3.Ренесансна архітектура Львова

Найбільш виразні та своєрідні ренесансні пам’ятки архітектури в Україні були створені в Галичині, зокрема у Львові, куди місцева влада запросила італійських майстрів. Сьогодні відомі лише їхні українські прізвиська: Павло Римлянин, Петро Італієць, Павло Щасливий тощо. У той час італійські зодчі працювали у багатьох країнах, створюючи дивовижні споруди, в яких поєднувалися елементи ренесансу та риси місцевих архітектурних традицій. В українських землях також завдяки такому поєднанню сформувався самостійний стиль, який називають галицьким ренесансом. Він вирізнявся тим, що фасади храмів прикрашали зображеннями троянд, виноградних грон, зірок та сонця; цивільні споруди декорували різьбленими портретами власників, фігурами воїнів, хижих звірів, які мали оберігати будинок від ворогів. Галицький ренесанс був дуже «земним», зворушливо-наївним, що надає йому особливої чарівності.

Видатними пам’ятками ренесансної архітектури Львова є: Успенська церква, каплиця Трьох Святителів, вежа Корнякта, що створюють унікальний ансамбль на Руській площі.

Ансамбль Успенської церкви– шедевр українського ренесансу. Існують відомості, що на місці Успенської церкви у Львові у різні часи було зведено три храми: перший побудували ще за княжих часів, однак його було зруйновано у 1340 р.; другий зазнав руйнування від пожежі відповідно у 1527 р. Наново відбудував церкву Петро Італієць у 1547 – 1559 рр. на кошти місцевого населення та пожертву молдавського господаря Олександра Лопушанина (Лопушняну), що відбилося у її назві – Волоська. При пожежі 1571 р. церква знову згоріла. Схематичне зображення цього храму збереглось на печатці Ставропігійського братства. Успенська церква, яка збереглася до наших днів, була зведена у 1591 – 1629 рр. Автором проекту і керівником будівельних робіт був Павло Римлянин, допомагали йому Войтіх Капінос та Амброзій Прихильний.

Структура церкви витримана у стилі італійського ренесансу, але в її плануванні використані традиції українського будівництва: тридільність і трибанність. Успенська церква у плані є тринефною базилікою з півкруглою апсидою. Храм увінчують три бані з ліхтарями; центральна баня розташована на підпружних арках, що підтримуються чотирма тосканськими колонами.

У такій планувально-об’ємній структурі простежується поєднання західної ренесансної та української будівельних традицій. Перша проявилася у базилікальному плані й архітектурному декорі, друга – у традиційних купольних завершеннях. Зовні стіни відповідно до внутрішнього планування розчленовані тосканськими пілястрами на симетричні площини, в яких прорізані віконні отвори з архівольтами. Фасад завершено розвиненим антаблементом, компонентом якого є доричний фриз з метопами, тригліфами та розетками. У полях метопів розміщено рельєфні, різьблені в камені композиції на біблійні та євангельські теми.

Інтер’єр храму складається з трьох просторових об’ємів – бабинця, головної нави та вівтарної частини. Основну естетичну роль відіграє матеріал – білий тесаний камінь при лаконічній архітектурній пластиці колон, арок, пілястрів. Центральний купол, основою якого є доричний фриз, оздоблений кесонами з розетками. В його парусах вміщено різьблені в камені-герби жертводавців, які давали кошти на будівництво храму. Основою двох інших куполів у бабинці та вівтарній частині є доричний фриз із метопами та тригліфами. Стіни розчленовані пілястрами, а архітектурне рішення інтер’єру збагачують два марші сходів, що ведуть на бокові галереї при північній та південній стінах. На стінах залишилися зразки станкового живопису 17 – 18 ст., зокрема ікони, виконані видатними живописцями Ф. Сеньковичем та М. Петрахновичем. Світло в церкву потрапляє через високі вікна, оздоблені вітражами львівського художника першої третини 20 ст. Петра Холодного.

Вежа Корнякта, побудована 1572 – 1578 рр. поруч з Успенським храмом, надовго стала архітектурною домінантою Львова. Вона побудована як дзвіниця Успенської церкви, а під час облоги виконувала оборонну роль і була дозорним пунктом пожежної варти. Вежу-дзвіницю заввишки 65  м спорудив архітектор Петро Бурбон (італієць за походженням) на кошти львівського купця грецького походження Костянтина Корнякта.

В архітектурному вигляді дзвіниці гармонійно по’єдналися традиції італійського ренесансу (декоративні арки, консолі) та українські традиції будівництва ярусних дзвіниць. Вежа-дзвіниця – триярусна, квадратна у плані, збудована з ламаного каменю й обнесена тесаним каменем, в обробці використана поліхромія. Сполучена з північним фасадом Успенської церкви. Спочатку вежу увінчувало триступеневе шатро (такі й сьогодні зустрічаються в дерев’яних храмах Галичини), але у 1695 р. було добудовано четвертий ярус із куполом, виконаним у формах бароко й оточеним крученими обелісками. По вертикалі фасади прикрашені пілястрами тосканського ордеру з червоними видовженими арочними нішами з невеликими віконними прорізами. Висота ярусів поступово зменшується, а точно знайдені пропорційні співвідношення додають дзвіниці стрункості та витонченості. Вежа Корнякта була однією з найгарніших споруд Європи свого часу. Вважається, що саме вежа Корнякта стала своєрідним символом Львівського Успенського братства, адже саме її зображення зберігається на печатках та видавничій марці братства. Тривалий час у приміщенні вежі Корнякта містилася бібліотека Успенського братства, однак пожежа 1779 р. знищила її фонди.

Одним із кращих взірців галицького ренесансу є каплиця Трьох Святителів, побудована архітектором Петром Красовським у 1578 – 1579 рр. на кошти львівського купця Костянтина Корнякта. Будівля прилягає однією стороною до північної стіни Успенської церкви, другою – до вежі Корнякта. В архітектурі каплиці поєдналися традиції народної та ренесансної архітектури. Планування храму типове для української народної архітектури: прямокутна у плані, фасад звернений на південь, споруду увінчують три куполи, завершені ліхтарями, центральний є найбільшим. Ренесансні пілястри членують фасад на три частини, у центрі міститься кам’яний різьблений портал. В оформленні порталу, фриза та віконних лиштв переважають народні мотиви: декоративні колони покриті різьбленими зображеннями виноградних грон, такі ж грона прикрашають внутрішню поверхню куполів. В інтер’єрі гладкі білі стіни контрастують з ліпленням 17 ст. Після пожежі у 1671 р. каплиця була знову відбудована. У 1846 – 1847 рр. споруду реставрували, тоді вона була сполучена з церквою проходом. Сьогодні вхід до Успенської церкви з вулиці зачинений, можна увійти тільки через каплицю Трьох Святителів.

Забудова Львова відбувалася у руслі ренесансних вимог. В її основу покладено майже квадратну територію у центрі з будинком міської управи (ратуші) на ній, а також прямокутною мережею вулиць. У Львові збереглися взірці цивільної ренесансної архітектури, а також його центральна частина – середмістя, що повністю сформувалося впродовж другої половини 16 – поч. 17 ст. На площі Ринок згруповані найвиразніші взірці ренесансної житлової архітектури (Чорна кам’яниця, будинок Корнякта, дім Бандінеллі (пізній ренесанс, кін. 16 ст.)). Специфіка їх будівництва зумовлена магдебурзьким правом: на вузьких ділянках споруди розміщалися суцільною шпалерою. Отже, вся увага приділялася фасаду, що набував першочергового значення; за ним була поширена одноманітність внутрішніх членувань. Фасади вирізнялися розмаїттям і багатством декорації (портали, обрамлення вікон, міжповерхові пояси та фризи покривалися різьбою, зображеннями символічно-міфологічного змісту: лев’ячі маски, сирени (жінка з риб’ячим хвостом або птах із жіночою головою), постаті патронів та покровителів. Дидактика цих готичних ремінісценцій залишалася актуальною і пізніше, відображаючи духовні інтереси тогочасного провінційного міщанства.

Одним із найвиразніших прикладів житлової ренесансної архітектури є будинок Корнякта, споруджений у 1573 – 1580 рр. Палац був побудований із дозволу польського короля. Згідно з чинними правилами, всі будинки наплощі Ринокне могли мати на фасаді більше трьох вікон (на одному поверсі). За заслуги перед державою і за віддану службу на посаді королівського секретаря грек за походженням, мешканець Львова Костянтин Корнякт отримав дворянство від короля Сигізмунда II Августа, а наступний король Стефан Баторій дозволив Корнякту побудувати палац із шістьма вікнами. Авторами палацу стали італійські архітектори Петро з Барбони та Павло Римлянин. Це триповерхова споруда з високим аттиком і рустованим фасадом. Будинок виконаний у дусі галицького ренесансу: чіткий поділ на поверхи, великі вікна, увінчані трикутними сандриками з багатим різьбленням, стіни покриті рустуванням, гармонійні пропорції. Особливою окрасою споруди є внутрішній аркадний дворик. Зараз у будинку розміщується Львівський історичний музей.

Видатною пам’яткою ренесансної архітектури є Чорна кам’яницяу Львові, зведена у 1577 р. Павлом Красовським. Чотириповерхова будівля у стилі галицького ренесансу покрита так званим «діамантовим рустом» – різьбленим каменем із чотиригранним виступом на лицьовому боці. Вікна мають прямокутні обриси, прикрашені лиштвою та карнизними сандриками. Портал оформлений рослинним орнаментом і скульптурними сюжетами. Чорний колір споруди породив чимало легенд: нібито стіни навмисно обпалювали або натирали соком волоських горіхів. Насправді колись фасад цієї споруди був яскраво розписаним, та з часом свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислилися під дією повітря та світла– і утворився таємничий чорний колір.

Найвідоміші центричні ренесасні споруди у Львові – каплиці-усипальниці Боїмів та Кампіанів. Каплиця Боїмів(1607 – 1617) – пам’ятка сакральної архітектури, в якій поєднуються стильові риси ренесансу і бароко. Припускають, що будівничим був архітектор Андрій Бермер. Каплицю було побудовану як родову усипальницю багатої львівської родини Боїмів, загалом у ній поховано 14 осіб. Це невелика чотирикутна будівля, увінчана широким ренесансним куполом із двома круглими вікнами в барабані. Унікальності споруді надає її скульптурне оформлення. Фасад багато декорований скульптурою, кам’яним різьбленням, рельєфами. Декор на фасаді засвідчує вплив нового стилю – бароко.

Комплекс ренесансних будівель середмістя Львова є унікальним явищем української архітектури. У цьому ансамблі закладені гуманістичні ідеї, що визначили подальший розвиток вітчизняного зодчества.