Контрольні запитання та завдання

1. Визначте особливості української ренесансної архітектури.

2. Висвітліть специфіку розвитку оборонної архітектури.

3. Проаналізуйте здобутки ренесансної архітектури Львова.

4. Охарактеризуйте видатні пам’ятки ренесансного зодчества Львова.

Тема 2.5. Архітектура бароко

1.Основні риси архітектури українського бароко.

2.Архітектура бароко Гетьманщини та Слобожанщини.

3.Мазепинське бароко.

4.Розвиток архітектури бароко 18 ст.

5.Дерев’яна культова архітектура бароко.

1.Основні риси архітектури українського бароко

Козацька епоха (17 – 18 ст.) займає в історії України особливе місце. Політичні події, що зумовили утворення Гетьманщини, вперше привели до влади в Україні національну еліту. Діяльність козацької влади відіграла значну роль у розвитку української культури. Гетьмани й полковники, зокрема Іван Самойлович, Іван Скоропадський, Кирило Розумовський, Іван Мазепа, розгорнули по всій Україні активне будівництво. Стилістичні рішення будівель козацької доби виявилися глибоко самобутніми, внаслідок чого сформувався стиль українського бароко, яке ще називають «козацьким», оскільки в ньому виявилися козацькі дух та смаки.

В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були привнесені традиції народного мистецтва. Найбільш яскраво стиль бароко проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, які були приєднані до Росії. Західні землі України залишилися під владою польських магнатів, тут посилювалася політика католицької церкви, і це вплинуло на розвиток архітектури: в Галичині, на Поділлі, Волині, Правобережжі було споруджено велику кількість католицьких монастирів.

Особливо яскраво українське бароко відобразилося у храмовому будівництві. Мурована архітектура цієї епохи досягла виняткового стильового вияву, були споруджені неповторні за зовнішнім виглядом храми. Будівництво відбувалося у Києві, полкових містах, на Слобожанщині. Уже наприкінці 17 ст. переважно в Києві та його околицях з’явилися будови, позначені рисами стилю бароко, але їхня мальовничість відрізняє їх від західноєвропейського бароко. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх традицій народної дерев’яної і давньоруської архітектури.

При спорудженні храмів дотримувалися певних традицій. Найчастіше це тридільні (рідше п’яти- й дев’ятидільні) у плані споруди з розвиненою центральною частиною, що відповідало базилікальній системі та потребам служби. Зовнішній вигляд споруд вражав грандіозністю і величчю, захоплював пластичним вирішенням фасаду, в якому декоративні рельєфні мотиви, що виступали на кольоровому тлі стін, живописно гармоніювали з оточенням. Усе було спрямоване на посилення емоційної дії, всупереч попереднім класичним пропорціям і стриманості. Фасад набув першочергового значення і став важливим моментом в архітектурі бароко, що тісно зближувало українську архітектуру цього періоду з європейською.

Основні риси архітектури українського бароко:

1. планування храму– баштового типу: будівля складається із 3, 5 і більше багатоярусних об’ємів, що завершуються потужними гранованими куполами; з початку 18ст. переважають хрестово-баневі храми давньоруського типу. Світські будівлі масивні, прямокутні за планом, завершуються простими дво-, чотирискатними дахами; фасади насичені деталями. Їх основний елемент – масивний багатоярусний фронтон, прикрашений волютами (спіральними завитками), віконними нішами, зубчастим цегляним візерунком. Фронтони частоувінчані шпилями, що мають зображення солярних знаків, вимпелів тощо. У силуеті храму визначальну роль відіграє купол: 8- або 16-гранний, із високим барабаном і примхливим бароковим контуром;

2. основні елементи декору стін – масивний антаблемент із поздовжніми борознами та гребенями (профілюваннями), а також поперечними ступінчастими виступами (розкрепуваннями). Важливу роль у прикрашанні будівлі відіграють пілястри, лиштви (як навколо вікон, так і навколо декоративних ніш), а також ліпні прикраси із зображенням гербів, християнських символів, рослинного орнаменту;

3. вікна півциркульні, вузькі, обрамлені масивними лиштвами складного й різноманітного малюнку. Типова лиштва складається з високого трикутного сандрика, бічного профілю у вигляді ламаної лінії та важкого підвіконня. Як правило, в оформленні фасаду використовується три, п’ять і більше типів лиштв, згрупованих у примхливі композиції. Дуже поширені фігурні вікна: хрестоподібні, восьмигранні тощо;

4. основний будівельний матеріал – випалена цегла. Стіни покривалися штукатуркою та побілкою, іноді розписувалися в біло-блакитних тонах.

Стилістика козацького бароко була поширена в Україні близько півтора століття (найбільш ранні взірці належать до 1630-х рр., найпізніші – до 1770-х). Дослідники виділяють кілька етапів: архітектура Гетьманщини; слобожанська школа; мазепинське бароко; «київське рококо» та сіверська школа; пізнє українське бароко.

Архітектура Гетьманщинипоширилася в період виникнення Козацької республіки під керівництвом Богдана Хмельницького (прав. 1648 – 1663), вона вирізняється суворістю й лаконізмом. У період Руїни (1663 – 1687) будівельна активність підтримується у Слобідській Україні. Тут сформуваласяслобожанська школа(1680-ті рр.), яка вирізняється тісною взаємодією з архітектурою Московської держави. Храмова архітектура Слобожанщини поєднала український просторовий динамізм із декоративністю російського бароко. Мазепинське бароко (1687 – 1730) пов’язане з державницькою та меценатською діяльністю Івана Мазепи. За правління гетьмана Данила Апостола (1727 – 1734) на Київщині виникає специфічне«київське рококо», а в Чернігово-Сіверських землях у цей період сформуваласясіверська школа. Пам’яткипізнього українського барокобудуються в період останнього гетьмана Кирила Розумовського (прав. 1750 – 1763). Після смерті імператриці Єлизавети, покровительки гетьмана, національна стилістика штучно витісняється з українського монументального зодчества. Однак пам’ять про національний стиль зберігалася в Україні тривалий час. Елементи українського бароко зрідка використовували при зведенні культових і цивільних споруд протягом 19 ст., у будівлях українського модерну та післявоєнної радянської архітектури.

Східна школа українського бароко увібрала кілька місцевих шкіл: київську, чернігівську (Чернігів, Седнів, Козелець, Новгород-Сіверський, Путивль, Батурин, Глухів), полтавську (Переяслав, Густинь, Великі Сорочинці, Полтава, Мгар) та слобожанську (Суми, Харків, Ахтирка, Ізюм). Для слобожанської школи бароко характерний помітний вплив традиційної російської архітектури в поєднанні з українською композицією церков. Ці особливості насамперед простежуються в Покровському соборі в Харкові (1689) та Преображенському – в Ізюмі (1684).

Отже, українське бароко поширюється у 17 ст. й досягає розквіту у 18 ст. Для барокових споруд характерні багатоярусність, монументальність об’ємів, пластична виразність фасадів, урочистість і пишність декору. Архітектура українського бароко є виявом естетичного втілення національного менталітету і віри у здійснення державницьких ідей. Значною мірою завдяки такому змісту архітектури 17 ст. її називали козацьким бароко. У розвитку українського бароко можна виділити західну і східну школи. Для регіону, який перебував під польським впливом, характерна західна школа, національні ознаки стилю виявились тут незначною мірою.