є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2)нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу, у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування";

3)єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягає перерахуванню до цього бюджету відповідно до норм Указу (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;

67

4)зарахування до бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;

5)повернення сум єдиного податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу.

Отже, спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, до яких належать і фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, у 2011 році до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва, регулюється Указом.

4.5.Необхідність, сутність, форми та методи державного управління

підприємницькою діяльністю.

Необхідність державного регулювання економіки визначається насамперед тим, що приватний бізнес не зацікавлений вкладати капітал у такі проекти, які не дають високого прибутку, проте для суспільства вони є життєво необхідними. Ринкова економіка не спроможна регулювати всі економічні та соціальні процеси в інтересах суспільства. Вона не забезпечує справедливого розподілу доходів, не гарантує права на працю, не націлює на охорону навколишнього середовища й не підтримує незахищені верстви населення. Про все це повинна дбати держава. Нині відзначається посилення ролі держави в економічному житті суспільства. Це виявляється у розробці нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, бізнесу, цін, соціального захисту населення.

Для відносин між державою і підприємництвом характерним є стан взаємозалежності, що обумовлено потребою однієї сторони в іншій. Держава має потребу в підприємництві, оскільки їй необхідна ринкова система, матеріальні ресурси, послуги і товари, що виробляються нею, фінансова підтримка державних програм тощо. У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що формулює правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує

68

одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня.

Державне регулювання підприємницької діяльності – це діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини та поведінку суб'єктів підприємництва.

Підставою державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів. Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності виходить з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. Основними з них є.

1.Забезпечення правової основи. Держава розробляє й приймає закони, які визначають права власності й регулюють підприємницьку діяльність. Спираючись на правове поле, держава забезпечує законні правила, які регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності.

2.Створення належного правопорядку в країні та національної безпеки. Держава повинна забезпечити безпеку всіх суб'єктів ринкової економіки, а також суспільства в цілому. Якщо ця функція не виконується, то у країні створюються умови для розвитку кримінальної обстановки: злочинності, мафії, корупції, що згубно впливає на економіку країни.

3.Стабілізація економіки, тобто стабільний розвиток економіки, коли підтримуються на оптимальному рівні основні макроекономічні показники: обсяг валового національного продукту, національний доход, рівень інфляції та безробіття, дефіцит бюджету. Якщо держава не буде домагатися стійкого розвитку економіки, то це негативно вплине на підприємницьку діяльність та економіку в цілому.

4.Захист конкуренції як основного регулюючого механізму в ринковій економіці. Конкуренція - це основа прогресу в усіх сферах економіки, вона спонукає виробників запроваджувати все нове й передове, поліпшувати якість продукції та знижувати витрати виробництва.

5.Забезпечення соціального захисту та соціальної гарантії. Зміст цієї політики - у гарантованому забезпеченні усіх працюючих мінімумом заробітної плати, пенсіями, допомогою по безробіттю, захисту найбідніший верств населення. Здійснюючи таку політику, держава не допускає соціального напруження у суспільстві.

6.Фінансування суспільних благ та послуг. Благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв.

7.Розробка антимонопольного законодавства та здійснення контролю за його реалізацією.

8.Регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Умови та передумови втручання держави в економіку можуть бути позитивними та негативними. Негативні умови - це явища та тенденції у

різних сферах діяльності, які можуть негативно вплинути на

69

підприємницьку діяльність та економіку країни в цілому. Такими умовами можуть бути: національна безпека, соціальна напруженість у суспільстві, спад виробництва, інфляція, високий рівень безробіття, дефіцит бюджету, погіршення стану навколишнього середовища. Роль держави полягає у своєчасному виявленні цих тенденцій та явищ, причин їх виникнення та вживанні відповідних заходів щодо їх усунення. Позитивні умови - це різні явища та процеси у сферах діяльності, які позитивно впливають на підприємницьку діяльність та економіку країни в цілому. Роль держави у такому разі - своєчасне вжиття відповідних заходів щодо їх підтримки. Крім знання умов та передумов, держава повинна знати ще й їх критерії, щоб вибрати адекватні заходи для їх усунення. Безробіття - це невід'ємний елемент ринкової економіки. Її рівень в межах 4-6% вважається нормальним, або природним. Держава повинна регулювати безробіття лише в разі, якщо вона починає перевищувати природний рівень, тобто починається циклічне безробіття, пов'язане зі спадом виробництва. Таким чином, критерієм для безробіття є її рівень. Дефіцит бюджету - це перевищення витрат держави над її доходами. Тут критерієм є частка дефіциту у валовому національному продукті та внутрішній валовий продукт. А завдання держави полягає в тому, щоб не перевищити допустимого рівня цього критерію. Інфляція - це підвищення загального рівня цін на товари. Через те, що ціни не є постійними величинами й перебувають у безперервному русі, то інфляція до певного рівня не є серйозною небезпекою, а більш високий рівень її вже є загрозою для економіки. Розрізняють помірну, галопуючу та супер інфляцію. За помірної інфляції ціни зростають менше 10% на рік, за галопуючої - від 10 до 200%, а за гіперінфляції ще швидше. Роль держави полягає у вживанні проти інфляційних заходів, які залежать не тільки від рівня інфляції, а й від причин її виникнення.

Основний засіб, за допомогою якого держава здійснює регулювання в сфері підприємництва — це видання нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців. Господарський кодекс є стрижневим кодифікованим актом у системі господарського законодавства, що забезпечує державне регулювання підприємницької діяльності. При здійсненні регулюючого впливу на підприємницьку діяльність за допомогою норм господарського права задається певний напрямок розвитку і встановлюються її межі. Зокрема, визначається поняття державного регулювання у певній сфері, установлюються цілі, форми державного регулювання. Публічно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється на основі імперативних правових норм. Переважно це зобов'язувальні норми, що установлюють певні обов'язки, а також заборонні норми, що накладають обов'язки утримуватися від певної поведінки.

70