3. Права та обов'язки подружжя в міжнародному приватному праві

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя може обрати для регулювання майнових наслід­ків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно зна­ходиться. Право, вибране подружжям, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого зако­ну або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям. За відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до правових наслідків шлюбу.

Як зазначається в юридичній літературі, у країнах загального й континентального права склалися два основні види правових сис­тем майна подружжя (правових режимів):

а) система роздільності майна;

б) система спільності майна.

Система роздільності майна презентована правилами, відповід­но до яких майно, набуте в шлюбі, не змішується, а закріплюється за кожним з подружжя окремо, незалежно від часу і способів його придбання. В первісному вигляді режим роздільності полягав в тому, що вся маса рухомого майна, яке належало жінці до заміж­жя, з моменту укладення шлюбу переходила у власність її чоловіка. Формальне право власності на нерухоме майно належало дружині, однак чоловік мав право володіння, управління, а також міг одержу­вати доходи від цього майна.

Крім управління майном дружини, чоловік в англійському праві ніс обов'язок з її утримування. Важливо відзначити, що цей обов'язок багато в чому залежав від виконання дружиною сво­їх шлюбно-сімейних функцій і наявності спільності подружнього життя. Доти, доки дружина жила зі своїм чоловіком, не порушуючи «консорціуму, вона мала право на одержання від нього утримання, і, навпаки, як тільки вона припиняла спільне життя з ним чи вчиняла який-небудь шлюбний проступок (без виправдовуючих обставин), з чоловіка автоматично знімався обов'язок жити зі своєю дружиною і надавати їй утримання.

Система спільності, насамперед презентована законодавством Франції, Швейцарії, восьми штатів США, а також сприйнята Іспа­нією і Італією. У Франції ще до XIX ст. склався режим спільності рухомого і придбаного майна, що діяв у північних провінціях країни. Система спільності передбачає об'єднання майна подружжя, набуто­го в шлюбі (доходів від майна, професійної діяльності), в єдину масу і встановлення щодо нього права спільної власності [22, с. 54-55].

В скандинавських країнах свій розвиток одержала система ре­гулювання майнових відносин подружжя під назвою відкладеної спільності (режим відкладеної спільності). Ця система поєднує в собі риси спільності і роздільності і припускає, що все майно подружжя вважається приналежним кожному з них окремо (тобто як при режимі роздільності), але у разі розлучення все сімейне майно і кошти подружжя поєднуються і поділяються між ними нарівно. Систему умовної спільності встановлено у деяких скандинавських країнах (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія). Крім цьо­го, така система діє у ФРН і канадській провінції Онтаріо, хоча тут вона має деякі особливості [22, С. 58].

Слід зазначити, що режим роздільності подружнього майна най­більшого розповсюдження отримав у Німеччині та Англії.

У Нідерландах, на відміну від більшості країн світу, особиста власність обох з подружжя (майно і борги) підкоряється з моменту укладення шлюбу юридичному режиму сумісної сімейної власності (якщо у шлюбному контракті не обумовлено інше). Спільність є по­вною: розповсюджується на всі наявні та набуті у майбутньому речі подружжя [23, С. 134].

В Україні головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна, яке набувається ними за час шлюбу. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поваж­ної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).