лекції ПіМ2011pdf

4) виробництво і реалізація лікарських засобів, ветеринарних медикаментів і препаратів, пестицидів та агрохімікатів; 5) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;

6) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування, розподіл; 7) медична та ветеринарна практика;

8) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним, транспортом та автомобільним транспортом загального користування; 9) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;

10) організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність; 11) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

На підставі ліцензії, виданої центральним органом виконавчої влади, господарська діяльність провадиться на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, – на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду діяльності не може бути меншим ніж три роки.

2.6.Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування.

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають в ролі господарюючих суб'єктів. У наш час поряд із неплатоспроможними підприємствами діють і цілком благополучні та фінансово спроможні. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність. Саме для здійснення своєї діяльності підприємству необхідно мати в своєму розпорядженні фінансові ресурси. Успішна діяльність не можлива без ефективного управління фінансовими ресурсами.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є у розпорядженні підприємства і призначені для виконання ними певних фінансових зобов’язань. Вони формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвитку виробництва.

Загальна сума фінансових ресурсів підприємства складається з таких складових: статутний капітал, додатковий вкладений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, забезпечення подальших витрат і платежів, кредити банків, відтерміновані податкові зобов’язання, кредиторська заборгованість.

Утворення власного фінансового капіталу може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів. До зовнішніх джерел належать кошти, що формуються за рахунок особистих внесків і

31

за рахунок можливостей фінансового ринку. Це кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал, кошти, що надходять за рахунок випуску акцій і пайові внески учасників. Також до зовнішніх джерел належать кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави - це страхові відшкодування, фінансові ресурси державного і місцевих бюджетів, що використовуються на безповоротній основі та інша безплатна фінансова допомога.

До внутрішніх джерел відносяться фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства - це прибуток та амортизаційні відрахування.

Позиковий капітал також формується із зовнішніх і внутрішніх джерел. До зовнішніх позикових коштів належать кредити банків, облігаційні позики, позики небанківських кредитних установ. До внутрішніх джерел створення позикового капіталу відносяться заборгованість за майно в оренді, реструктуризований борг за кредити, відстрочена податкова заборгованість, кредити не сплачені у строк, кредиторська заборгованість строк сплати якої ще не настав, прострочена кредиторська заборгованість.

Отже, фінансові ресурси підприємств - є грошові доходи і нагромадження, які формуються у юридичних осіб в процесі їх господарської діяльності за рахунок власних, позикових і залучених джерел фінансування і використовуються для формування активів підприємства, грошових резервів, виконання фінансових зобов'язань, стимулювання працівників, а також для здійснення інших заходів з метою забезпечення ефективності розвитку підприємства.

На відміну від проміжних підприємств, окремі господарюючі суб'єкти в рамках ведення своєї діяльності відтворюють особливу господарську поведінку, яка дозволяє поглинати ресурси кредиторів і перетворювати їх у власну дебіторську заборгованість, затягувати терміни розрахунків з наявними боргами та інше. Під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників порушується фінансова стійкість підприємства. Майно набуває непродуктивної та неліквідної форми, фінансові ресурси підприємства використовуються нераціонально. Крім того, недостатня забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами супроводжується низьким рівнем ефективності їх використання.

Спроможність підприємства досягти успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої конкуренції.

32

2.7.Кредитування підприємств.

Кредит – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі (позичальникові) на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення. За коритсування кредитом позичальник сплачує відсотки, суму яких не включають до собівартості продукції (робіт, послуг), а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства.

Підприємства залучають кредитні ресурси для того, щоб поповнити обігові кошти, необхідні для своєї поточної діяльності, а також для реалізації інвестиційних проектів.

Кредити, які можуть отримувати підприємства класифікують за кредиторами, формами та видами, метою використання, терміном надання тощо.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, небанківські установи, інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні установи, а формами кредитування – товарна і грошова.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства: проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації); під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів; коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

За видами кредити поділяються на такі:

-банківські;

-комерційні – короткотермінові кредити, що надаються продавцями (виробниками) покупцям у формі відтермінування оплати за продані товари, виконані роботи чи надані послуги;

-державні;

-лізингові.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий (терміном до

1 року), середньостроковий (терміном від 1 до 5 років), довгостроковий кредити (терміном понад 5 років).

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.

33

Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.

Основним документом, який регулює кредитні відносини між підприємством і банком, є кредитний договір. Кредитний договір –це юридичний документ, що визначає взаємні зобов’язання і відповідальність між клієнтом і банком із приводу одержання останнім банківського кредиту.

Процедура отримання банківського кредиту складається з таких основних етапів:

1.Попередні переговори, щодо можливості укладення кредитної угоди.

2.Подання в банк заявки та інших документів на отримання кредиту (клопотання, копія засновницьких документів, бізнес-план проекту, фінансову звітність за останні 3 роки діяльності, перелік та розрахунок вартості майна, що передається в заставу).

3.Оцінка банком кредитоспроможності позичальника.

4.Згода банку на надання кредиту і підписання кредитного договору між підприємством і банком.

5.Надання кредиту та контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Перед наданням кредиту банк здійснює оцінку кредитоспроможності підприємства, тобто наявність передумов для отримання підприємством кредиту і спроможність повернути його в повному обсязі та у встановлений термін. Кредитоспроможність оцінюється за трьома групами показників:

- за значенням фінансових коефіцієнтів (платоспроможність тощо), - за показниками руху грошових коштів,

- за показниками оцінки ділового середовища підприємства (форма власності, вид діяльності, ринки збуту тощо)

Платоспроможність підприємства – це здатність вчасно і повністю сплачувати за своїми зобов’язаннями, які випливають із торговельних, кредитних чи інших операцій грошового характеру.

Теоретичні завдання та запитання

1.Охарактеризуйте установчі документи субєкта підприємницької діяльності.

2.Що таке статут?

34

3.Чим відрізняється статут від установчого договору?

4.Що таке резервний фонд підприємства?

5.Який мінімальний термін дії ліцензії?

6. У чому полягає процедура державної реєстрації юридичних та фізичних осіб?

7.З якою метою створений Єдиний державний реєстр?

8.Поняття та призначення ліцензії.

9.Охарактеризуйте фінансові ресурси та їх складові.

10.Які види кредитів Ви знаєте?

Тестові завдання

1.Які розділи із наведених не потрібно передбачати у Статуті підприємства?

а) загальні положення, мета та завдання діяльності; б) функції та види діяльності, управління, засновники та власники;

в) створення та використання фондів, реорганізація та ліквідація; г) дочірні підприємства, філії, представництва, участь в об‘єднаннях. д) вірної відповіді немає.

2.Фінанси підприємства спрямовуються на:

а) покриття потреби підприємства в основному і оборотному капіталі; б) формування різних фондів і резервів; в) сплату податків; г) усі відповіді доповнюють одна одну.

3. Ліцензія - це

а) цільове спрямування державних капітальних вкладень у розвиток виробничої, соціальної та комунікаційної інфраструктури;

б) документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на займанням господарської діяльності;

в) засіб активізації інвестиційно-будівельного процесів; г) засіб активізації фінансово-кредитних ресурсів;

4.Строк дії ліцензії не може бути меншим ніж:

а) один рік; б) два роки; в) три роки; г) п‘ять років.

5.Поточні рахунки в банку відкривають:

35

а) для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками; б) для обліку операцій з платіжними картками;

в) для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений термін та під визначений процент відповідно до умов договору; г) для здійснення платежів, повязаних з наданням кредиту, поверненням

його та сплатою процентів за нього.

6.За видами кредити поділяються на:

а) банківські; б) комерційні; в) державні; г) лізингові;

д) некомерційні.

7.Банківські кредити – це:

а) власні внутрішні фінансові ресурси; б) власні зовнішні фінансові ресурси; в) позикові фінансові ресурси; г) основні фінансові ресурси; д) правильної відповіді нема.

8. Установчий договір набирає сили:

а) з моменту його підписання усіма засновниками фірми; б) з моменту державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності; в) з моменту відкриття рахунку в банку; г) з моменту його укладання.

9.Загальна сума фінансових ресурсів підприємства складається з таких складових:

а) статутного капіталу; б) додаткового вкладеного капіталу; в) резервного капіталу;

г) нерозподіленого прибутку; д) амортизаційних відрахувань; е) всі відповіді вірні.

10.До власних внутрішніх фінансових ресурсів підприємства належать:

а) амортизаційні відрахування; б) прибуток; в) кредити банків;

г) кредиторська заборгованість.

36

ТЕМА 3.Облік і аналіз у підприємницькій діяльності.

3.1. Принципи відображення інформації про підприємницьку діяльність.

Відображення інформації про підприємницьку діяльність здійснюється у фінансовій звітності. Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності й фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів — юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень. Складові річної фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Квартальна звітність складається тільки з балансу і звіту про фінансові результати. Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік складають лише спрощену форму звітності з двох форм — балансу і звіту про фінансові результати. Кожна стаття фінансової звітності може наводитись тоді, коли: існує достовірність надходження і вибуття майбутніх економічних вигод; оцінка статті може бути достовірно визначена. Якісні характеристики фінансової звітності: 1. Зрозумілість — доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання у сфері бухгалтерського обліку. Щоб бути зрозумілою користувачам, фінансова звітність має містити відомості про: підприємство; дату звітності й звітний період; валюту звітності та одиниці її виміру; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів. 2. Доречність — прогнозування результатів діяльності, виправлення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність має містити тільки доречну інформацію, що дає змогу впливати на прийняття рішень, оцінку минулих і майбутніх подій. 3. Надійність — у інформації, представленій у звітності, не повинно бути суттєвих помилок і викривлень. Надійність забезпечують правдиве подання операцій і подій та перевага сутності над формою. 4. Нейтральність, тобто відображення інформації без мети здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату. 5. Обачливість (обережність під час розрахунків) — повнота (без пропусків).

37

Обов'язкові реквізити звітності: дата, на яку приведені основні показники діяльності підприємства; охоплюваний період; валюта. Усі звіти підписуються керівником і головним бухгалтером.

Основні принципи підготовки фінансової звітності: 1) автономність підприємства — підприємство відокремлене від власників; 2) безперервність діяльності — передбачає оцінку активів і пасивів підприємства на подальший період; 3) періодичність — розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу для складання звітності; 4) історична (фактична) собівартість — визначає пріоритет оцінки активів; 5) нарахування та відповідність доходів і витрат — доходи зіставляються з витратами (для отримання цих доходів); 6) повнота висвітлення — фінансова звітність має містити інформацію про фактичні й потенційні наслідки операцій; 7) послідовність — постійне з року в рік застосування обраної облікової політики; 8) обачність — запобігання заниженню оцінки зобов'язань; 9) превалювання змісту над формою;10) єдиний грошовий еквівалент.

Для визначення наявності, відображення руху і використання майна та зобов’язань суб’єкта господарювання, тобто відображення інформації про підприємницьку діяльність, у бухгалтерському обліку використовують вісім прийомів, а саме: Документація – спосіб первинної реєстрації (оформлення документом) господарських операцій. Первинний документ

– документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Інвентаризація – перевірка майна і зобов’язань підприємства в натурі і порівняння її даних з даними обліку. Оцінка – спосіб грошового вимірювання господарських операцій (придбання ресурсів, використання виробничих запасів, визначення фінансових результатів тощо). Обчислення собівартості (калькуляція) – визначення вартості (облікової ціни) виробничих запасів, продукції, робіт і послуг підприємця. Рахунок – умовне позначення певного виду майна та зобов’язань підприємства, де відображається їх стан і рух. Подвійний запис – порядок відображення господарських операцій в рахунках. Відповідно до цього кожна господарська операція записується у певному порядку на двох рахунках. Баланс – спосіб підсумкового відображення даних про майно підприємства (актив) та його зобов’язань (пасив) на певну дату. Звітність – упорядкована таблиця узагальнюючих показників, що в концентрованому вигляді відображають результати господарської діяльності підприємства, його виробничий і соціальний розвиток, фінансовий та майновий стан.

Щоб мати інформацію про всі процеси господарської діяльності підприємства, застосовують наступні види господарського обліку: оперативний, статистичний, бухгалтерський, внутрішньогосподарський (управлінський) та податковий.

38

функціонування економічних систем або їх підсистем.

Бухгалтерський облік — система суцільного і безперервного документального обліку ресурсів і результатів виробничої та фінансової діяльності підприємств з використанням спеціально оформлених документів. Бухгалтерський облік акумулює узагальнюючі дані — інформацію про стан господарства, його складові (елементи) і стан та зміни, що відбулися у суспільному житті, про стан взаємозв’язків та взаємовідносин цього господарства з іншими господарствами. На основі цих даних визначаються результати господарювання, новий стан господарства та виробничих відносин. Внаслідок того що облік ведеться з використанням встановлених форм документів і має всебічний безперервний характер, він набуває ознак достовірного й об’єктивного. Як правило, бухгалтерський облік проводять у грошовому вимірі в поточних і постійних цінах. Його особливістю є й те, що він охоплює лише ті процеси і результати економічної діяльності, які пов’язані зі збільшенням або зменшенням (а отже з придбанням або витратою) ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових та ін.) на підприємстві. Отримані за оперативного і бухгалтерського обліку дані використовують у статистиці.

3.3 Механізм бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік - це спосіб документального спостереження, відображення й контролю за господарською і фінансовою діяльністю виробників і господарників (підприємств, організацій, орендних, спільних підприємств, акціонерних товариств тощо), а також система збирання, вимірювання, обробки, інтерпретації та передачі інформації про господарську діяльність підприємства, установи, організації внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень. Облік ведеться у вартісному, натуральному та трудовому вимірниках. Він грунтується на суворому дотриманні документації та здійснюється на основі державних правових актів, тобто на основі правових чинників, що передбачає виникнення виробничих госпрозрахункових підрозділів (цех, бригада, лан-ка, виробник), малих підприємств.

Механізм ведення бухгалтерського обліку полягає в тому, що на кожний об’єкт бухгалтерського обліку відкривають окремий рахунок. На кожному бухгалтерському рахунку на певну дату фіксують початковий стан об’єкта, а також збільшення або зменшення засобів підприємства. Залежно від категорії рахунків збільшення або зменшення таких засобів позначають поняттями “дебет” (від лат. debet — він винен) і “кредит” (від лат. credit — він вірить). Щоб зафіксувати на бухгалтерських рахунках кожну господарську операцію, а отже кожну суму, а також для зручності ведення рахунків кожний рахунок відображають у вигляді двосторонньої таблиці, в якій зверху посередині записують назву рахунка, в лівій частині

40