2. Датування виникнення міжнародного права стародавнім періодом.

Другий напрям, який вивчає виникнення міжнародного права, з’явився пізніше і його спричинили зокрема археологічні, етнографічні та історичні відкриття другої половини ХІХ століття. Вони показали, що в стародавній період існувала розвинена системи міжнародного спілкування на основі різноманітних правових джерел (дипломатичних листів, договорів, різноманітних письмових правочинів та ін.). Даний напрям датування появи міжнародного права полягав в тому, що ще в стародавньому світі держави в своїх взаємовідносинах керувались правовими нормами та інститутами, а отже дослідники, що його дотримувались, стояли на позиціях існування міжнародного права в стародавній період. Проф. П.Казанський вважав, що історію міжнародного права "можна починати з тих пір, коли починається історія людських суспільств".²¹

Як правило існування міжнародного права в стародавній період визнавали вчені, які спеціально займалися дослідженням його історії. Академік В.Е.Грабар зробив висновок, що слід “позбутися упередженої думки, що в давнині не існувало міжнародного права.”²²

Прихильники існування міжнародного права в стародавній період базували свої аргументи на існуванні міжнародних звичаїв, практиці укладання міжнародних договорів і т.ін., вказували й на наявність інститутів міжнародного права. Дослідник права стародавнього Китаю А.Мартін вважав, що група держав, яка постійно підтримує відносини, не може не створити систему норм для їх врегулювання: “ми знаходимо 1) політичні і торгівельні відносини між державами; зв'язки, які не можна підтримувати без загальних принципів; 2) обмін посольствами з таким церемоніалом, який властивий досить розвинутим цивілізаціям; 3) міжнародні договори формально письмово укладені, урочисто підписані і збережені в священному місці; 4) політичну рівновагу сил, яка добре сприймається і дозволяє здійснювати такі комбінації, які підтримують силу сильних і захищають право слабих; 5) визнання і повагу прав нейтральних; 6) створення класу професійних дипломатів.”²³

І справді, ретельний аналіз міжнародних відносин в стародавньому світі показує, що між державами існували постійні взаємні інтереси, які не лише об’єднували їх і сприяли розвиткові міждержавних відносин, але й викликали до життя необхідні для їх врегулювання інститути міжнародного права (такі, як статус послів, статус іноземців, відповідальність за порушення угод, видача злочинців іншій державі, інститути права війни, дипломатичного права, торгівельного права та ін.). Наголошуючи на біологічній характеристиці права, Дж.Ссель доходив висновку, що “завжди існувало міжнародне право, або міжгрупове право, в якому так би мовити звичаєві чи конвенційні норми мали за мету врегулювати колективні відносини між людськими спільнотами і відносини між окремими індивідами.”²⁴ Близько до цієї позиції знаходяться ті, що розглядають право, як одну з основних ознак людства (“саморегуляція як ознака людськості”)²⁵; відтак і поява права є природним наслідком появи людини.

Представники даного напряму справедливо обстоюють можливість існування міжнародного права в інших, аніж європейський, регіонах і епохах. Міжнародне право, як системне явище, не може бути виведене з таких окремих категорій як культурна спільність, розвиток певного географічного регіону чи релігійної системи. Його появу спричиняють об’єктивні вимоги, фактори розвитку міжнародних відносин.

В межах цього напряму поширеною є теорія, що воно є притаманним будь – якій спільноті держав внаслідок спільності умов соціального життя, які викликають необхідність одних і тих же правових інститутів та принципів в різні часі і в різних цивілізацій. Ця думка була сформульована істориком міжнародного права Дж. Хосаком: "виникнення права народів таким чином пов’язане з соціальною природою і потребами людини."²⁶ Його позицію підтримав і розвинув О.Ніппольд, вважаючи, що “за сорок століть до Ісуса Христа вже існувала досить повна і добре розвинена система міжнародного права ... Це право, яке існувало в усі часи і в надрах усіх цивілізацій, воно не є надбанням ані нашого часу, ані нашої культури.”²⁷Автор називає міжнародне право “міжчасовим”, бо воно належить усім історичним епохам, зберігаючи свої характерні риси від періоду античності до ХХ ст.

Загалом, можна говорити не лише про схожість певних рис міжнародного права для різних часів і регіонів, але і про постійність цих рис протягом історії. На думку Г.Шварценбергера парадокс тривалості і незмінності основних міжнародно-правових положень протягом історії пояснюється однаковими вимогами в них міжнародних відносин і міжнародного суспільства в цілому. “Картина міжнародного права настільки мало змінилася у порівнянні з міжнародним суспільством часів Хаттусілі ІІІ і Рамзеса ІІ ...Ключ полягає в подібності політичної інфраструктури міжнародних суспільств.”²⁸ Так, можна назвати низку основних принципів і інститутів, які виникли у давні часи (наприклад, у відносинах Стародавнього Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю, Греції) і залишились властивими системі міжнародного права аж до теперішнього часу. Це свідчить, що міжнародне право володіє характерними рисами і закономірностями, завдяки яким воно існує і які впливають не лише на його подібність в усіх регіонах, а й часову безперервність.

Проте прихильники зародження і виникнення міжнародного права в стародавній період висували практично ті ж самі критерії і передумови його появи, що й його заперечники. Серед них вказували на існування міжнародного суспільства з приблизно однаковим культурним і цивілізаційним рівнем розвитку, наявність держав, наявність спільних інтересів в цих держав, усвідомлення ними своєї незалежності і вимоги підкоритися у взаємовідносинах праву, наявність писаних джерел міжнародного права, наявність міжнародних союзів держав, вимоги торгівлі і економіки, вимоги міжнародного культурного обігу та ін. Доводячи, що міжнародне право виникло в стародавній період, дослідники часто базуються на етатичній концепції появи права, як результату вольової діяльності держав. Відтак, вони доводять, що і міжнародне право з’являється в стародавній період внаслідок державного волевиявлення. В той же час, тривалий час в давнину держав як таких не існувало (це були вождества, кланові об’єднання, інші політичні утворення додержавного типу). Дослідники йшли від противного – оскільки відносини між ними регулювались правом, то і ці утворення були державами.

Дещо осібно до інших теорій, стоїть марксистська теорія. Критерії, необхідні для появи міжнародного права, виводились радянськими вченими з марксистської класової теорії. Основними передумовами виникнення міжнародного права радянська доктрина називала поділ первісного суспільства на антагоністичні класи – появу класового суспільства та держави, як апарату класового примусу у такому суспільстві: “Міжнародне право виникло одночасно з поділом суспільства на класи і виникненням держав, тобто було результатом досягнення людством певного рівня економічного, політичного і соціального розвитку.”²⁹ Цього ж висновку доходили і представники інших соціалістичних держав.³⁰

Деякі радянські вчені вказували й на інші крім появи класового суспільства та держав необхідні для виникнення міжнародного права критерії, а саме: потребу врегулювати міжнародні відносини на певному етапі їх розвитку, достатній рівень цих відносин, усвідомлення державами необхідності в міжнародному праві. Проф. І.І. Лукашук стверджував: “Міжнародне право є продуктом усвідомленої діяльності держав, які не лише формулюють норму, але й погоджуються надати їй юридичну силу … Поява в держави певних функцій, а отже і права, викликана головними і загальними потребами країни … Усвідомлення державами необхідності правового врегулювання міжнародних зв’язків, тобто виникнення міжнародно правової свідомості, - одна з необхідних передумов МП.”³¹ Передумовою виникнення міжнародного права автор вважав такий стан у міжнародному суспільстві коли “МП об’єктивно необхідне для забезпечення нормального функціонування системи міжнародних відносин і створення міжнародних умов для життя кожної країни”³² Радянські вчені, як і більшість західних, були єдині в тому, що міжнародне право у давнину було регіональним і мало в основному звичаєве походження.

В іншому ж позиції розходилися. На думку проф. Лукашука, “право тієї епохи не лише не відбивало ідею співробітництва між народами, але й було проникнуте ненавистю до всього іноземного …Міжнародні відносини характеризувались загальною ворожнечею та війнами. На про яку спільність інтересів держав не було й мови …елементарне регулювання міжнародних відносин здійснювалось політичними нормами та нормами релігійної моралі.”³³ Ідеологічні уяви радянських вчених було перенесено і на їхні дослідження стародавнього міжнародного права. Так, вважалося, що, “однією з характерних рис правових поглядів пануючих класів в ту епоху було уявлення про неприпустимість рівності між людьми і державами в галузі політичних та інших зносин.”³⁴

Питання про виникнення міжнародного права в радянській доктрині вирішується досить неоднозначно. З одного боку, її представники визнавали існування міжнародно-правового регулювання міждержавних відносин, починаючи з стародавнього періоду, а з іншого – вони наполягали на тому, що, “початок новому періоду в становленні МП, перехідному періоду від передісторії до історії, поклала Велика Жовтнева соціалістична революція.”³⁵ Цим самим стверджувалось, що історія міжнародного права починається після 1917 року, а отже до цього воно не існує.

Концепція "де суспільство, там і право" доводить існування міжнародного права в давні часи. Основні принципи концепції: неподільність суспільства і права та якщо є суспільство, повинно існувати і право. Згідно з основними положеннями цієї теорії, “право не просто існує там, де існує суспільство, воно повинно там існувати, оскільки право є необхідною умовою існування суспільства як такого, необхідною умовою будь якої систематизованої форми взємовідносин.”³⁶ Досліджуючи ближче стародавню епоху, можна дійти висновку, що тоді вже міжнародне суспільство вимагало певних міжнародно-правових норм та принципів для внормування своєї життєдіяльності. Про це свідчить велика договірна і звичаєва база стародавнього світу. Це підтверджують і два взаємодоповнюючі елементи даної концепції – право існує лише в суспільстві, та не може бути суспільства держав без права. Концепція “ubi societas ibi jus” поклала наукову основу для виникнення згаданої вище теорії про притаманність міжнародного права будь – якій міжнародній спільноті.