11. Основні напрями і форми зовнішньої політики Київської Русі і її наслідки

Руські князі намагалися налагодити дипломатичні відносини з різними європейськими державами, відомий випадок, записаний у франкському літописі „Берлінські аннали" про посольство русів до Людовика Благочестивого у 839 р.

У 860, 863, 866 рр. князь Аскольд на чолі великої дружини напав на Константинополь і змусив візантійського імператора Михайла ІІІ підписати між Візантією та Руссю договір, який фактично засвідчив дипломатичне визнання молодої Руської держави. За договором Візантія платила Русі щорічну данину, а Русь зобов'язувалася надавати їй військову допомогу в боротьбі з Багдадським халіфатом. Окрім Візантії, Русь підтримувала активні відносини з Волзькою Булгарією, Балканською Болгарією, Хозарією та іншими країнами Близького Сходу та Європи. Це свідчило про утвердження Русі як могутньої держави середньовічної Європи.

На початковому етапі розвитку Русі важливу роль відігравали воєнні походи на сусідні держави. У 879 р. князь Рюрик помер і спадкоємцем став його малолітній син Ігор, регентом при ньому був Олег.

Найбільша їх кількість воєнних походів була організована проти Візантії. Після династичного перевороту Візантія розірвала відносини із Руссю, тож Олегу довелося для відновлення виплати данини організувати похід в 907 р. на Константинополь. Договір було поновлено, і додатково руські князі отримали право безмитної торгівлі, а руські посли — державне утримання протягом їхнього перебування в Константинополі. У 911 р. чинність русько-візантійського договору було продовжено.

Активною була зовнішня політика Київської Русі і на Сході. У 884 та 885 рр. відбулися походи на хозар і підкорено Києву племена сіверян і радимичів. У 909-910 pp. здійснено воєнні акції вздовж узбережжя Каспійського моря, а в 912 р. руські війська брали участь у поході на Закавказзя. Після цього походу, чи під час походу Олег помер.

Протягом 912—945 pp. Руською державою правив князь Ігор. У 941, 943 pp. Ігор організував два походи на Візантію. Перший був невдалим, а другий призвів до укладення нового русько-візантійського договору в 944 р. Ігор змушений був відмовитися від територій у гирлі Дніпра і на узбережжі Чорного моря, руські купці втратили право безмитної торгівлі, русичі зобов'язувалися захищати кримські володіння Візантії від кочівників. Ігор здійснив декілька походів на узбережжя Каспійського моря та на Закавказзя (944 p.), воював з хозарами за контроль над торговельними шляхами. Під час князювання Ігоря у Північне Причорномор'я прийшли войовничі племена печенігів, що протягом століття завдавали великої шкоди економіці Київської Русі. У 945 р. Ігор загинув під час повторного збору данини з древлян.

Через малолітство сина Святослава, країною стала керувати його мати Ольга (945—964 pp.). На міжнародній арені княгиня Ольга спромоглася відновити добросусідські відносини з Візантією, до якої здійснила два дипломатичні візити у 946 та 957 pp. Прихильні стосунки склалися і зі Священною Римською імперією (Німецьким королівством), імператор Оттон І, на прохання Ольги, відрядив з місією до Русі католицького єпископа Адальберта. Незважаючи на провал візиту Адальберта (961—962 pp.). відносини з німецькими імператорами продовжились і надалі.

Святослав. Протягом 964—972 pp. відбувається становлення Русі як ранньофеодальної держави. За роки правління Святослава територія Русі інтенсивно розширюється. В 964-966 pp. підкорено племена в'ятичів, ясів, касогів, розгромлено військо Волзької Булгарії, переможено буртасів (мордву), завдано поразки Хозарії. Таким чином, на Сході Європи утворилася величезна Руська держава, яка стала активним учасником міжнародних відносин Близького Сходу та всієї Європи.

У 968 р. Візантія вирішила знищити свого противника на Балканах — Болгарію — за допомогою руського війська. Візантійський імператор Никифор Фока запрошує Святослава взяти участь у розгромі Болгарії. Розширивши межі Русі на Сході, Святослав вирішив теж саме зробити і на південному заході Руської держави. Князь провів дві воєнні кампанії на Балканах. Протягом першої в 968 р. Святослав розгромив болгарське військо і захопив придунайські міста, під час другої в 969 р. завоював Переяславець, Доростол, Філіпполь, Великий Переяслав.

Якщо спочатку воєнні дії відбувалися лише проти Болгарії, то згодом Візантія, побоюючись посилення позицій русичів на Балканах, примирилася з болгарами і розпочала війну з Руссю. Кровопролитні битви під Адріанополем та Доростолом змусили Святослава піти на укладення мирного договору з Візантією. У 972 р. повертаючись з Болгарії, Святослав недалеко від дніпровських походів загинув від рук печенігів.

Конфлікт між синами Святослава призвів до загибелі древлянського князя Олега та київського князя Ярополка. У 980 р. Володимир стає єдиним правителем Руської держави. У 981-993 pp. відбулося приєднання земель в'ятичів, білих хорватів, ятвягів. Практично завершується формування кордонів Київської Русі. На півночі вони сягнули Ладозького, Онезького та Чудського озер, на півдні — річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу, на сході — Оки і Волги, на заході — Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни. Від політики розширення меж держави Володимир перейшов до політики їх захисту. Наприкінці X ст. відбувається запекла боротьба з печенігами.

Окрім воєнних кампаній Володимир увів у традицію міждержавних стосунків Київської Русі шлюби своїх дітей з представниками правлячих династій Європи. Сина Святополка він одружив з донькою польського князя Болеслава І Хороброго (992—1025 pp.), син Ярослав одружився з донькою шведського конунга Олафа ІІІ Скотконунга Інгінгердою. Сам Володимир І мав 7 офіційних дружин. Усі його шлюби були спрямовані на покращення дипломатичних відносин з країнами-сусідками — Болгарією, Чехією, Візантією, Священною Римською імперією.

У 1019 р. великим князем стає Ярослав. Правління Ярослава Мудрого (1019-1054 pp.) припадає на період найбільшого розквіту та піднесення Київської Русі. Головним завданням для князя було об'єднання країни і посилення єдності та централізації держави. У 1030—1031 pp. Ярослав та Мстислав приєднали до Київської Русі Червенські міста — Перемишль, Червен, Белз та ін., які до того належали Чеському князівству. Організація продуманої оборони Русі дала можливість Ярославу в 1036 р, розгромити печенігів.

У 1043 р. русичі востаннє здійснили похід на Константинополь. Незважаючи на невдачу походу, Київська Русь залишилася впливовою державою Східної Європи. Зовнішньополітична діяльність Ярослава спиралася перш за все на дипломатію, а не на грубу воєнну силу. Ярослав продовжив політику свого батька щодо укладення династичних шлюбів. Син Всеволод одружився з донькою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, Ізяслав - із сестрою польського князя Казимира, Святослав — з онукою німецького цісаря Генріха II. Три доньки Ярослава І стали дружинами європейських монархів: Анна - французького короля Генріха І, Анастасія — угорського короля Андрія, Єлизавета - норвезького короля Гаральда Сміливого. Династичні шлюби допомогли Ярославу стати впливовим європейським політиком.

Востаннє Київська Русь як єдина держава відновлюється за часів правління Володимира II Мономаха (1113—1125 pp.) та його сина Мстислава І Великого (1125—1132 pp.). Численні походи на половців, активна законодавча діяльність, боротьба з відцентровими тенденціями, об'єднання 3/4 країни тимчасово стабілізували становище Русі і повернули її до числа впливових держав Європи.