патморф шпора 1 семестр
.pdfполовина відомих незаразних захворювань також мають запальну природу.
Різноманіття клінічних та морфологічних проявів запалення вимагає всебічного глибокого вивчення цього явища, оскільки це необхідно для діагностики різних захворювань – як клінічної, так і посмертної.
Вивчаючи наукову літературу, присвячену вченню про запалення, легко помітити декілька особливостей. По-перше, якщо вченими-медиками детально вивчені етіологія, патогенез, клініка, морфологія запалення на всіх рівнях – від органного до молекулярного (у найновіших джерелах натрапляємо навіть на
«перегин» у бік молекулярно-біохімічних змін із приділенням меншої уваги змінам макрота мікроскопічним, що методично є невірним), то в галузі ветеринарії і кількість джерел, і обсяг досліджень значно менші і часто можна натрапити на деякі факти екстраполяції поглядів і тверджень, встановлених медиками, на вивчення запалення у тварин. По-друге, якщо класифікація запалення розроблена детально, то номенклатура запалення і в тих, і в інших джерелах висвічується мимохідь. Нарешті, зовсім мало вивчені закономірності запалення в органах, які у тварин мають іншу анатомічну будову, ніж у людини,
або взагалі відсутні у людей.
Особлива увага в нашій праці приділена номенклатурі запалення. Знання її необхідні для лікарів як людської, так і ветеринарної медицини для правильного опису патологічних процесів, особливо при складанні документації розтину, історії хвороби тощо. Між тим, всі ці терміни разом із поясненнями під однією обкладинкою зібрані вперше у літературі в галузі ветеринарної медицини.
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ НОМЕНКЛАТУРИ ЗАПАЛЕННЯ
Основне правило, за яким побудована сучасна номенклатура запалень,
виглядає так: до латинської або грецької назви органа або тканини, де відбувається запальний процес, додається закінчення -ит (якщо корінь слова закінчується твердою приголосною, напр.: гастрит), -іт (якщо корінь слова закінчується м’якою приголосною, напр.: васкуліт) або -їт (якщо корінь слова закінчується голосною, напр.: трахеїт). Таке різноманіття закінчень зумовлене особливостями граматики української мови, тоді як у латинській мові закінчення одне: -itis. Щоправда, існує кілька виключень, які є емпіричними назвами, що прижилися у медичній термінології: ангіна, пневмонія, ісхіас, екзема та ін.
Якщо, наприклад, латинська анатомічна, фармакологічна номенклатура побудована суто із латинських термінів, то в клінічній (а відтак і патоморфологічній) номенклатурі застосовуються так звані латино-грецькі дублети, тобто грецькі терміни із латинізованими вимовою та правописом.
Наприклад, запалення шлунка носить назву гастрит, від грецьк. gaster, тоді як власне латинська назва шлунка – ventriculus. Традиція ця веде свій початок ще з давньоримської доби, коли на формування мови, культури та науки латинських племен величезний вплив мала еллінська культура. Такі латино-грецькі дублети лежать в основі 90 % термінів, якими позначають запалення різних органів і тканин. Решта 10 % має латинські корені. Причинами цього явища є вживання
грецького слова за умови відсутності або втрати латинської назви (напр.:
езофагіт), або ж навпаки, відсутності або втрати грецького еквіваленту (напр.:
аеросакуліт).
Велике значення в номенклатурі запалення мають префікси. Нижче розкриті основні аспекти їх значень:
1. Якщо орган складається з трьох оболонок, то на запалення внутрішньої оболонки вказує префікс ендо- (лат. endo-), середньої – мезо- (лат. meso-),
зовнішньої – пери- (якщо корінь слова починається на приголосну літеру) або
пері- (якщо корінь слова починається на голосну літеру) (лат. peri-).
2. Префікс пара- (лат. para-) вказує на запалення адвентиції органа
(наприклад, парапроктит), тоді як префіксом пери- (пері-) позначають, як правило, запалення капсули або серозної оболонки органа (наприклад,
периспленіт, перигастрит). Щоправда, префікс пери- (пері-) може позначати і запалення адвентиції (наприклад, периартеріїт, перигіпофізит).
3. Префікс пан- (лат. pan-) вказує на запалення всіх оболонок органа одночасно (наприклад, панкардит, панофтальміт).
Є терміни, які містять два або більше коренів (наприклад, тубулонефрит,
ларинготрахеїт, гастроентероколіт).
Cлід зазначити, що в період Української Народної Республіки (1918 –1920
рр.) вченими Української академії наук була зроблена спроба створити клінічну номенклатуру на основі української мови. З цією метою пропонувалося до української назви органа додавати закінчення -запал (наприклад, шлунок – шлункозапал). На жаль, ця спроба загубилася у вирі тогочасних політичних подій.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАПАЛЕНЬ
Існує велика кількість критеріїв, за якими класифікують запалення. Даний
розділ присвячений детальному розгляду вказаних критеріїв.
1.За етіологією
1.1.Запалення, викликане впливом фізичних чинників (травмування, високі і низькі температури, ультрафіолетове та іонізуюче випромінювання, пил,
аерозолі);
1.2.Запалення, викликане впливом хімічних чинників (дія хімічних речовин,
утому числі подразнюючі, лікарські речовини, отрути, токсини тощо);
1.3.Запалення, викликане впливом біологічних чинників. За природою біологічних чинників виділяють два різновиди цього запалення:
1.3.1. Вплив екзогенних біологічних чинників (вплив бактерій, вірусів, грибів,
рикетсій, хламідій, мікоплазм, пріонів, паразитів-представників тваринного світу тощо);
1.3.2. Вплив ендогенних біологічних чинників (вплив антитіл, імунних комплексів тощо).
2.За наявністю специфічного збудника
2.1.Специфічне (Inflammatio specifica) – коли в наявності специфічний збудник, вплив якого зумовлює певні особливості перебігу і морфології запалення (наприклад: туберкульозна гранульома, стафілококовий абсцес);
2.2.Неспецифічне (Inflammatio non specifica) – коли специфічний збудник як етіологічний чинник запалення відсутній.
3.За швидкістю перебігу
3.1.Блискавичне (надгостре) (Inflammatio superacuta) – розвивається за кілька годин (приклад: геморагічний менінгіт при апоплексичній формі сибірки);
3.2.Гостре (Inflammatio acuta) – розвивається за 1 – 2 доби (приклад –
дифтеритичний коліт при гострому отруєнні ртуттю);
3.3. Підгостре (Inflammatio subacuta) – розвивається за 3 – 10 діб (приклад – кропив’янка при підгострому перебігу бешихи свиней);
3.4. Хронічне (Inflammatio chronica) – розвивається за термін більше 10 діб
(приклад – сальмонельозна гранульома печінки у телят).
4. За вираженістю клінічних ознак
4.1.Із вираженими клінічними ознаками (маніфестаційне) (Inflammatio clinica) (приклад – сибірковий карбункул);
4.2.Із прихованим перебігом (субклінічне) (Inflammatio subclinica) (приклад
–субклінічний мастит).
5.За поширеністю запального процесу
5.1.Вогнищеве (фокальне, локальне) (Inflammatio localis) – охоплює певну ділянку органа (приклади: гранулематозне запалення, абсцеси);
5.2.Дифузне (Inflammatio diffusa) – охоплює увесь орган цілком або захоплює усю сполучнотканинну строму органа (приклади: флегмона шкіри, атрофічний цироз печінки).
Слід мати на увазі, що в деяких органах поширення дифузного запалення визначається не площею, охопленою запальним процесом, а ураженням певних тканинних структур. При цьому осередки запалення можуть не контактувати між собою, а бути відокремленими один від одного, але виявлятись у великій кількості. За цим принципом, наприклад, визначають поширення запального процесу в легенях (ацинозна, ацинозно-нодозна,
лобулярна, лобарна та тотальна пневмонії) .
6.За реактивністю організму
6.1.Гіперергічне (Inflammatio hyperergica) – імунна відповідь є значно сильнішою за вплив чинника, що викликав запалення. Супроводжується реакціями гіперчутливості негайного або сповільненого типу;
6.2.Нормергічне (Inflammatio normergica) – імунна відповідь абсолютно адекватна впливу чинника, що викликав запалення;
6.3.Гіпоергічне (Inflammatio hypoergica) – імунна відповідь є значно слабкішою за вплив чинника, що викликав запалення. Є ознакою імунодефіцитів;
6.4.Анергічне (Inflammatio anergica) – імунна відповідь відсутня;
6.5. Імунне (Inflammatio immunis) – імунна відповідь спотворена (наприклад,
розвиваються аутоімунні процеси).
7. За морфологічними ознаками
Морфологія того чи іншого виду запалення прямо залежить від особливостей його патогенезу. Тому, щоб глибше зрозуміти суть змін, які лягли в основу даної класифікації (до речі, найбільш широко вживаної як у патологічній морфології, так і в клінічній практиці), автори вважають за необхідне дати стислу характеристику процесу розвитку запальних змін.
Запалення завжди перебігає у 3 стадії: альтерація, ексудація і проліферація.
Альтерація (Alteratio) – це пошкодження тканин, морфологічним проявом якого є дистрофічні, атрофічні та некротичні зміни. Це – початкова, ініціююча фаза запалення. Виділяють первинну (зумовлену безпосереднім впливом на тканини чинників, що викликають запалення) та вторинну (зумовлену впливом продуктів розпаду клітин і тканин, розладами кровообігу, лімфообігу, інервації,
імунних реакцій). Здійснюють вплив, який призводить до розвитку альтеративних змін, специфічні біологічно активні речовини – медіатори.
Виділяють клітинні і плазменні медіатори. Клітинні медіатори синтезуються клітинами APUD-системи, гранулоцитами, лімфоцитами, макрофагами (гістамін,
серотонін, монокіни, лімфокіни, лейкокіни і т.д.); плазменні медіатори виникають при активації систем плазми крові: комплементарної (компоненти комплемента), калікреїн-кінінової (кініни, калікреїн) і системи зсідання крові
(фактор Хагемана).
Ексудація (Exudatio) – це комплекс судинних змін, що розвиваються в процесі запальної реакції послідовно. Виділяють 6 стадій ексудації:
І. Реакція судин мікроциркуляторного русла та зміни реологічних властивостей крові. Характеризується спочатку короткочасним збудженням судиннозвужуючих нервів (вазоконстрикторів), після чого настає їх параліч і,
відповідно, збудження судиннорозширюючих нервів (вазодилятаторів). Отже, в
судинах мікроциркуляторного русла спочатку настає нетривалий спазм, а потім
– розширення; кровообіг у них, відповідно, спочатку прискорюється, а згодом уповільнюється. Внаслідок цього відбуваються зміни гідродинамічних властивостей крові, основним наслідком чого є переміщення форменних елементів крові із центру до країв потока (крайове стояння). Розвивається запальна гіперемія судин, місцеве почервоніння тканин (rubor) і місцеве підвищення температури (calor).
II. Підвищення проникності судин мікроциркуляторного русла.
Розвивається внаслідок впливу медіаторів та токсичних продуктів розпаду тканин, а також розширення судин через параліч судиннозвужуючих нервів.
Наслідком вказаних процесів є відкриття судинних пор.
ІІІ. Вихід складових плазми крові (сироватки, фібриногену тощо).
Здійснюється через відкриті судинні пори або шляхом піноцитозу.
IV. Еміграція клітин крові. Це – вихід клітин крові за межі судин. Спочатку в тканини виходять моноцити і макрофаги, за ними – гранулоцити, в останню чергу
– лімфоцити. При важких ураженнях емігрують еритроцити (еритродіапедез).
Лейкоцити рухаються за законами хемотаксису, пересуваючись за допомогою псевдоподій. Лімфоцити, крім того, здатні проходити крізь ендотеліоцити
(трансендотеліальна міграція).
V. Фагоцитоз. Це – поглинання клітинами-фагоцитами у вогнищі запалення чужорідних тіл як біологічної, так і небіологічної природи. Фагоцити поділяються на макрофаги (клітини моноцитарно-макрофагального ряду) та мікрофаги
(гранулоцити).
VI. Утворення ексудату. Ексудат – це субстанція, що утворюється і накопичується у вогнищі запалення і складається з клітинних елементів (як неушкоджених, так і в стані руйнування), складових плазми крові та продуктів розпаду тканин. Запалені ділянки внаслідок просочування ексудатом збільшуються у розмірі (запальний набряк, tumor); через подразнення нервових закінчень виникає больова реакція (dolor). Функція ураженого органа чи тканини порушена (functio laesa).
Проліферація (Proliferatio) – це завершальна фаза запалення, що характеризується процесами морфофункціонального відновлення пошкоджених тканин (часткового чи повного). Регенерація іде за рахунок розмноження камбіальних клітин, з яких утворюються ендотеліоцити, адвентиційні клітини,
фібробласти.
Відповідно до більш вираженої фази запальної реакції виділяють три види запалення: альтеративне, ексудативне і проліферативне. Слід зауважити, що термін, наприклад, ексудативне запалення, зовсім не означає, що фази альтерації та проліферації при цьому виді запалення відсутні. При будь-якому запаленні послідовно відбуваються всі три означені стадії запалення, одна з яких виражена більше, чіткіше, ніж інші дві. Залежить це, в першу чергу, від характеру пошкоджуючого агента, від реактивності та резистентності організму, від морфофункціональних особливостей органів чи тканин, де відбувається запалення та багатьох інших чинників.
7.1. Альтеративне запалення (Inflammatio alterationis) – запалення, при якому переважає пошкодження уражених тканин, переважно шляхом некрозу.
Тому це запалення інколи називають некротичним (Inflammatio necrotica).
Виділяють гостре і хронічне альтеративне запалення.