2. Поняття, укладення та припинення шлюбу в міжнародному приватному праві

Інститут шлюбу у міжнародному приватному праві привертає до себе найбільшу увагу, зважаючи на кількість шлюбів, які реєстру­ються з іноземцями.

Законодавство різних країн має свої концепції шлюбу. Шлюб розглядається зарубіжною доктриною, насамперед, як договір між чоловіком і жінкою, що укладається у встановленому зако­ном порядку, підкоряється певним вимогам дійсності, має на меті об'єднання чоловіка та дружини в одну сім'ю для спільного життя та взаємного надання підтримки й допомоги. Існують й інші концеп­ції шлюбу (шлюб-статус, шлюб-партнерство), які оспорюють до­говірну природу шлюбних відносин [11, С. 205]. Зокрема, концепція шлюбу-договору в зарубіжних країнах заснована на низці вимог, які висуваються до порядку укладення шлюбу. Така позиція відстою­ється в Російській Федерації М. В. Антокольською, яка вказує, що угода про укладення шлюбу за правовою природою не відрізняється від цивільного договору. В тій частині, в якій вона регулюється пра­вом і породжує правові наслідки, вона є договором [12. С. 108]. 166

Підтримується позиція шлюбу-договору і в Україні, так, З. В. Ромовська зазначає, що «слово «союз» наголошує законодавче ви­знання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добро­вільний характер» [13, С. 65].

Л. Драгнєвіч вказує: «шлюб - це правова угода, різновид парт­нерства або ж добровільний союз між чоловіком і жінкою, заснова­ний на взаємній згоді, почуттях любові, дружби, юридично оформ­лений у державних органах з метою створення сім'ї, виховання дітей, внаслідок чого між подружжям встановлюються особливі правовідносини» [14, С. 41].

Стаття 21 СК України визначає шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, тобто визначення поняття шлюбу, надане в ст. 21, здійснюється через термін «союз» і через такі ознаки, як мета - створення сім'ї, умова - державна реєстрація шлюбу. Аналіз законо­давства щодо правового регулювання шлюбу і наукової літератури щодо визначення шлюбу дає можливість виокремити певні власти­вості, ознаки, які є характерними для поняття «шлюб»:

• мета (створення сім'ї, спільне життя, народження і виховання дітей);

• строк (довічність, необмеженість будь-яким терміном);

• наявність волевиявлення (вільний, добровільний, рівноправний);

• форма (зареєстрований державою, укладений з дотриманням умов і порядку, передбачених законом);

• суб'єкти (чоловік і жінка, моногамний);

• правові наслідки (породжує для осіб взаємні особисті і майнові права і обов'язки, породжує особисті та майнові подружні права і обов'язки тощо) [15, С. 26].

Сімейний кодекс України визначає правозгідним той шлюб, при укладенні якого не були порушені умови укладення шлюбу та до­тримано норм щодо перешкод до укладення шлюбу. Умови укла­дення шлюбу - це матеріальні умови, які повинні існувати на час реєстрації шлюбу і дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу.

Відповідно до чинного сімейного законодавства України, умова­ми укладення шлюбу є:

1. добровільність шлюбу - взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу;

2. досягнення особами, що бажають укласти шлюб, шлюбного віку.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право» право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлю­бу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Згідно зі ст. 22 СК України, шлюбний вік для жінки встановлю­ється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 23 СК України, право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла чотирнад­цяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Законодавче визначення шлюбного віку в більшості європей­ських країн встановлюється в 18 років (зокрема, РФ, Грузія, Казах­стан, Латвія, Болгарія, Польща, ФРН, Італія), зниження шлюбного віку (або надання права на шлюб) встановлюється, переважно, за умови досягнення особою 16-років (зокрема, РФ, Грузія, Казахстан, Болгарія), в деяких країнах зниження шлюбного віку можливе тіль­ки стосовно жінок, або однієї з осіб, які бажають вступити в шлюб (в Польщі тільки жінці, яка не досягла повноліття, судом може бути дозволено вступити в шлюб з 16 років, у Латвії, ФРН - якщо за­явнику виповнилося 16 років, а його обранець є повнолітнім), в Італії - зниження шлюбного віку не більш ніж до 17 років [15, С. 45-46].

В Росії, відповідно до ст. 13 СК РФ, за наявності поважних при­чин, органи місцевого самоврядування за місцем проживання осіб, які бажають вступити в шлюб, вправі, на прохання цих осіб, дозво­лити вступити в шлюб особам, які досягли 16 років.

В Італії, де досягнення шлюбного віку збігається з досягненням повноліття - 18 років, суд може задовольнити клопотання зацікавле­ної сторони про його зниження не більш ніж до 17 років, якщо дійде висновку про обґрунтованість клопотання і після того, як заслухає прокурора, батьків або опікуна заявника. Постанова суду може бути оскаржена в 10-денний строк з моменту його доведення до відома прокурора, подружжя, батьків і опікуна. Якщо у вказаний строк по­станова не оскаржена, вона вступає в законну силу [16, С. 28].

За законодавством США вступати до шлюбу має право особа, яка досягла визначеного законом віку, є розумово здатною і не перебуває на цей момент у шлюбі. Вікові вимоги в окремих штатах різні, але в середньому це 16-18 років [17, С. 431].

Перешкоди для укладення шлюбу в Україні визначені ст. ст. 25-26 СК України, і до них належать:

1. перебування в іншому шлюбі. Чинне сімейне законодавство України закріплює принцип моногамії - одношлюбності: жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу;

2. наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків. Відповідно до ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії спо­ріднення. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (по­вно рідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

3. наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Згідно з ч. 5 ст. 26 СК України, у шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише у разі скасування усиновлення. За рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК України);

4. недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі реєстрації шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, та­кий шлюб є недійсним (ч. 3 ст. 39 СК).

Полігамні шлюби поширені в тих країнах, де пануючою є мусуль­манська релігія, тому перебування в іншому шлюбі не є перешкодою для укладення нового шлюбу. Водночас, шаріат, допускаючи багато­женство, приписує дотримання низки умов (багатоженство допус­кається при безплідді жінки, наданні доказів матеріального добро­буту чоловіка і його справедливого ставлення до жінок, отримання дозволу суду) [18, С. 65].

В зарубіжних країнах питання заборони шлюбу між усиновлювачем і усиновленим вирішується по-різному. В законодавствах од­них країн відносини усиновлення є перешкодою, а в інших - не є перешкодою для укладення шлюбу. В деяких країнах ця перешко­да, як і в Україні, може бути усунута з припиненням правовідносин усиновлення відповідно до рішення компетентного органу. Таке положення встановлено, наприклад, в ст. 37 ЦК Латвійської рес­публіки. Закон Республіки Казахстан «Про шлюб та сім'ю» та СК Болгарії такого застереження не містять. В Грузії припинення від­носин усиновлення не впливає на заборону укладення шлюбу між усиновленим і усиновлювачем. Проте ст. 1120 ЦК Грузії встанов­лює положення, відповідно до якого правовий зв'язок між родича­ми по прямій висхідній та низхідній лінії, повнорідними і неповно-рідними сестрами і братами, між усиновлювачем і усиновленим не припиняється й після усиновлення будь-якого з вказаних вище осіб, і тому шлюби між такими особами заборонені, навіть якщо родинні відносини між такими особами припинені внаслідок усиновлення [15, С. 61, 62].

В багатьох зарубіжних країнах також передбачена необхідність ін­формування одна одну осіб, які бажають укласти шлюб, про стан їхньо­го здоров'я. Такий порядок передбачений, зокрема, ст. 63 ФЦК - кожен із подружжя має надати довідку про медичний огляд, яка підтверджує, окрім всього іншого, що зацікавлена особа була оглянута з метою вступу в шлюб, за чим має слідкувати посадова особа, яка веде акти цивільного стану. При чому відповідальність за недотримання цієї формальності покладається не на осіб, які мають укласти шлюб, а на цю посадову особу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року №1740 затверджено Порядок здійснення добровільного медич­ного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Цей Порядок визначає механізм організації добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з метою визначення стану їх здоров'я для профілактики захворювань, не­безпечних для подружжя та їх нащадків. Медичне обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, проводиться тільки за їх бажанням. Державний орган реєстрації актів цивільного стану під час приймання заяви про реєстрацію шлюбу інформує осіб, які по­дають таку заяву, про можливість здійснення медичного обстежен­ня та за їх бажанням видає направлення за зразком, затвердженим МОЗ. Медичне обстеження осіб за направленнями державних орга­нів реєстрації актів цивільного стану здійснюється в акредитованих лікувально-профілактичних закладах за визначенням Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської міської та Головного управ­ління охорони здоров'я Київської міської держадміністрацій.

Серед міжнародно-правових документів, які приділяють ува­гу проблемам одностатевих союзів, слід назвати Хартію основних прав Європейського Союзу від 7 грудня 2000 року, в ст. 21 якої се­ред заборонених підстав для дискримінації називає сексуальну орі­єнтацію. На сьогодні право на укладення одностатевих шлюбів законодавчо закріплено в Нідерландах (з 2000 року), Норвегії (з 1993 року), Швеції (з 1994 року), Фінляндії та Німеччини (з 2001 року) та інших державах [19, С. 57].

Чинне сімейне законодавство України, колишніх країн Радян­ського Союзу не визнає шлюбів, партнерських союзів, які уклада­ються між особами однієї статі.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право», форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадя­нином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються пра­вом України.

В Україні, як і в Російській Федерації визнається тільки цивіль­на форма реєстрації шлюбу.

Жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають письмову заяву про реєстрацію шлюбу за встановленою формою до будь-якого органу реєстрації актів цивільного стану на їхній вибір. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком осо­бисто. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть з поважних причин особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідче­ну, можуть подати їхні представники. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.

Якщо в паспортах або паспортних документах іноземців та осіб без громадянства відсутні відомості про сімейний стан, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, вида­ний компетентним органом країни свого громадянства або країни по­стійного проживання та належним чином легалізований (легалізація консульською установою або дипломатичним представництвом Укра­їни в цій країні, проставлення апостиля), якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України. Зазначені документи можуть бути також видані або легалізовані консульською установою або дипломатичним представництвом цієї країни в Україні та надалі легалізовані Міністерством закордонних справ України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України. Якщо в паспортах або паспортних документах є позначка про припинення шлюбу зазначених вище осіб, документ про те, що особа не перебуває в шлюбі, повинен бути пред'явлений за період після розірвання шлюбу. За відсутності в країні походження документів дипломатичного пред­ставництва або консульської установи України документи можуть бути легалізовані в найближчому дипломатичному представництві чи консульській установі України, повноваження якої офіційно по­ширюються на територію країни походження документів. Документи, що посвідчують сімейний стан цієї категорії осіб, можуть бути видані або легалізовані консульською установою країни їх громадянства або країни постійного проживання в тій країні, де одночасно присутнє ди­пломатичне представництво або консульська установа України, у якій ці документи легалізуються для використання в Україні.

Необхідність державної реєстрації шлюбу закріплена у зако­нодавстві більшості розвинутих держав (Бельгія, Німеччина, Гол­ландія, Китай, Франція, Швейцарія, Японія тощо). У ряді країн дійсним визнається шлюб, укладений або державним органом, або конфесією наречених (Велика Британія, Данія, Іспанія, Італія, Ка­нада, деякі штати США). Єдина можлива форма шлюбу - релігійна, встановлена в Ізраїлі, Іраку, Ірані [20, С. 119].

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне пра­во», припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Стаття 60 цього закону регламентує правові наслідки шлю­бу: правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим за­коном подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій по­дружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають най­більш тісний зв'язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір пра­ва обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон по­дружжя стає спільним.

Розірвання шлюбу може відбуватися в судовому порядку або через державні органи РАЦСу. Відповідно до ст. 106 СК України в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною за­явою подружжя, яке немає дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору. Стаття 107 СК України передбачає, що шлюб роз­ривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подруж­жя, якщо другий із подружжя: 1) є безвісно відсутнім; 2) визнаний недієздатним; 3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як 3 роки. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ч. 1 ст.109 СК України).

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 110 СК України, позов про розірван­ня шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить озна­ки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дру­жина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протя­гом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Чоловік, дружина має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про наро­дження дитини. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визна­ний недієздатним.

В Італії суддя виносить рішення про розірвання шлюбу, пере­конавшись у марності спроб примирення, а також встановивши, що духовна і фізична близькість між подружжям не може більше під­тримуватися або не може бути відновлена внаслідок наявності од­нієї з таких обставин: якщо один з подружжя після вступу до шлюбу засуджений до карного покарання (у вигляді каторжних робіт, по­збавлення волі на термін понад 15 років та ін.) за злочин, вчинений до чи під час перебування у шлюбі (за винятком політичних зло­чинів); якщо щодо них їх було винесене рішення про судове розлу­чення, або їхня згода про встановлення окремого проживання була затверджена судом, або мала місце фактична сепарація подружжя [21, С. 87].

Розірвання шлюбу за взаємною згодою неможливе у Франції протягом перших шести місяців шлюбу (ст. 230 Французького ци­вільного кодексу).

Деякі особливості у питанні розірвання шлюбу містить законо­давство Великої Британії, США, інших держав «сім'ї загального пра­ва». Англійська правова система передбачає, що заява про розірван­ня шлюбу не може бути надана, якщо з моменту укладення шлюбу не минуло трьох років. Однак, суд може прийняти до розгляду заяву про розірвання шлюбу і до закінчення цього строку, якщо вимога про розлучення заснована на винятковій жорстокості або амораль­ності відповідача. За законодавством США розірвання шлюбу від­бувається як в судовому, так і позасудовому порядку. Проте позасудовий порядок можливий лише за наявності шлюбного договору між подружжям, в якому передбачено майнові права та обов'язки сторін та їх майнові права та обов'язки стосовно дітей.