11.3 Вплив помилки на формування власного «я» образу

Аналізуючи проблему помилки, варто підкреслити, що неприпустимим є переключення уваги з об’єкта пошуку на себе, тобто неприпустиме ототожнення себе зі своїми помилками. Замість того, щоб сказати: «Зі мною трапилась на іспиті невдача», говорять «Я – невдаха». Уявивши себе невдахою й повіривши в це, важко сподіватися на перемогу. Тут уже не Ви робите помилку, а помилка робить Вас.

Людина, що уявила себе типовою невдахою і повірила у свою нещасливу долю, завжди знайде спосіб провалити справу, незважаючи на добрі наміри. У романі «Життя» Мопассан описує героїню Жанну, що уявила себе типовою невдахою. «Вона до того увірувала у свою невдачливість, що дійшла до чисто східного фаталізму; звикнувши до того, що всі мрії її гинуть, усі надії руйнуються, вона коливалася цілі дні, перш ніж зважитися на найнікчемніший вчинок, тому що була переконана, що обов’язково обере неправильний шлях, і справа обернеться погано». І дійсно, усі починання Жанни в цей період її життя закінчувалися плачевно.

Непевність зростає з переконання у власній неповноцінності, у нездатності щось зробити. Часто непевність не означає, що наші знання й уміння малі, а відображає той факт, що ми взяли не той аршин і порівнюємо наші реальні здібності з уявним ідеалом, з інженером, який може вирішити всі задачі.

Відчуття неповноцінності виникає тому, що ми оцінюємо себе не за власними мірками, а за максимальними стандартами інших, при цьому неминуче виявляємося на «другому місці». Варто запам’ятати: Ви – не гірший; Ви – не кращий. Ви – це Ви і тільки!

Дуже часто при вирішенні інженерних проблем і задач виникають різного роду перешкоди, що заважають досягненню мети; боротьба з цими перешкодами перевищує можливості і сили даної конкретної людини, і поступово в неї виникає переконання, що боротьба з ними марна. Така «набута безпорадність» – є не що інше, як зниження ПА.

До відмови від пошуку призводить і протилежна ситуація, коли інженеру доводиться вирішувати проблеми і задачі, що гарантують успіх, коли усе виходить, усе прекрасно, ніяких збоїв і помилок. Якщо все добре, то до чого пошук? Адже від добра добро не шукають.

З огляду на сказане вище, слід поставити запитання: Чи вже так сприятлива для нашого здоров’я відсутність помилок у нашій роботі, роботі за алгоритмом, що дає 100 %-кову гарантію успіху, роботі спокійної, урівноваженої, але позбавленої пошуку? Проведений розгляд дозволяє зробити висновок, що душевні потрясіння, зрозуміло, якщо вони супроводжуються пошуком, виявляються кориснішими, аніж безтурботне виконання кожного дня стереотипної роботи, вирішення відомих задач відомими методами, коли усе виходить ніби саме собою.

Пошук дає можливість легше пристосуватися до світу, що швидко змінюється , постійно удосконалювати його і самих себе, своє світовідчуття. Ми повинні бути вдячні природі, що обдарувала нас потребою, що ніколи не насичується – потребою у творчому пошуку.

Негативні наслідки відмови від ПА при вирішенні задач удало проілюстрували своїм експериментом американські психологи С. Джоунс, Дж. Нейши і Ф. Массад [86].

Випробуваних розділили на чотири групи. На початковому етапі дослідження випробувані першої групи одержували дуже важкі задачі, жодну з яких їм не вдавалося вирішити. Випробувані другої групи одержували дуже прості задачі і легко їх вирішували. Випробувані третьої групи одержували задачі дуже нерівномірні за труднощами, і в середньому справлялися з кожною другою з них. Після цього випробуваним усіх трьох груп і четвертої контрольної (які до цього не брали участь у дослідженні) запропонували серію задач, що не мають вирішення. Це був другий етап експерименту. На завершальному етапі усім випробуваним пропонувалися середні за труднощами, але цілком посильні для них задачі. Результати експерименту виявилися несподіваними. Випробувані першої, другої і контрольної групи, переживши на другому етапі дослідження досвід невдач, однаково погано вирішували не настільки вже й важкі задачі, отримані на заключному етапі експерименту. Тільки випробувані третьої групи справилися з цими задачами цілком успішно. Таким чином, повний і легко досяжний успіх, характерний для випробуваних другої групи, не краще позначається на стійкості до наступних невдач, аніж безпросвітня поразка. 100 %–вий прогноз, навіть якщо це прогноз успіху, зменшує пошукову активність і тому робить людину більш уразливою до наступних невдач. Незмінне позитивне підкріплення, якщо воно не вимагає серйозних зусиль від людини, а забезпечується ніби саме собою, призводить до того, що механізми пошукової активності атрофуються і людині вже значно важче мобілізувати їх при зіткненні з життєвими труднощями. У той же час регулярне чергування удач і невдач, задане для випробуваних третьої групи (що частіше буває в реальному житті), зберігає невизначеність прогнозу і не придушує пошукову активність, а при сприятливому збігу обставин може її навіть збільшити.