§ 1. Поняття і сутність конституції

Конституція України є основою всієї правової системи України. Вона становить базове, фундаментальне джерело, як для конституцій­ного права України, так і для всіх без винятку галузей національного права України — адміністративного, фінансового, цивільного, кримі­нального та ін.

Система Конституції України наперед визначає, обумовлює у загальних рисах систему конституційного права як галузі національ­ного права, систему науки конституційного права та систему навчаль­ної дисципліни з конституційного права.

Термін «Конституція» походить від латинського «constitutio», що означає встановлення, устрій, заснування. Він має багатовікову історію.

Поняття «конституція» відомо ще рабовласницькому і феодально­му устрою держав. Проте, у рабовласницькій та феодальній державах цей термін не у значенні основного закону держав.

Так, у стародавньому Римі термін «конституція» вживався для найменування актів, які відбивали волю імператора. Це стало основою для іншої версії виникнення даного терміну. Висловлюється припу­щення, що в основі терміну «конституція» покладено зворот, з якого починалися акти римських імператорів — «rem publicum constitnire».

Для позначення розглядуваного інституту на початкових стадіях його становлення, поряд з терміном «конституція» вживалося також найменування «lex fundamentales» - «Основний Закон».

Перші акти конституційного характеру, які вже мали ознаки конституційного закону, з'явилися у період Англійської буржуазної революції (1640-1653 р.). Тоді було прийнято ряд конституційних актів. Один з них називався: «Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, що їм належать» (1653 р.).

У 1710 р. у Бендерах була прийнята так звана «Конституція Пили­па Орлика». Це також був акт, який мав ознаки конституційного зако­ну. хоча конституцією у повному і сучасному розумінні слова він ще не був.

Вважається, що як основний закон держави, конституція виникла наприкінці XVI11 століття, в період становлення буржуазних націо­нальних держав. Як відомо з історії, в цей період у США і Франції встановився буржуазний лад з республіканською формою правління. США і Франція були проголошені буржуазними республіками. У США і була прийнята перша Конституція і вже саме, як Основний Закон цієї держави. Конституція США була прийнята Національним конвентом у Філадельфії в 1787 р. Незабаром Конституції були прийняті у Фран­ції і Польщі. Пізніше, у XIX столітті конституції були прийняті і в ряді інших країн світу.

Отже, ідея конституції, як основного закону держави, який вста­новлює основи організації і функціонування держави, основи право­вого статусу особи, зародилася в період боротьби буржуазії та народ­них мас із феодалізмом. Саме тоді конституція почала розглядатися як основний закон в системі чинного законодавства.

В чому ж призначення конституції?

Насамперед, конституція покликана визначити, окреслити межі державної влади та забезпечити захист прав і свобод особи. Ця ідея була сформульована у Французькій Декларації прав людини і грома­дянина 1789 р. У ст. 16 Декларації говориться, що суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав людини і не запроваджено поділу влади немає конституції. (Французька республіка. Конституція та законодав­чі акти. С. 29).

Що ж являє собою конституція і в чому її сутність?

Відповідно до світової конституційної доктрини, сутність консти­туції полягає у тому, що вона покликана, насамперед, обмежити державну владу. Конституція - це свого роду хартія, що обмежує владу в рамках держави та владу держави в рамках суспільства.

Вітчизняні дореволюційні державотворці стверджували, що конституційна держава - це держава, де влада не лише організова­на. а й юридично обмежена. Сукупність обмежень державної влади і становить конституцію держави.⁷

Уявлення про рамки обмежень державної влади змінювалися на різних етапах конституційного розвитку держав, проте, в ціло­му залишалося не змінним визнання необхідності таких обмежень державної влади конституцією, як найважливіша ознака конституції і конституціоналізму. Відповідно до сучасної світової конституційної доктрини, посилити конституціоналізм, означає посилити ефектив­ність обмежень державної влади конституцією.

Історія конституційного розвитку різних держав світу свідчить про те, що зазвичай, прийняття конституції є результатом досягнен­ня компромісу між суспільно-політичними силами, що протиборству­ють, у таких важливих питаннях, якими є: визначення меж втручання держави в життя суспільства та людини; форма організації і здійснен­ня державної влади; обсяг прав і свобод особи та їх гарантованість. Сутність конституції і полягає в тому, що вона проявляє, відображає досягнення такого компромісу, предметом якого є зазначені питання.

В юридичній науці й практиці конституція розглядається як осно­вний закон держави, який регламентує найважливіші суспільні відно­сини. До них належать засади Конституційного ладу, правового стано­вища особи, державного устрою, організації та діяльності органів державної влади, функціонування місцевого самоврядування тощо.

Однією із найважливіших юридичних властивостей конституції, як правового акту, є її найвища юридична сила. Завдяки цій властивості конституція відрізняється від всіх інших правових актів, знаходячись у їх ієрархії на першому місці.

Отже, провідне місце конституції в системі законодавства підкрес­люється її особливою, найвищою юридичною силою, що знаходить свій вияв у низці положень:

1. конституція виступає базисом для поточного законодавства. Всі закони та інші нормативні акти мають випливати з конституції й не суперечити їй. Це прямо визначається в ч. 2 ст. 8 Конституції Укра­їни: «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй»;

2. існує особливий, порівняно з усіма іншими законами, порядок прийняття, зміни та відміни конституції;

3. контроль за додержанням конституції здійснює Особливий орган. У нашій державі ним є Конституційний Суд України. Тільки до його компетенції належить вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Аналогічні органи є практично в усіх демократичних державах, хоч і називають­ся вони по-різному;

4. міжнародні договори, які укладає держава, не можуть супер­ечити конституції країни. Якщо міжнародний договір не відповідає конституції, його неможливо ратифікувати (а якщо він був ратифікова­ний, то підлягає невідкладній денонсації, тобто відмові від його вико­нання або припиненню його дії).

Конституція одночасно є найважливішим юридичним актом, та визначальним політичним документом.

Як юридичний акт, конституція - це основний закон держави, універсальний правовий акт, який регулює найважливіші суспіль­ні відносини, створює юридичну базу для нормотворчої діяльнос­ті всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Конституція є особливим інститутом правової системи країни. їй нале­жить правове верховенство по відношенню до всіх інших правових актів держави. Конституція оформляє національну правову систему, об'єднує чинне законодавство в єдине ціле, визначає основи закон­ності і правопорядку в державі. Отже, юридичні властивості консти­туції як правового акту розкриваються через наступне. Конституція - це передовсім закон, тобто — правовий акт виключного значення. Вона має юридичне верховенство - найвищу юридичну силу стосовно всіх нормативно-правових актів держави. Це означає, що жоден норматив- но-лравовий акт не може суперечити конституції. Конституція стано­вить основу всієї правової системи держави. Поточне законодавство розвиває, деталізує положення конституції. Для конституції властивий особливий механізм її прийняття та внесення до неї змін.

Як політичний документ, конституція регулює важливі політико- правові інститути, встановлює основні засади внутрішньої та зовніш­ньої політики держави, соціально-економічного розвитку країни, закладає основи політичних, економічних, культурних, національних відносин, основи духовного життя. Вона визначає джерело всієї влади, носіїв влади, межі її розповсюдження та механізм здійснення тощо.

Таким чином, конституцію - найважливіший правовий та політич­ний документ держави, характеризують окремі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї. До них можна віднести наступні.

1. Верховенство конституції, яке визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підза- конних актів відповідати конституційним приписам.

2. Програмність. Крім закріплення існуючих суспільних відно­син, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі програму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Вони є й у преамбулі Конституції України.

3. Нормативність, яка характеризує конституції як єдиний юридичний документ, що складається із загальнообов'язкових правил (норм), що визначають основи діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, політичних партій, поведінку громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця властивість конституції полягає у її здат­ності засновувати державні і суспільні інституції, наділяти певних суб'єктів (органів, організацій, фізичних осіб) відповідними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компетенцію.

5. Стабільність — покликана підкреслити стійкість визначених у Конституції суспільних відносин і означає, що закріплені в ній прин­ципові положення мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до потреб розвитку суспільства й держави (наприклад, адміністративно-територі­альний поділ, норми представництва в законодавчих органах).

Той факт, що конституція покликана закріплювати й регулювати найважливіші суспільні відносини, зумовлює її провідне місце в систе­мі законодавства будь-якої країни. Перед поточними, тобто всіма інши­ми, крім конституції, законами, стоїть завдання конкретизувати й дета­лізувати конституційні положення. Кожна галузь законодавства має свій виток у тому чи іншому положенні конституції. Наприклад, така широка й багатогранна галузь, як трудове право, базується на статтях Конституції України, що закріплюють права на працю, відпочинок, підприємницьку діяльність.

Таким чином, конституція — це система загальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють осно­ви відносин між людиною і суспільством, з одного боку, та державою - з другого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством.⁸

В Сучасному світі Конституція є невід'ємним атрибутом держави, ознакою її суверенітету.

Таким чином, конституція - це політико-правовий документ, який в концентрованій і офіційній формі регулює найважливіші суспільні відносини.

Предметом конституційного регулювання є:

- основні засади суспільного і державного ладу країни;

• права, свободи та обов'язки людини і громадянина, їх гарантії;

-засади внутрішньої та зовнішньої політики країни;

-основи економічного, соціального та культурного розвитку країни;

• основи національних відносин;

• влада, її джерело та носії;

• механізм реалізації влади, система органів державної влади, як засобів здійснення державної влади, що функціонує на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки;

• місцеве самоврядування, його система, засади функціонування;

-національно-державний та адміністративно-територіальний

устрій країни;

• основи національної безпеки, захисту державного суверенітету та територіальної цілісності країни.

Виходячи із обсягу суспільних відносин, що становлять предмет конституційного регулювання, конституція - це основний закон держа­ви, що закріплює організацію державної влади та регулює відносини влади із суспільством та індивідом.

Конституція є актом установчого характеру. Вона становить основу і фундаментальну базу поточного законодавства. Конституція являє собою безпосереднє юридичне джерело всіх галузей національ­ного права. Її слід розглядати як юридичну основу розвитку законо­давства країни та всієї правової системи у цілому.

із поняттям «конституція» тісно пов'язане поняття «конституціо­налізм». Конституціоналіім — суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людини і держави. Цей режим є системою правових зв'язків між суспіль­ством. державою та індивідом, що виникають у процесі реалізації норм конституції та інших джерел конституційного права. Це доктри- нальне поняття, що вживається як в юридичній науці, так і в суспіль­них науках у цілому.