3. Перші етноси на території України: Кіммерійці. Скіфи. Сармати

Початком залізного віку можна вважати початок XII ст. до н.е. Найяскравіші сторінки ранньозалізного віку України пов'язані із кімерійцями, скіфами, а пізніше — з сарматами. Скіфо-сарматський період охоплює все І тис до н. е. і перші століття нашої ери. Тоді культурно-історичний процес на півдні сучасної України визначали іраномовні племена. У цей час степова Україна стала західним крилом ареалу іраномовних груп, що охоплював євразійський степ від Дунаю на заході до Алтаю на сході.

Рушійною силою соціально-економічних процесів, що відбувалися у І тис до не. в суспільствах України були кочові форми скотарства та культурні, економічні, соціальні впливи античної цивілізації у Північному Причорномор'ї.

У середині VIIIст. До н. е. кіммерійці брали участь у знищенні Фрігійського царства. Близько 654 р. до н. е. вони захопили Сарди ― столицю Лідійського царства. Кімерійці зруйнували й такі центри іонійських греків, як Магнесія та Ефес. У 679-678 рр. до н. е. кіммерійці напали на Ассирію, але зазнали поразки. Проте використати здобутки своїх перемог на Близькому Сході кімерійцям довго не судилося - вторгнення скіфських загонів і наступне встановлення тут скіфського панування поклало край кімерійській навалі, а частина кімерійців увійшла до складу скіфського об'єднання. В усякому разі з другої половини VII ст. до н. е. у передньоазійських документах згадується лише ім'я скіфів.

За легендою, кіммерійці опинилися у Малій Азії, тікаючи з Причорномор’я під тиском скіфів, але значна частина залишилась в українських степах, де була поглинута у VII ст.. до н. е. ― скіфами. Зіткнення кімерійців зі скіфами знаменувало новий етап історії українських земель. Першим суб’єктом писемної історії на території нинішньої України стало Скіфське царство VI-III ст.. до н. е.

Реконструкція території Скіфії виглядає так: надчорноморські та надазовські степі зайняті іраномовними скіфами. Північніше у лісостепах між ВерхнімДністром і Ворсклою - чисельні селища та великі городища пращурів слов'ян - скіфів-орачей та скіфів-землеробів. Тобто існує проблема співвідношення іраномовних кочовиків (власне скіфів) та місцевих племен, які вийшли до скіфського ареалу. За Доном починалося кочів'я іраномовного народу - сарматів. Матеріальна та духовна культура скіфів детально вивчена завдяки античним джерелам, а також знахідкам з численних курганних поховань, у тому числі царських - курганів Солоха, Куль-Оба, Чортомлик, Гайманова і Товста Могили та ін. Скіфське царство в Криму й Нижньому Подніпров'ї (Мала Скіфія) проіснувало до III ст. н.е., аж доки не було підкорене боспорськими царями. Тоді ж зазнала руйнування і знаменита столиця Малої Скіфії - Неаполь Скіфський. З часів Малої Скіфії відомо 16 кам'яних фортець у пониззі Дніпра та його притоках; вони припинили своє існування під тиском готів і гунів у IV ст. н. е. Тоді ж перестав згадуватися і скіфський етнос, втягнений потоком Великого переселення народів.

У IV ст. до н.е. Скіфське царство зазнало поразки від македонського царя Філіппа II і почало хилитися до занепаду. На зміну скіфам йде сарматська спільнота.

Сарматська спільнота об’єднувала ряд племінних угруповань. Поволі просуваючись з давнішого місця проживання ― Степового Поволжя й Приуралля на захід, сармати в III ст. до н. е. утвердилися в степах Північного Причорномор’я, а в І ст. н. е. союз сарматських племен, очолений роксоланами, досяг Середнього Дунаю. У ІІ ст. між Приураллям і Кубанню довкола сарматів-аланів згуртувалося нове союзницьке об’єднання, яке черговою хвилею рушило в бік Дунаю, утвердившись, зокрема і на частині Кримського півострова. Врешті, у IV ст.. н. е. різноплемінні сарматські спільноти були зметені гунами. До стрімкого руху на захід гуни втягли й аланів.

На відміну від скіфів сармати не створили спільного царства, так і не подолавши родоплемінної відособленості. Що стосується сарматської культури, то в цілому вона була типологічно споріднена зі скіфською. Нововведенням, котре з часів Великого переселення народів увійшло в звичаї інших кочових етносів, а далі й варварських народів Європи та середньовічного європейського рицарства, був спосіб кінного бою, вперше застосований сарматами. Саме вони винайшли важкоозброєну кінноту, що йшла в атаку з довгими важкими списами поперед себе; збиваючи противника з коней, а також вступаючи з ним у поєдинок довгими прямими мечами, пристосованими для удару з коня.

У сарматські часи, тобто починаючи з III ст. до н.е., з місцевого побуту помалу зникають прикмети скіфської культури і навіть відроджується старий доскіфськии обряд поховання з тілоспаленням, а на зламі III—II ст. до н.е. скіфську історично-культурну добу тут починає заступати істотно відмінна від

неї - зарубинецька. Сармати та скіфи вплинули на формування мови, культури, антропологічного типу українців.