1 Памятная книга редактора. М.: Книга, 1988. С. 57—59.

² Там же. С. 60—73.

3 Мильчин а. 3. Методика редактирования текста. 2-е изд. М.: Книга, 1980. С. 160.

• Нумерувати переліки слід тільки в тих випадках, коли реципієнти повинні запам'ятати не лише самі елементи, а й порядок їх розташування (використовують для навчальної, а також частково для офіційної, наукової та технічної літератури).

У випадку, коли порядок розташування елементів переліку може бути довільним, їх можна оформляти у підабзаци, що починаються тире чи якимись іншими графічними знаками¹.

• Елементи переліку слід нумерувати: а) для однорідних членів речення (непоши-рених та поширених) — малою літерою з закриваючою дужкою або цифрою з закриваючою дужкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам'ятати кількість елементів переліку); б) для поширених речень та НФЄ — великою літерою з крапкою або цифрою з крапкою (останній варіант використовують тоді, коли реципієнти повинні запам'ятати кількість елементів переліку); в) у деяких особливих випадках, коли перелік є класифікацією, можна використовувати індексну нумерацію з крапкою (див. розділ 11.6).

• Коли перелік оформлений згідно з варіантом "а" (див. попередню норму), то перед переліком ставлять двокрапку, після кожного елемента переліку, крім остан­нього, — крапку з комою, а після останнього — крапку. Коли перелік оформ­лений відповідно до варіанту "б" чи "в", то перед переліком ставлять крапку, а після кожного елемента переліку — також крапку.

Іноді для кращого виділення і запам'ятовування елементів переліку їх можна виділяти поліграфічними засобами (відступами, втягуваннями і т. п.).

• Чим нижчою є кваліфікація реципієнтів, тим коротшими повинні бути елементи переліку.

Отже, для різних груп реципієнтів довжина одного й того ж елемента переліку може перебувати в межах від одного слова (одного терміна) до однієї НФЄ.

15.3.4. Скорочення

Скорочення в повідомленнях виконують на підставі правил орфографії, стандартів на скорочення, а також словників скорочень.

Види скорочень. Розрізняють такі види скорочень:

• загальновживані (дозволено використовувати в більшості видів літератури);

• спеціальні (дозволено використовувати лише в окремих видах літератури);

—локальні (дозволено використовувати в деяких видах літератури, причому лише в межах одного повідомлення).

До загальновживаних належать скорочення:

а) після переліків²: / т[ак]. д[алі]., і т[ому]. п[одібне]., та ін[ші].\

б) перед іменами чи прізвищами: п[-ан, -ані]?, ім[ені]. (українською мовою іноземні скорочення, що стоять перед прізвищами — наприклад, англійські Мг. чи Мгз.) — у перекладах треба подавати або повністю — наприклад, містер чи місіс, — або вживати український еквівалент п[-ан, -ані].);

в) перед географічними назвами: обл[асть].,р[айо]-н, м[істо]., с[ело]., г[ора].,р[іка].\

1 Текстові процесори мають цілу множину таких графічних знаків (квадрати, ромби, кружечки, трикутники, кубики тощо), які при переліках вставляються перед кожним абзацом автоматично.