35. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання. 45. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання.

У своєму першому соціофілософському творі «Начальная дверь» Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається весь світ: одна натура — видима, друга — невидима. Видимий світ — це світ матеріальний, невидимий — духовний, «божественна сутність», де Бог, який існує в усьому — природі, людині, і він є істиною — ідеєю. Поряд з ученням про дві натури він висунув і теорію трьох світів (мірів): перший — великий «мір», що складається з безлічі світів, це всесвіт — макрокосмос, який не має меж. Два другі — це частини великого, малі світи. Один з них — малий світ— мікрокосмос, людина, а другий — це символічний світ, Біблія, яку тільки символічно треба розуміти. Кожний такий світ має дві натури: зовнішню — матеріальну і внутрішню—духовну. На думку Г.Сковороди, весь світ є пізнаваним, а людський світ — здатним збагнути та з'ясувати як зовнішній, так і внутрішній світ. Оскільки людина, як мікрокосмос, є частиною останнього, то для пізнання природи всесвіту людина мусить насамперед пізнати сама себе. Згідно з поглядами Сковороди, людина повинна працювати для душі, бути скромною, задовольнятися малим, не прагнути до наживи чи багатства. Користолюбці, кар'єристи є винуватцями страждань, ворожнечі, сваволі, тиранії, воєн.

На відміну від своїх попередників, Сковорода в окремий світ виокремлює Біблію як сутнісний вияв надприродної реальності, що утворює символічний світ, через який можливим є осягнення невидимої натури (Бога). Поясненню великого світу порівняно до інших двох світів Сковорода приділяє менше уваги.

Буття для Г.С.Сковороди виступає передусім як моральне діяння. Вирішальне значення у вченні Сковороди посідає концепція “сродної праці”. Принцип “сродності”, отже, є принципом відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. “Закон сродності” не знає винятків. У кожної людини є нахил до “сродної” собі справи. Своєрідність виявів Бога у кожній людині визначає людей та їх різні долі. Відповідність життя людини моральному ідеалові, що обґрунтовував Г.С.Сковорода, визначається не тільки властивостями, що є “сродними” для людини, а тим, наскільки вона виявиться здатною збагнути ці властивості та перебудувати своє життя відповідно до них.

Проповідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори, серед яких «Начальная дверь к христианскому добронравію», «Наркісс. Разлагол о том: Узнай себе», «Симфонія, нареченная книга Аскань о позваний самого себе», «Разговор называемый Алфавит, или Букварь мира», «Благодатний Зродий» та ін. Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість з них розповсюджувалася по Україні в рукописах. Слово і наука Г.Сковороди жили не тільки в народі, айв освічених колах тогочасної України, бо він мав вплив, насамперед, на перших творців, провісників відродження — І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Г.Шевченка.