2. Процеси життєвого циклу програмного забезпечення

Життєвий цикл ПЗ – це сукупність процесів, що перебігають у період від моменту прийняття рішення про створення ПЗ до його повного виведення з експлуатації.

Організації-розробники використовують різні підходи до створення ПЗ. Незважаючи на те, що спостерігається величезне різноманіття підходів, методів і технологій створення ПЗ, існують фундаментальні базові процеси, без реалізації яких не може обійтися жодна технологія розроблення програмних продуктів. Вони такі:

• розроблення специфікації ПЗ;

• проектування і розроблення ПЗ;

• атестація ПЗ;

• еволюція ПЗ.

Під моделлю процесу створення ПЗ розуміють послідовність етапів, виконання яких приводить до розроблення ПЗ, абстрагуючись від дрібних деталей окремих складових його етапів. Вони не містять точного опису всіх стадій процесу створення ПЗ. Але вони є корисними абстракціями, що надають різні підходи і технології процесу розроблення. Розрізнюють такі моделі створення ПЗ:

• каскадну;

• еволюційну;

• формальну;

• iнкрементну;

• ітераційні моделі.

Каскадна (водоспадна) модель відповідає моделі життєвого циклу ПЗ. Основні принципові етапи цієї моделі відображають усі базові види діяльності, необхідні для створення ПЗ. Її основна ідея полягає в тому, що кожний наступний етап починається лише після повного закінчення попереднього.

Еволюційна модель. Згідно із цією моделлю розробляється перша версія програмного продукту, що передається на випробування користувачам, потім її доопрацьовують за пропозиціями користувачів. Випускають наступну версію продукту, що також проходить «випробування користувачем», знову доопрацьовують і так кілька разів, поки не отримають необхідний програмний продукт. Відмітною ознакою цієї моделі є те, що деякі процеси специфікування, розроблення і атестації ПЗ виконуються на паралельній основі з постійним обміном інформацією між ними

Формальна модель. Цей підхід до створення ПЗ побудовано на підставі формальних математичних перетворень системної специфікації у виконувану програму.

Модель формального розроблення відрізняється від каскадної за такими ознаками:

• специфікація має вид спеціальної математичної нотації;

• процеси проектування, написання програмного коду і тестування системних модулів шляхом послідовних формальних перетворень легко трансформуються у програму, що виконується.

Інкрементна модель. Сучасний підхід до створення програмних проектів ґрунтується на повторному використанні деяких програмних модулів. Це відбувається тоді, коли розробники проекту мають відомості про вже створені програмні продукти, у складі яких є компоненти, що приблизно задовольняють вимоги розроблюваних компонентів. Ці компоненти модифікуються відповідно до нових вимог і потім включаються до складу нової системи. В еволюційній моделі розроблення для пришвидшення процесу створення досить часто повторно використовується ПЗ уже створених компонентів.

Ітераційна модель. Великі системи не створюються за конкретною моделлю, а застосовуються й інші моделі. Тому важливою є можливість виконувати окремі процеси розроблення підсистем і весь процес створення ПЗ є ітераційним, коли у відповідь на зміни вимог повторно виконуються певні етапи створення системи (найчастіше етапи проектування і кодування).