2.Архітектура періоду архаїки (8 – 6 ст. До н.Е.)

У добу архаїки в античній Греції сформувався особливий тип державного устрою – поліс («держава-місто»). Полісна система виховала у греків особливе світосприймання. Найвищою цінністю була сама спільнота, яка забезпечувала добробут кожного громадянина. Найгіршою карою для елліна було вигнання з рідного міста.

В архаїчну добу відбувається становлення грецької архітектури. Вона відзначалася простотою й логічністю конструкцій, міра була її основою. Архітектура архаїки оздоблювалася скульптурою, її елементи (орнамент на одязі, очі, губи, волосся) розмальовувалися відповідними кольорами, що надавало будівлі святкового вигляду. Характерною рисою античної архітектури є її зв’язок із природою. Створюючи архітектурний ансамбль, греки досягли повної гармонії між будівлями та довкіллям.

Найбільшим досягненням архітектури Стародавньої Греції визнано її храми. Грецький храм був центром суспільного життя громадян поліса, його зводили у центрі акрополя або на міському майдані. Вважають, що прообразом храму є давнє житло греків мегарон – прямокутна у плані будівля з двома колонами перед входом. Зазвичай храм стояв на ступінчастій основі; це було приміщення без вікон, усередині знаходилася статуя божества. Всередині храму могли перебувати лише жерці, народ бачив храм тільки ззовні. Будівництво храму було підпорядковане певним правилам. Розміри, відношення частин і кількість колон були точно встановлені. Основою художнього стилю античної архітектури є пропорційна узгодженість як відображення тектонічних законів навколишнього світу, а також пропорцій будови людського тіла. Власне тому ця архітектура певною мірою антропоморфна, подібна до людини, співвіднесена з її пропорціями.

Грецькі храми з самого початку мали особливе призначення. У них не збирались для моління, оскільки культові церемонії проводились під відкритим небом. Храм використовували винятково як приміщення для статуї божества у вигляді ідеального образу людини. Отже, грецький храм був присвячений Богові і слугував його оселею. Також храм мав важливе суспільне значення: він був предметом гордості громадян, досить часто у храмі зберігалися гроші, що належали міській общині, художні скарби. Храмові будівлі залежно від кількості колон поділялися на кілька типів: храм в антах (споруда, що мала дві колони перед головним входом), простиль (споруда, що має чотири колони перед головним входом), амфіпростиль (споруда, яка має портик з колонами перед головним входом і такий самий портик з колонами з протилежного боку), периптер (споруда, оточена колонами з чотирьох сторін), диптер (споруда, оточена двома рядами колон), псевдодиптер(споруда, аналогічна диптеру, тільки без внутрішнього ряду колон). Основним типом храму в античній Греції був периптер.

«Храм в антах» є найбільш давнім. У ньому було одне маленьке приміщення – наос. Бокові виступи стін – анти – утворювали фасад. Між ними було дві колони. «Храм в антах» конструктивно нагадував мегарон і був схожий на давні дерев’яні споруди.

В епоху архаїки склалася система архітектурних ордерів. Ордери називали за місцем їх виникнення: доричний, іонічний, коринфський. У добу архаїки були поширені доричний та іонічний ордери, в епоху класики (5ст.дон.е.) сформувався коринфський ордер.

Архітектурний ордер – це система вертикальних несучих частин (підпор) у формі колон, стовпів або пілястр, і горизонтальної над ними частини – антаблемента, до якого входять архітрав, фриз та карниз.

Антаблемент– горизонтальна частина споруди, розміщена на колонах. Складається з архітрава, фриза та карниза.

Архітрав– нижня частина антаблемента; балка у вигляді пояска, що розміщується на колонах (часто прикрашається скульптурними декоративними елементами).

Фриз– середня частина антаблемента між архітравом та карнизом. У грецькій архітектурі фризу відводилася особлива роль: фриз доричного ордера ритмічно поділений тригліфами та метопами; в іонічному та коринфському ордерах фриз заповнений декоративними рельєфами.

Тригліф– прямокутна плита із вертикальними жолобками, що трохи виступають уперед; входить у фриз доричного ордера.

Метоп– прямокутна кам’яна плита, оздоблена рельєфом і розміщена між тригліфами доричного ордера.

Карниз– завершальна частина споруди, що розміщена під краєм покрівлі. Підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає, має також декоративне значення.

Доричний ордервиник у Греції на Пелопоннесі в середині 6 ст. до н.е., саме у цей час склалися його основні риси. Доричний ордер вирізняють монументальність, простота та мужність форм, геометрична форма капітелі.Також він наочно втілює ідею еллінської єдності. Колона є звуженою догори, не має бази, ставили її прямо на кам’яну платформу (стилобат). По вертикалі колони були прикрашені повздовжніми жолобками-канелюрами. Карниз і двосхилий дах на вузьких фасадах утворювали трикутні фронтони, які заповнювали скульптурами, роги даху та його шпиль завершувалися також скульптурними прикрасами. Світло у храм проникало через широкі двері, вікон у приміщенні не було. Капітель (верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав) складалася з круглої плити – ехіну – і квадратної – абаки. Над капітеллю встановлювали горизонтально широкі прямокутні балки – архітрав. Над архітравом розміщували фриз і потім карниз. Ці три горизонтальні ряди становили антаблемент.

Іонічний ордер був поширений на узбережжі Малої Азії та в містах острівної Греції. Його ознаками є стрункість конструкцій, витонченість, легкість, декоративність, наявність капітелі, яка мала два витончені завитки (волюти) і щедро декорований карниз. Порівняно з доричними, колони іонічного ордеру більш ошатні і стрункі, кожна колона має основу – базу. Якщо доричний ордер був втіленням чоловічої сили й мужності, то іонічний– втіленням жіночої грації.

Колони коринфського ордеру були ще витонченіші, стрункіші, ніж іонічні, вони завершувалися пишною капітеллю, складеною зі стилізованого листя аканта, що надавало їм особливо декоративного та пишного вигляду. Коринфський ордер був поширений в епоху еллінізму, коли архітектурі намагались надати більшої вишуканості, а також широко розповсюджений в архітектурі Стародавнього Риму.

Більшість архаїчних споруд того часу не збереглися. Храм Артеміди в малоазійському місті Ефес викликав загальне захоплення. У ньому була велика кількість мармурових колон (127) і статуй. У 356 р. до н.е. цей храм спалив Герострат, який прагнув «прославитися» таким способом. Найдревніші храми збереглися в основному поза межами Греції, кілька храмів – на острові Сицилія і в Південній Італії. Найвідоміший із них храм бога моря Посейдона в Пестумі, неподалік Неаполя, виглядає масивним і приземистим. Із ранніх доричних храмів у самій Греції найбільш цікавий (сьогодні в руїнах) храм Зевса в Олімпії (Пелопоннес). Цей храм був закладений архітектором Лібоном під час 52 олімпіади (572 р. до н.е.) і завершений Фідієм між 472 – 456 рр. до н.е. У ньому втілились типові риси архітектури ранньої класики. Зараз храм майже повністю зруйнований, лише завдяки описам давніх авторів (особливо Павсанія) та досконалому вивченню руїн можна реконструювати архітектурний вигляд споруди. Це – доричний периптер, розміром 27,68х64,12 м із кількістю колон 6х13. Храм було побудовано з твердої породи вапняку (черепашника) й укрито тонким шаром білої мармурової штукатурки. Покрівельна черепиця та скульптури були мармуровими. Споруда була прикрашена великими скульптурними групами на фронтонах. Усередині храму знаходилася статуя Зевса роботи Фідія, що вважалась одним із семи чудес світу.