45. Державне регулювання міжнародної інноваційної діяльності

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфері базується на загальних принципах: взаємної вигоди, недопущення дискримінації, еквівалентної технологічної залежності сторін. Як і при впливі на внутрішні ИП, тут використовуються прямі і непрямі методи. До прямих методів належать безпосереднє державне ініціювання та фінансування з бюджету дво-і багатосторонніх міжнародних інноваційних програм і проектів, спільних підприємств, діяльність міжнародних дослідницьких організацій і технологічних центрів, створення спеціалізованих фондів і т. д. З цією метою державні установи створюють юридичну базу міжнародної кооперації як для законодавчої опрацювання інноваційних питань, так і для укладення міжнародних договорів і угод з метою участі у роботі спільних органів. До непрямих методів відносять податкові та кредитні пільги учасникам співробітництва, митне регулювання, експортні та імпортні квоти, міжнародні патентно-ліцензійні угоди та механізми їх реалізації. Перерахуємо інструменти державного регулювання міжнародних зв'язків:

вибір пріоритетних напрямків співпраці та його реалізації;

фінансування обміну кадрами;

підключення до світових систем науково-технічної інформації;

включення у світовий технологічний простір шляхом введення в країні міжнародних стандартів і норм;

надання юридичних, посередницьких, консультаційних та інших послуг учасникам співробітництва;

підтримка міжнародних контактів малого і середнього інноваційного бізнесу;

державне стимулювання іноземних інвестицій в інноваційну сферу та аналогічних вкладень вітчизняних інвесторів за кордоном;

закордонне патентування за державний рахунок;

залучення закордонних експертів до оцінки масштабних програм і проектів;

придбання закордонної науково-технічної літератури. Прикладом державного регулювання науково-технічної

інтеграції в країнах Західної Європи, що здійснюється як на національному, так і на наднаціональному рівнях в області наукових досліджень та технологічного розвитку, можуть бути великомасштабні цільові проекти "ESPRIT", "COST", "COPERNICUS", а також програми "Еврика" та "TACIS ", які значною мірою орієнтовані на підвищення інноваційної активності приватного бізнесу і надання допомоги науковцям та інноваторам країн СНД і Східної Європи.

До системи державного регулювання входить також експортний контроль, спрямований на запобігання витоку з країни інноваційних розробок. Це стосується насамперед експорту технологій подвійного призначення в країни, де їх використання може завдати шкоди безпеці експортера та світової спільноти. Для України актуально участь в багатосторонніх системах експортного контролю типу Васенаарскіх угод.

Державна стратегія і тактика в області міжнародної науково-технічної кооперації повинні диференціюватися по країнах та регіонах світу. Державна диверсифікація форм співпраці ефективна для міжнародних зв'язків. Разом з розвитком і зміцненням контактів з провідними країнами Заходу Україна активізує взаємодію з новими індустріальними державами, відновлює зв'язки з країнами Східної Європи та СНД. Доступ до світових інноваційних ресурсів і ринків інноваційної продукції полегшується за активної участі країни в роботі міжнародних організацій інноваційного профілю, таких як ЮНЕСКО, ОЕСР, ЮНКТАД, ЮНІДО, МАГАТЕ та ін

Державне регулювання зв'язків у міжнародних ІП припускає забезпечити протекціонізм по відношенню до вітчизняних виробників інноваційної продукції і підвищити ступінь лібералізації цих зв'язків в області наукомістких і високих технологій. При цьому слід враховувати найбільш важливі фактори та аспекти міжнародного трансферу технологій, до яких можна віднести наступні:

раціональне сполучення національних інтересів з зовнішньоекономічної стратегії на міжнародній арені;

прагнення до стійкого розвитку цивілізації на базі нового світового економічного порядку;

міграцію інтелектуального потенціалу;

захист інтересів при здійсненні міжнародних операцій;

національну безпеку і придбання нових держав-членів Альянсу.

Таким чином, головною метою міжнародної науково-інноваційної політики держави є підвищення глобальної конкурентоспроможності національної або підтримка високого рівня життя нації за рахунок застосування ефективних технологій, використання переваг міжнародного поділу праці та забезпечення лідируючих позицій на світових ринках за рахунок постійного підвищення кваліфікації кадрів та вдосконалення інноваційних механізмів .