- •1.Світогляд, його структура(світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •Структура світогляду
- •2.Міфологія і релігія як перші історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку філософії.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5.Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •12. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •13.Середньовічна патристика (св. Аврелій Августин, східні отці церкви)
- •14.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •15.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •16. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •17. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •18. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •19. Емпіризм як науковий принцип та течія філософії (ф. Бекон, т. Гоббс, д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •20. Політико-правова концепція лібералізму. Вчення про права людини, розподіл влади, представницьку демократію.
- •6. Основні функції та методи філософії.
- •7. Досократичний період античної філософії: основні течії, представники, ідеї.
- •8. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •9. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •10. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •21. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •30. Класичний психоаналіз з. Фрейда і неофрейдизм к. Юнга та е. Фромма про будову психіки та природу людини.
- •31.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •33.Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •34. Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •35. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання. 45. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання.
- •36. “Філософія серця” п.Юркевича.
- •38. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •39. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •40. Класифікація цінностей та їх функції.
- •25. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (г.Фіхте, ф.Шеллінг, г.Гегель)
- •26. Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •27. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму
- •28. Філософія життя як провідний напрям ірраціоналізму.
- •29.Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
16. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
Епоха Відродження відрізняється, в першу чергу, пробудженням допитливості розуму, що звертається до вивчення явищ природи, по-друге — знайомством зі справжніми творами грецьких мислителів, по-третє — реакцією проти церковного гніту. Думка, методично не підготовлена до розв'язання питань, що вимагають точності експериментального дослідження, втрачається у фантастичних образах і створює низкупсевдонаук — алхімія, магія, хіромантія, які тільки наприкінці ΧVII століття втрачають ґрунт, коли в кінці XVI століття починають торжествувати істинні принципи знання. Філософське мислення цього періоду є антропоцентричним, в центрі його уваги була людина, тоді як античністьзосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середні віки на ідеї спасіння. Саме людина в епоху Відродження усвідомлюється не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність.
У філософії початок Відродження пов'язаний із іменами італійського філософа Марсіліо Фічіно і німецького кардинала Миколи Кузанського. УДжироламо Кардано, Джордано Бруно, Кампанелли, Бернардіно Окіно зустрічається поєднання геніального провидіння і схоластичногосплетіння понять (наприклад, Ars lulliana Раймунда Луллія, перед якою схилявся Бруно, шляхом механічного поєднання понять намагалася зрозуміти всю дійсність), методичних недоліків, які давали можливість людям вірити в принципи таємних наук в той час, коли основамеханічного світогляду вже була висловлена Декартом, а загальна будова світу пояснена Коперником. Розвиток ренесансного гуманізмунерозривно пов'язаний з ім'ям Еразма Ротердамського.
Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження є орієнтація на людину. Якщо в центрі уваги античної філософії було природно-космічне життя, середньовічної - релігійне життя і в його основі проблема «осмислення», то з XV ст. на перший план виходить світське життя, набуває значення діяльність людини в цьому світі та досягнення щастя. Інтерес до античної літератури, з трчки зору гуманізму, оцінюється як стимул і форма виявлення особистого відродження. Філософія ж повинна допомогти людині знайти місце В ЖИТТІ
В цілому філософія Відродження пройшла три періоди:
I період - гуманістичний (XIV - сер. XV ст.) Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Лоренцо Валу;
II період - неоплатонічний (сер. XV - XVI ст.) Микола Кузанський, Піко делла Мірандолла, Парацельс;
III період - натурфілософські (XVI - поч. XVII ст.) Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей.
17. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V-XIVст.). Середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. “теос” - Бог).Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч. IV ст.) привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починається формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої є духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія підноситься за цих умов до найголовнішого знання, якому підпорядковані всі інші види знання. Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, геоцентризм. Це означає, що активне творче начало якби щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою . істинними буттям володіє тільки Бог: він вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до істинного пізнання є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, воно потребує власних духовних зусиль.По-друге, в середньовічному світосприйнятті ідея духовності, яка пов‘язана не тільки з богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину, як особистість, як насамперед духовну, а не природну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі - між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони - людина вінець Божого творіння, з іншої - зло в світі йде від людини, людина - створіння в якому сидить диявол.Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості, і тому, самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії ставиться питання про сенс життя.По-третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття, справжній і не справжній світ. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.
Ідейне забарвлення ренесансній культурі надавав гуманізм.Гуманізм Відродження - це, у першу чергу, нове світосприйняття, усвідомлення всієї повноти величі людини, її здатності осягнути й обернути собі на благо все багатство й різноманітність природи. Ренесансний гуманізм - це також нове вчення про людину, нова етика, що відігравала головну роль у сфері гуманітарного знання, це й новий науковий метод, який вплинув на розвиток природничих наук. Термін «гуманізм» походить від латинського «humanus» - людяний, людський. З’явився новий комплекс гуманітарних наук - studia humanitatis. Крім граматики і риторики, що традиційно вивчалися у середньовічній системі освіти, цей комплекс увібрав у себе нові дисципліни: історію, етику, філософію, поетику, педагогіку. Цими галузями знань почав професійно займатися новий прошарок інтелігенції - гуманісти. Це були поети й філософи, філологи й історики, світські особи і церковнослужителі. Гуманізм відкинув усі зовнішні авторитети. Він протиставив їм самовизначення самодостатньої особистості. Ідеологічною основою нового художнього світосприйняття стала концепція абсолютної свободи богорівної особистості.Для гуманізму було характерне свідоме прагнення до вироблення нових соціально-етичних ідеалів. Своїм гаслом гуманісти проголосили шляхетність не за походженням, а за інтелектом. Вони шанували особисті заслуги, а не дворянські титули. Ознакою гуманізму було також критичне ставлення до тодішнього стану католицької церкви і, що особливо важливо, визнання неправочинності її монополії в інтелектуальній діяльності суспільства.