88. Природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність

Особливій охороні в Україні також підлягають природні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. Землі під такими об'єктами належать до земель іншого природоохоронного призначення (ст. 46 ЗК України). Відповідно до ст. 14 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» в редакції від 1 грудня 1998 р. з метою збереження унікальних наукових об'єктів (у тому числі природних): колекцій, заповідників, дендропарків, наукових полігонів тощо, які мають виняткове значення для української та світової науки, створюється Державний реєстр наукових об'єктів, що становлять національне надбання.

Порядок формування і ведення цього Реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про віднесення наукових об'єктів до таких, що становлять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства освіти і науки України.

Фінансування заходів щодо утримання і збереження наукових об'єктів, які внесені до відповідного Реєстру, щороку передбачається в державному бюджеті України.

89. Відновлювані території, що підлягають включенню до національної екомережі України

За концепцією побудови екологічної мережі України до її складу передбачається внести не лише особливо цінні в екологічному, науковому, естетичному, історико-культурному, оздоровчому та інших відношеннях території, а й території, об'єднані в категорію відновлюваних, тобто таких, господарське використання яких є або небезпечним з екологічної точки зору, або економічно недоцільним, неефективним. Використання таких земель забороняється чи обмежується.

Серед таких територій Закон України «Про екологічну мережу України» називає порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території. Оскільки внесення тих чи інших об'єктів до екомережі не призводить до зміни їх правового режиму, то землі відповідної категорії після їх входження до екомережі підлягатимуть тому самому правовому режиму використання й охорони, який встановлений для них Земельним кодексом України.

До деградованих земель ЗК України, зокрема, відносить техногенно забруднені землі, використання яких обмежується з метою попередження їх негативного впливу на довкілля та здоров'я людей.

Заподіяння техногенного забруднення можливе як у режимі нормальної експлуатації господарських об'єктів так і в аварійному режимі. Серед можливих джерел техногенного забруднення земель ЗК України виділяє в першу чергу радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені землі. Їх забруднення походить від джерел іонізуючого випромінювання.

Не випадково, що й питання радіаційного захисту земель на сьогодні більшою мірою врегульовані у спеціальних «чорнобильських» законах, а не у законодавчих актах загального характеру з питань ядерної енергетики та радіаційного захисту.

Так, радіаційно небезпечними визнаються землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають загальнодержавним та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами. До зазначених земель належать такі категорії територій, що постраждали від Чорнобильської катастрофи:

• 1) зона відчуження, тобто територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 р.;

• 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення, тобто територія, що зазнала інтенсивного

забруднення довгоживучими радіонуклідами.

Радіоактивно забрудненими землями відповідний Закон визнає землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності.

Поряд з деградованими землями до національної екомережі України підлягають включенню також малопродуктивні землі, статус яких визначається ст. 171 ЗК України. До цієї категорії законодавець відносить землі, що за своїми природними властивостями мають низьку продуктивність або характеризуються негативними природними властивостями. Як правило, такі землі підлягають вилученню з сільськогосподарського використання. Одночасно малоцінні землі, якщо це практично можливо та економічно доцільно, підлягають поліпшенню. Так, відповідно до ст. 46 Закону України «Про охорону земель» для покращення малопродуктивних земель може використовуватись родючий шар ґрунту, знятий і заскладований при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної зі зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням відходів.

Використання ерозійно- та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

Деградовані та малопродуктивні землі відповідно до ЗК України підлягають консервації. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення (ст. 172 Кодексу).

Консервація земель - це виведення з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) земель на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні.

Консервація деградованих і забруднених земель є природоохоронним заходом (п. 31 Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів), вона спрямована на охорону земель і підвищення родючості ґрунтів.

Проведення консервації земель стимулюється державою. На весь період тимчасової консервації земельних ділянок землевласники та землекористувачі звільняються від плати за землю, а сільськогосподарським товаровиробникам компенсується недоодержана частка доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно-забруднених земель.