Семінарське заняття № 3 Тема: походження і розвиток мови. Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація

Цілі та завдання заняття: дослідити проблему походження мови, вивчити теорії походження мови, запропоновані різними науковцями, навести аргументи на користь та проти запропонованих теорій. Окреслити зовнішні та внутрішні причини мовних змін. Встановити різницю між диференціацією та інтеграцією як двома процесами розвитку мови. Надати визначення субстрату та суперстрату. Визначити специфіку розвитку різних рівнів мовної структури. Описати класифікації мов світу за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення, суспільними функціями. Схарактеризувати поняття генеалогічної класифікації мов та коротко висвітлити історію зародження порівняльно-історичного мовознавства.

Ключові поняття і терміни
диференціація інтеграція піджин креольська мова субстрат суперстрат типологічна класифікація мов	генеалогічна класифікація мов мовні сім’ї макросім’я мов аглютинативні мови ізолюючі мови інкорпоруючі мови флективні мови

План

1. Проблема походження мови (звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова гіпотези, гіпотеза суспільного договору, гіпотеза трудових викриків, гіпотеза жестів, гіпотеза походження мови Ф. Енгельса (гіпотеза суспільних регуляторів), гіпотеза ігор, контактна гіпотеза).

2. Зовнішні та внутрішні причини мовних змін. Специфіка розвитку різних рівнів мовної структури.

3. Розвиток і функціонування мов у різні історичні епохи: мови первісного ладу (жіночі мови, табу та ін.), мови давніх держав, мови феодальних суспільств, національні мови, міжнародні мови (національні, допоміжні та штучні).

4. Генеалогічна класифікація мов світу.

Завдання для практичного (письмового) виконання:

1. Болгарська мова протягом тисячоліття змінила свій граматичний склад, перетворившись з синтетичної мови аналітичну. Ознайомтеся з наведеним нижче довідковим матеріалом і назвіть риси, притаманні аналітичним мовам.

Для граматичного складу болгарської мови характерний аналітизм, тобто відмінникові відносини в ній виражаються не за допомогою закінчень, а за допомогою порядку слів та прийменників. Важливу роль відіграє прийменник на, який служить для вираження прямого та непрямого додатків, напр., къща на баща (дом отца), Кой ще донесе хляб на тоя човек? (Кто принесет хлеб этому человеку?), Ето книгите на брат ми (Вот книги моего брата). Розрізнювальні обставинні значення виражаються за допомогою сполучення прийменників з незмінною формою імені: Написах това писмо с молив (Я написал это письмо карандашом) (буквально: «с карандаш»). Характерною ознакою болгарської мови є вживання особливих членних (з артиклем) форм іменників, прикметників, займенників та числівників. Ці членні форми використовуються приблизно в тому ж значенні, що й форми означеного артиклю в західноєвропейських мовах, проте на відміну від них болгарський артикль ставиться після означеного слова і пишеться разом з ним, пор., човекът, конят, кравата, полето. За своїм походженням болгарський артикль є вказівним займенником. На відміну від української, російської та інших слов’янських мов, у болгарський мові немає інфінітиву дієслова. Замість нього вживається поєднання форми теперішнього часу дієслова і сполучника да: искам да работя (хочу працювати). Зазначені явища притаманні усім мовам балканського мовного союзу.

2. Наведіть приклади субстрату та суперстрату в українській мові та в мові, що вивчається.

3. Накресліть схему «Генеалогічна класифікація мов», позначаючи назви усіх мовних сімей,

груп та підгруп. Надайте приклади конкретних мов для кожної підгрупи.

4. Встановіть, до яких сімей, груп та підгруп належать наступні мови:

Санскрит, абхазька, баскська, українська, туркменська, італійська, ірландська, угорська, аварська, чуваська, ескімоська, фінська, португальська, пруська, польська, бенгалі, циганська,ідиш, албанська, чукотська, англійська, іспанська, німецька, чеська, вірменська.

Підручники та посібники

1. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. – М., 1979. – С. 240 – 263.

2. Кодухов В.И. Общее языкознание. – М., 1974. – С. 185 – 201.

3. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 78 – 108.

4. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К., 2006. – С. 39 – 50, 333 – 354.

5. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М., 1975. – С. 241 – 289.

6. Степанов Ю.С. Основы общего языкознания. – М., 1975. – 161 – 212.

Додаткова література

1. Будагов Р.А. Проблемы развития языка. – М., 1965.

2. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти. – К., 1966.

3. Мейе А. Сравнительный метод в историческом языкознании. – М., 1954.

4. Пауль Г. Принципы истории языка. – М., 1960.

5. Курилович Е. О методах внутренней реконструкции // Новое в лингвистике. – Вып. 4. – М., 1965.