1)Античність як дискурс новочасної літератури

Виникнення дискурсу швидше за все пов'язане з виникненням слова чи словосполучення, адже зрештою дискурс – це і є лише слова. Але так як ми не всі слова називаємо дискурсом, - адже ніхто не говорить про дискурс немовляти або дискурс дитини від трьох до п'яти років, - то залишається визнати, що це або якісь особливі слова, або звичайні слова, але в особливих умовах. Але спочатку розглянемо, у чому особливості мови дитини. Зрозуміло, що дитина може конструювати найнезвичайніші слова, отже йдеться не про особливу конструкцію слів, а про особливі умови. Особливість мови дитини полягає в тому, що дитина вчить вже готову мову, вона помиляється, експериментує, освоює за допомогою мови матеріальний світ і людську культуру, - вже створений матеріальний світ і готову культуру. Мова дитини не стає дискурсом, тому що участь дитини в комунікації підпорядкована цілям освіти цієї дитини.

Однією з найважливіших особливостей міфу є його здатність організовувати мислення. В даному випадку ми розглядаємо поняття міфу стосовно первісного мислення. Міф у такому аспекті, за аналогією з К. Леві-Стросом, ми називатимемо не міфом, а Міфом. До характеристик Міфа можна віднести його статичність (тобто відсутність розвитку протягом тривалих історичних періодів) і замкнутість (неможливість впливу на нього зовнішніх факторів, що «обурюють»). Понад те, слід зазначити, що Міф - це з перших способів функціонування мови.

Необхідно, проте, відзначити, що згодом мову стала функціонувати над формі міфу, а формі дискурсу, що супроводжувалося розпадом міфу і появою те, що нині називається «міфологією», яку становили «міфи», які мають зовсім інші функції.

Інтерес представляє питання, яким чином замкнутий міф первісного суспільства змінився набором «міфів», чи, за ширшій постановці проблеми, як мова почав функціонувати у вигляді дискурсу. Проблема полягає в тому, що в структурі міфу не закладено можливості розвитку ні його самого, ні первісного суспільства в цілому, хоча готівка культури та можливість її розгляду як дискурсивної практики свідчить про факт такого розвитку.

Відповідно до уявлень М. Фуко – основоположника теорії дискурсу – формація дискурсу забезпечує можливість його розвитку та, зрештою, заміни однієї дискурсивної формації на іншу. Причиною цього є розривів у дискурсі та спроби їх заповнення в ході здійснення дискурсивних практик. Тож з'ясування причин зміни Міфа дискурсом необхідно виявити дискурсивну структуру в додискурсивной стадії існування мови.

Один із варіантів вирішення подібного завдання можна отримати при використанні підходу К. Леві-Строса до вивчення Міфів. Якщо розглядати кожен Міф як елементарну одиницю у системі Міфів (аналогічно соссюровскому розгляду фонеми, що набуває значущість лише системі інших фонем), кожен із яких має значимість лише проти іншими Міфами, подібна система Міфів у своєму функціонуванні може набути розмірність дискурсу.

Саме дискурсивна розмірність системи Міфів, на наш погляд, забезпечує перехід від Міфа до дискурсу за певного рівня її розвитку, який аналогічний до того самого рівня розвитку дискурсу, при якому відбувається зміна дискурсивних формацій. Тобто перехід від міфологічної стадії розвитку до дискурсивної спочатку закладений у структурі первісного мислення.

Подібна стратегія застосовна і до сучасних мовних досліджень, наприклад, при розгляді Л. Вітгенштейном мовних ігор. Кожна з елементарних мовних ігор може бути сприйнята як елементарна міфологічна одиниця, що охоплює всю тотальність прагматичної діяльності, для якої дана мовна гра і призначена. Однак якщо розглядати мову як сукупність елементарних мовних ігор, з'ясовується, що мова функціонує за законами, зовсім відмінними від законів, за якими побудована логічна гра.