Прийоми боротьби опонентів за перемогу в дискусії

«Грубі» прийоми боротьби опонентів

Під час дискусії учасники нерідко вдаються до різноманітних прийомів, щоб завадити з'ясуванню істини. Ці прийоми можуть бути «грубими» й «тонкими».

«Грубі» прийоми боротьби опонентів зводяться до того, щоб зірвати дискусію, вивести з рівноваги опонента різноманітними позадискусійними методами, без наведення аргументів. Часто з цією метою використовують механічні прийоми. Найпростіший механічний прийом має на меті перешкодити опоненту висловитися. Він проявляється у постійному переби­ванні співрозмовника, намаганні перекричати його або демонструванні небажання його слухати. Часто до таких дій долучається й аудиторія: присутні шумлять, тупотять, грюкають, свистять, демонстративно виходять із зали тощо. Поширеними є намагання «заплескати», «затупати» промовця.

Брутальний опонент, використавши механічний прийом, може заявити: «З Вами нічого сперечатися, бо Ви відповіли нерозумно». Інколи, у відповідь на сильний, але складний доказ, якому важко заперечити, опонент може іронічно заявити: «Вибачте, але я не можу з Вами сперечатися, бо такі докази занадто мудрі для мене» тощо. Як правило, на цьому дискусія припиняється. Інколи її можна продовжити, заявивши, що доказ сформульований невдало і тому опонент його не зрозумів.

Використовуючи прийом «читання потаємного», опонент не стільки вдумується у зміст сказаного, скільки намагається знайти потаємні мотиви, які спонукають співрозмовника дотримуватися своєї позиції. Зокрема, він може заявити: «Насправді Ви так не думаєте але стверджуєте це, щоб приховати власні помилки» тощо. Часто цей прийом є дієвим, оскільки спростувати таке звинувачення, як і довести, неможливо.

Поширеним є прийом «переведення стрілок». Вдаються, до нього за неможливості відповісти на переконливий аргумент оратора. У такій ситуації опонент вдає, що міг би заперечити йому, висловлюючи, наприклад, сентенцію: «Мій опонент чудово знає, чому я не можу йому заперечити. Однак я не хотів брати участь у нерівній боротьбі». Такі слова можуть викликати симпатію аудиторії.

Нерідко використовують прийом «відкидання доказу». Відбувається це тоді, коли промовець наводить переконливий аргумент, а опонент, не маючи на нього відповіді, заявляє: «Це не стосується суті нашої розмови (суперечки)!»

«Тонкі» прийоми боротьби опонентів

Суть «тонких» прийомів боротьби опонентів полягає у психологічному впливі на опонента, щоб викликати дискомфорт, роздратованість, невпевненість. Одним із таких прийомів є особисті випади проти промовця з метою переключення уваги на особистість опонента, дискредитування його в очах публіки, відволікти увагу від сутності предмета дискусії. Інколи це роблять, ігноруючи норми моралі. Об'єктом, на який переключають увагу аудиторії, може бути зовнішній вигляд, риси обличчя, біографія, національність оратора тощо.

Засобом заперечення, який ґрунтується на психологічному впливі, є зворотний удар («полемічний бумеранг» ). Бумеранг є зброєю, дією, яка повертається до того, хто його послав, якщо цілі не досягнуто. Подібне трапляється і під час дискусії, коли репліка або аргумент повертаються проти полеміста. Сила зворотного удару при цьому значно збільшується, загрожуючи йому поразкою, дискредитацією. Цей прийом, попри свою надзвичайну ефективність, є особливо складним. Для використання його полеміст повинен володіти гострою інтелектуальною реакцією, ерудицією, гумором, самовладанням, які миттєво стають могутнім зарядом, що «знищує» опонента.

Нерідко учасники дискусії вдаються до психологічного прийому «розкручування опонента», що має на меті дезорієнтування, знічення, виведення з рівноваги опонента. Для цього йому можуть поблажливо зауважити: «Чи варто так нервуватися? Заспокойтеся, заспокойтеся! Який Ви у нас нервовий!» тощо. Роздратована такими провокативними висловлюваннями людина розгублюється і програє дискусію.

Вивести опонента з рівноваги можна й провокаційними запитаннями із зали. Часто вони інспіровані, а їх мета - дискредитувати оратора. Лише досвідчений промовець може використати таке запитання як бумеранг, повернувши його проти того, хто його поставив, і проти того, на чию користь запитання було поставлене.

Оратор інколи сам створює невигідну для себе ситуацію, найчастіше через прагнення здаватися кращим, ніж є насправді, або щоб не принизити себе в очах аудитори. Не знаючи, наприклад, відповіді на конкретне запитання, він або говорить нісенітницю, або наводить докази з іншої галузі. Цим може скористатися опонент. Зокрема, дуже легко спровокувати недостатньо компетентного промовця, попросивши його прокоментувати недостовірну інформацію, посилаючись на те, що це загальновідомий факт або думка авторитетної людини (письменника, вченого тощо). У такому разі краще визнати власну некомпетентність.

Інколи на суперника й аудиторію безвідмовно діють використані як звинувачення невідомі, іншомовні слова. Наприклад, опонент, не погоджуючись з думкою оратора, може заявити: «Ми не можемо визнати істинності доказів, наведених.., оскільки він за своїм характером є екстравертом». У такому разі слід люб'язно попросити його пояснити значення вжитого слова, адже «екстраверт» означає комунікабельну людину, тобто характеризує опонента позитивно.

Противник може вдатися до психологічного прийому «гра на самолюбстві». З цією метою промовцеві пропонують сумнівний аргумент, вуалюючи його компліментами типу: «Ви, як розумна людина, не станете заперечувати, що...», «Нам з Вами, звичайно, цілком зрозуміло, що...» тощо. Досвідчений у таких справах оратор перед тим, як погоджуватися з опонентом чи заперечувати йому, подумки об'єктивно оцінить істинність і вагомість сказаного ним.

Сильним психологічним прийомом впливу на опонента є навіювання — психологічний вплив, який має на меті зниження критичності сприйняття інформації, блокування прагнення перевірити її достовірність. У дискусії часто перемагає особа, яка володіє сильним, добре поставленим голосом, говорить спокійно, самовпевнено, авторитетно, має імпозантний зовнішній вигляд і вишукані манери. Часто це діє на публіку сильніше, ніж зміст доказів. Навіть неаргументовані, голослівні заяви: «Це очевидна помилка», «Мій опонент договорився до нісенітниці» тощо звучать безапеляційно. Очевидно, такого співбесідника необхідно змусити аргументувати свою позицію.

Незручним для опонента є надто швидкий темп висловлювання думок у важкодоступній формі. За таких обставин опонент ще нічого не зрозумів зі сказаного, а промовець вже робить переможний висновок і припиняє дискусію. Цей прийом орієнтований на публіку, яка погано знається на предметі дискусії, а більше орієнтується на успіх чи поразку опонентів за проявами їх поведінки.

Дискусійній практиці відомо чимало методів відволікання уваги опонента від думки, яку намагаються настирливо і без критики навіяти аудиторії. їх активно використовують ілюзіоністи, які, відволікаючи увагу глядачів від одних деталей, зосереджують її на інших. Аналогічно діють і під час дискусії. Думку, яку одна зі сторін має намір навіяти, висловлюють у непомітній формі, а перед нею оголошують іншу, яка за формою чи змістом приковує увагу і опонента, і публіки.

Частковим проявом цього прийому є «наведення на оманливий слід». Для цього перед озвученням навіюваної думки висловлюють іншу, явно помилкову чи абсурдну. Мало досвідчений опонент захоплюється її спростуванням, не звертаючи уваги на наступну, особливо якщо її помилковість завуальована.

За подібним психологічним механізмом діє прийом «посилання на авторитети». Наприклад: «Це питання узгоджене з...», що супроводжується підніманням вказівного пальця.

Дуже поширеним є прийом «подвійної бухгалтерії». Він ґрунтується на схильності людей до подвійних оцінок, коли вони одну шкалу використовують для оцінки власних вчинків, іншу — для вчинків тих, хто їх оточує. За такого підходу один і той самий доказ розглядають за­лежно від ситуації як істинний і як помилковий. Для того щоб не піддатися такій логіці й не бути об'єктом логічного маніпулювання, слід використовувати об'єктивну шкалу оцінок. Наприклад, якщо дискусія стосується проблем розвитку виробничо-господарських організацій, докази оцінюють не з позицій корисності для індивіда, а з позицій корисності для колективу.

За необхідності у будь-який спосіб отримати перемогу послуговуються психологічним прийомом «розкрутка емоцій». Умілий оратор, відчуваючи настрій присутніх, починає підлаштовуватися під них, намагаючись, щоб його сприймали як «лідера думок колективу». Однак це не означає, що він є провідником, хоча цілком може перемогти у суперечці. Часто така поведінка призводить до деструктивних наслідків і для колективу.

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та ду­мок і основна мета якої — перемога над опонентом, та від дис­путу, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.

Слово полеміка походить від грецького, що означає ворожий, войовничий. Неважко зрозуміти, що для полеміки також характерна процедура суперечки, але суперечки, що приводить до конфронтації й боротьби принципово протилежних думок і підходів у рішенні визначених проблем.

Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, думок на відміну від дискусії має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії.

Слово диспут походить від латинського - міркую. У тих ситуаціях, коли мова йде про диспут, мається на увазі колективне обговорення моральних, політичних, літературних, наукових, професійних і інших проблем, на рішення яких немає однозначної, загальноприйнятої відповіді. У процесі диспуту його учасники висловлюють різні судження, точки зору й оцінки тих чи інших подій чи проблем. Диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв'язання особистісно значущих моральних проблем. Відомо, що дискусії й диспути найчастіше ведуть до мирного результату подій, до колективного пошуку істини. Мета ж полемічної суперечки - здобути перемогу над супротивником за будь-яких обставин.

Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішен­ня проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовуєть­ся ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм.

9. Нині часто говорять про те, що журналісти невтомно пере­слідують громадських діячів, фахівців, намагаючись здо­бути факти. Кожному спеціалістові потрібно вчитися спіл­куватися з пресою, прагнути налагодити якомога вигідні для себе стосунки з кореспондентами, видавцями, кампаніями тощо.

Представники преси можуть бути некоректними (ставити за­питання про особисте життя). Увагою преси оточені всі.

«Тому треба постійно налагоджувати добрі стосунки з пред­ставниками засобів масової інформації. Ви самі або ваші довірені особи повинні виробити політику спілкування з пресою, яка б працювала як на вас, так і на журналістів. Наприклад, вам треба миттєво реагувати на кожне питання, яке вам можуть подати, і самому вишукувати будь-який вигідний випадок, щоб підкинути пресі матеріал, в якому вона має потребу. Насамперед, ви пови­нні бути правдиві, але при цьому повідомляти тільки той об'єм інформації, який, по-вашому, слід привідкрити. Використовуйте всі можливості для співробітництва, але не нашкодьте собі. Якщо преса опублікує матеріал, що стосується вас і помістить брехливі відомості, вам належить якомога швидше, навздогін опублікува­ти правдиву інформацію. Виправлення фактів повинно бути зроблено без затримки, доки інцидент ще свіжий у свідомості громадськості».

Радять ефективно використовувати пресу і впливати на людей, даючи інтерв'ю чи просто виступаючи на прес- чи телеконференції.

Телеконференцією називається спілкування людей за допомо­гою мережі Інтернет.

Участь у такій конференції залежить від пропускної здатності мережі вашого провайдера Інтернету і від того, чи ви на неї під­писалися.

Систему електронних дощок-оголошень являє собою диску­сійна група USEWET.

Групи новин мають кілька категорій:

• бізнес (bis);

• новини (news);

• розваги (rее);

• наука (sci) та ін.

Обравши одну із категорій новин, можна спілкуватися з людьми, які цікавляться цими ж проблемами. Зазначимо, що спілкування в дискусійних групах засновано на таких основних правилах:

• тему й характер телеконференції встановлює її адміністратор;

• якщо вас щось не влаштовує, необхідно звернутися до ад­міністратора;

• перш ніж включитись до активної діяльності у телеконфе­ренції, варто уважно вивчити представлені в ній теми й питання.

Спочатку радять прочитати файл запитань, а потім ставити питання адміністраторові чи іншим особам. Можна посилати і отримувати повідомлення від інших учасників. Якщо отримали повідомлення від конкретного учасника, то потрібно відповісти особисто йому, а не через телеконференцію.

Свої повідомлення не можна переобтяжувати великими цитатами.

На інші (нові) телеконференції потрібно підписуватися. Підтвер­дження про підпис має надійти від адміністратора. Якщо ж ви не змо­жете взяти в ній участь, то потрібно послати відмову (про порядок відмови має бути написано в листі адміністратора).

Спілкування з учасниками телеконференції має проходити так, як і у повсякденному спілкуванні.

Прес-конференція — це спілкування з представниками преси.

Прес-конференції можуть проводити будь-які організації (му­зеї, партії, товариства, зоопарки, фірми тощо). Фірми проводять прес-конференції з приводу випуску нового товару, надання но­вих послуг, отримання патенту на нові ліки, відкриття нового за­воду, страйку робітників тощо.

Прес-конференцію можна проводити у терміновому порядку, якщо виникла критична ситуація, яку треба невідкладно врегулювати. Проте більшість прес-конференцій слід планувати силами вашої прес-служби в рамках стратегічного плану зв’язків з громадськістю, а засобам масової інформації необхідно повідомляти про дату проведення прес-конференції завчасно.

Визначте дату проведення прес-конференції та коротко сформулюйте повідомлення, що буде розповсюджене (на умовах суворої заборони...Інакше кажучи, ЗМІ не можуть згадувати подробиці змісту у пресі, але якщо дати їм «спробувати його на смак», це може збудити їхній апетит і сприяти відвіданню ними прес-конференції).

Прес-конференція зручна для кореспондентів, але не гарантує, що преса висвітлить ваш захід. У кореспондентів має бути причина для того, щоб з'явитися на прес-конференцію, тому їх треба привабити певною хорошою підготовкою.

Для того, щоб прес-конференція досягла мети, необхідно при її підготовці і проведенні врахувати декілька обставин:

1. Час проведення.

Зробіть так, щоб ваша конференція не співпала з важливим повідомленням іншого відомства.

Найкраще проводити прес-конференцію в середині тижня, тому що понеділок - редакційний день у ЗМІ і можна не досягти бажаної активності представників ЗМІ, а п'ятниця - день перед вихідними, день культурних програм, що також може відобразитися на присутності журналістів. Ранкове проведення конференції дозволяє редакторові вранці передивитись анонси основних подій дня і призначити на ваш захід кореспондента й знімальну групу, виділити обладнання для прямого репортажу, супутникову лінію зв’язку тощо. Відомо, що журналісти — професійні "сови" (пізні записи, монтаж), тому доцільно призначати прес-конференцію з 12.00 до 14.00, бо з 15.00 починається здавання матеріалів у редакціях, записи, студійний час. Пам’ятайте, що продюсерам на телебаченні та радіо необхідний час для того, щоб змонтувати репортаж до ефіру, а кореспондентам газет – для того, щоб написати статтю.

2. У запрошенні обов'язково повинна вказуватися тематика, що дозволить редакціям відправити на прес-конференцію компетентних у даному питанні журналістів. Запрошення краще оформляти як іменне і відправляти за 5-7 днів до прес-конференції електронною поштою, звичайною поштою або факсом. Будьте лаконічними: сповіщення про захід – це не прес-реліз, який містить більше подробиць про ваше ключове повідомлення. Воно має містити лише найважливішу інформацію, таку як: адреса, карта, розташування входу до будівлі, вказівки щодо паркування.

За два дні до прес-конференції можна дати наступний анонс про неї. Не пізніше ніж за добу до прес-конференції доцільно обдзвонити ЗМІ хоча б ключові, для з'ясування питань: Чи отримали запрошення? Чи планується присутність? Чи необхідна додаткова інформація? За день до проведення або вранці в день заходу можна зв'язатися з редакціями і студіями за телефоном і нагадати запрошеним про час і місце проведення прес-конференції.

3. Починати прес-конференцію потрібно не пізніше ніж за п’ять хвилин після оголошеного часу. Прес-конференція повинна мати чіткий сценарій проведення, який складається із двох частин — викладення позиції організаторів із проблеми і відповідей на питання журналістів. Час на проведення кожної частини визначається організаторами (як правило 10 хв. для повідомлення, 20 хв. — для відповідей на запитання). Можна забезпечити також можливість пресі надати інтерв’ю з тими, хто виступав.

4. Вести прес-конференцію може особа, відповідальна за зв'язки із громадськістю або пресою. Ведучий обов'язково представляє журналістам учасників, серед яких бажана присутність особи, уповноваженої приймати остаточні рішення з питань прес-конференції.

5. Доцільно провести реєстрацію учасників прес-конференції з боку ЗМІ, що дасть змогу аналізувати результати зустрічі за їх публікаціями. Під час реєстрації дуже добре роздавати матеріали, що інформують про факти і пояснюють проблему прес-конференції: прес-реліз, інформаційний листок, буклети по тематиці вашого повідомлення, номери основних контактних телефонів співробітників вашої прес-служби, які можуть надати додаткову інформацію. Це вбереже від викривлення інформації (не так записали, почули, видалося та ін.).

Для будь-якої прес-конференції існують певні правила проведення:

- доповідач чітко зачитує текст короткої заяви, в якій ідеться про причини заходу

- репортерів запрошують ставити запитання

- запитання ставляться по черзі, професійні стандарти передбачають, що журналісти будуть притримуватися оголошеної теми

- перед останнім запитанням хтось із команди організаторів нагадує, що відведені 20 хв. пройшли.

Організаційний аспект заходу. Прес-конференція найчастіше відбувається в кімнаті для зустрічей (засідань, зборів). Це також може бути постійне приміщення для проведення заходів із журналістами (де передбачене освітлення, пристосування для використання відповідної апаратури, особливо для телегруп). Всі присутні повинні бути забезпечені місцями. Доповідач і його команда розміщуються за столом або кафедрою, де ставляться мікрофони і диктофони. Перед учасниками виставляються таблички з інформацією про учасників прес-конференції (прізвище, ім'я, по батькові, посада).

Не піддавайтеся оманливій спокусі завжди проводити прес-конференції в себе. Думайте про наочність та візуальне представлення того, чого ви хочете досягти. Пам’ятайте: телебачення подає свої репортажі в картинках, тому зробіть місце проведення конференції максимально привабливим візуально.

Ведучий представляє учасника (учасників), надає їм слово, стежить за ходом заходу. Найбільша роль йому належить під час відповідей на запитання журналістів. Головне, щоб запитання відповідали оголошеній темі, були короткими та зрозумілими виступаючому.

Запитання і відповіді треба записувати до протоколу.

Бажано кожний прес-захід записувати на аудіоплівку (диктофон), потім розшифровувати і використовувати для опублікування у засобах масової інформації, перевірки фактів, цитат, що були використані у публікаціях.

Під час заходу можливе використання відеопрокатної апаратури для демонстрації фотографії й відеозйомок, діаграм, графіків тощо.

Матеріали кожної прес-конференції (плай, прес-реліз, записи запитань і відповідей, розшифровка виступів, а також наступні публікації) зберігаються в окремій папці для зручності у роботі.

Після прес-конференції здійснюється моніторинг публікацій та проводиться за ними аналіз.

Готуються та надсилаються до ЗМІ відповіді па критичні матеріали.

Публікації доводяться до учасників прес-заходу з мстою запобігання у майбутньому помилок, що були допущень.

Прес-конференції можуть проводити представники влади (відповіді мера на запитання представників преси).

Журналісти намагаються видобути інформацію для роздумів. А для цього їм потрібні факти (бажано — подробиці, які шоку­ють, сенсації, актуальні вислови).

Визначте гідних довіри речників для свого повідомлення. Загальновідомий діяч, що викликає повагу, може зробити диво для привернення уваги до вашого заходу, тому виберіть найкращого представника, якого можете вибрати.

Можливо, у вас є урядовець або чиновник нижче за посадою, але краще обізнаний щодо роботи із ЗМІ, який може провести більшу частину презентації та без роздумувань відповісти на основну масу запитань. Урядовець вищого рівня, який може бути дуже блискучим організатором і мотиватором у своєму відомстві, але який на даному стані не має такого рівня кваліфікації у роботі з ЗМІ, можливо, захоче використати свого молодшого колегу як «ведучого». Старший урядовець, однак, може привнести свій авторитет, головуючи на заході та виголосивши вступну промову, дозволивши своєму молодшому колезі відповідати на основні запитання ЗМІ, але залишаючись поряд на той випадок, якщо треба буде втрутитись. Незалежна підтримка може бути потенційною зброєю, тому якщо ви маєте можливість запросити речника не від уряду – наприклад, від бізнесу чи туристичної галузі, – який підтримає ваше політичне повідомлення, зробіть це. При цьому, однак, попередьте, щоб він був добре поінформований про те, що ваш речник збирається казати, щоб не було протиріч.

До прес-конференції потрібно добре підготувати:

• заяву, яку можна виголосити перед людьми;

• відповіді на можливі запитання;

• думку, яку інформацію хотіли б бачити, опублікованою. Потрібно вирішити що треба говорити, а що — ні.

Розроблено поради тим, хто готується до прес-конференції:

1. Намагайтесь, щоб одягнений вами костюм відповідав ситу­ації і тій аудиторії, перед якою ви будете виступати.

2. Відповіді на питання повинні бути спокійними, правдивими і, за можливістю, стислими.

3. Ставтеся до прес-конференції як до слушної нагоди донести правду до суспільства.

4. Якщо ви захочете приховати або перекрутити факти, вам зна­добиться безліч заяв, щоб зробити свою неправду правдоподібною.

5. Суспільство повинно вам довіряти, вірити вашим словам. Цією вірою не можна зловживати, не можна зраджувати її.

6. Не ставтеся до журналістів із презирством, думаючи, що їм ви можете говорити все, що хочете, що вони повірять усьому.

7. Не намагайтесь підкинути вигадку, щоб привернути до себе увагу, не плекайте ілюзій, що публіка довірлива і накинеться на сумнівну інформацію — люди хочуть знати правду, і вони заслу­говують на це.

8. Ще до початку прес-конференції вам слід вирішити, що ви хочете сказати пресі і громадськості.

9. Прорепетируйте із секундоміром і магнітофоном, щоб ви­значити, що ви зможете повідомити за десять, двадцять, три­дцять, шістдесят і дев'яносто секунд.

10. Заздалегідь напишіть цитати скорочено, як у телеграмі, щоб при необхідності готова заява без зусилля відтворилася у вашій пам'яті.

11. Відповідайте на питання прямо і без збентеження.

12. Визначте свою стратегію і уникайте сюрпризів.

13. Якщо ви готуєте заяву для опублікування її у вечірніх новинах, то призначайте час прес-конференції таким чином, щоб журналісти мали можливість прибути на неї, потім повернутися на свої робочі місця і відредагувати матеріал до ефіру. Правильний вибір часу дуже важливий.

Круглий стіл – є однією з форм заходів, спрямованих на виконання програми формування високої ділової культури. Відбувається за участю керівників чи відповідальних осіб.

Тема й питання для обговорення визначаються і оголошуються заздалегідь. Це дає можливість учасникам підготуватися до обговорення, приготувати матеріали для демонстрації, аналітичні дані, фактичні матеріали, що робить засідання цікавим, активним і результативним. Кількість учасників, як правило, коливається від 6 до 10 чоловік.

Засідання проходить у залі засідання або іншому пристосованому приміщенні. Учасники розміщуються за одним столом, поряд з кожним ставиться табличка, де зазначається інформація про особу або організацію, яку вона представляє, роботу організує ведучий. Перед початком виступів і обговорення він представляє всіх присутніх, звичайно черговість представлення задається порядком розміщення за столом - наприклад, за часовою стрілкою.

Ведучий знайомить присутніх з порядком обговорення. Оголошує регламент для кожного, хто виступає, – відповідно до важливості його виступу. В процесі обговорення ведучий слідкує за дотриманням регламенту, тактовно пропонує скоротити виступ, якщо необхідно, або навпаки, виділяє додатковий час.

Закінчується обговорення коротким резюме ведучого, прийняттям відповідних програм або ухваленням пропозицій.

Коли проводиться такий захід, обов'язково слід передбачити участь у ньому представників ЗМІ. Одним із результатів "круглого столу" можуть бути інформаційні повідомлення про нього у пресі. За його матеріалами можна провести прес-конференцію, запросивши на неї представників місцевих ЗМІ, національних інформаційних агентств і відомчих видань. Можна підготувати і розіслати прес-реліз, організувати інтерв'ю із найбільш авторитетними учасниками «круглого столу».

10. Все, що Ви скажете, може бути використано проти Вас", - ця знаменита фраза американських поліцейських фільмів повинна стати пересторогою для багатьох, коли вони мають справу з журналістами, які нібито шукають можливості взяти в них інтерв'ю. Насправді, більшості випадків, це не відповідає реальному стану речей. Журналісти, у переважній своїй більшості, не цікавляться тим, в кого вони беруть інтерв'ю або організаціями, які ті представляють. Журналісти-професіонали не мають іншої мети, окрім виконання свого ремесла: збирати інформацію та повідомляйте її широкому загалу.

Для того щоб отримати від Вас інформацію про реальний стан речей, журналіст не ставить легко передбачувані запитання, а попередньо зібравши усі можливі відомості про предмет (подію, людину тощо), використовує техніку інтерв'ю в такий спосіб, аби змусити Вас повідомити ту інформацію, яку Ви, можливо, воліли б не оприлюднювати.

Людина, в якої беруть інтерв'ю, повинна постійно усвідомлювати, що розмовляє з журналістом, професіоналом, який сидить просто напроти неї і може зробити надбанням гласності все, що почує. Перед тим, як відповідати на питання, запитайте себе, чи хотіли б Ви бачити свою відповідь надрукованою в газеті чи журналі.

Не має значення наскільки теплою є ваша бесіда, журналіст ніколи не перейде на розмову "один на один". Єдине, в чому ви можете бути впевнені — це те, що Ваші ідеї та переконання не будуть опубліковані, якщо Ви їх не озвучили вголос.

Звичайно ж, прес-контакти - це не Ваша повсякденна робота, тому журналіст майже завжди має певну перевагу в цій грі. Він, зазвичай, має значно більшій досвід у проведенні інтерв'ю і може значно сильніше впливати на розмову за допомогою спрямування своїх запитань і зауважень, що їх він робить протягом розмови.

Однак, Ви не повинні розглядати інтерв'ю як заздалегідь програшну ситуацію. Як би там не було, Ви значно краще володієте темою обговорення і тому можете вдягти маску "самовпевненості". Окрім того, Ви маєте змогу підготуватися до інтерв’ю, тим самим створивши умови, що дозволять Вам досягнути позитивного результату. Деякі практичні поради допоможуть Вам у підготовці до інтерв'ю.

Ще до початку інтерв'ю спробуйте передбачити його перебіг. Ви можете практикувати рольову гру, ставлячи самому собі потенційні "слизькі" запитання, проте, чи не найкращим є тренінг за допомогою відеокамери (запис на відеоплівку імітації Вашого інтерв'ю з подальшим відтворенням і розбором помилок). Найскладнішим, безумовно, є телеінтерв'ю, оскільки в цьому разі протистояння між репортером і Вами може загострюватись - телевізійний екран, камери, світло юпітерів - все це, як правило, завжди спричиняє легкий шок, коли Ви вступаєте на телебаченні вперше. Якщо протягом вищевказаного тренінгу Ви навчитесь долати цей шок і засвоїте, як все ж давати гарне інтерв'ю за таких умов, це також буде свідченням того, що переважна більшість проблем, пов'язаних з інтерв'юванням та роботі з друкованими ЗМІ для Вас не існуватиме.

Підготовка до інтерв'ю

Для того щоб "виграти" в інтерв'ю, Вам необхідно оволодіти двома принципами.

Ви повинні (1) розробити чітке повідомлення і (2) подати його таким чином, щоб Вам повірили.

Якщо послання сильне, але стиль подання слабкий, Вам перестають вірити, і Ви можете стати нецікавим для аудиторії. В іншому випадку, Ви можете володіти прекрасним способом подання, але послання буде слабким, досить довгим і ускладненим. Цей тип повідомлення супроводжується ризиком не бути використаним або, що ще гірше, бути відредагованим і неправильно поданим.

Поміркуйте над тим, що Ви б хотіли підкреслити в інтерв'ю. Включіть в інтерв'ю дати, статистичні данні, конкретні приклади. Але, в той самий час, спрощуйте подавання цифр, наскільки це можливо, щоб для читача або глядача було зрозуміло – це надасть вагомості і компетентності Вашому інтерв'ю.

Всі ці дані майте під рукою, бо хвилюючись під час інтерв'ю, Ви можете забути або переплутати їх. Маючи план, Ви не хвилюєтесь стосовно питань, які Вам задаватимуть, бо Ви знаєте, що Ви збираєтесь розповісти.

Коли Ви даєте інтерв'ю на радіо, телебаченні чи у друкованих засобах інформації, завжди існує взаємний інтерес, як для Вас, так і для журналіста. Для журналіста цей інтерес полягає у висвітленні цікавих новин, для Вас - у передачі свого повідомлення громадськості.

Чіткість і зрозумілість є одними із найважливіших чинників інтерв'ю. Вирішіть заздалегідь про що Ви говоритиме, тобто яким буде Ваше повідомлення. Так уже склалося, що час є найбільшим дефіцитом, та й люди сприймають лише половину з того, що читають, слухають або бачать. Це означає, що Ви повинні зробити Ваше повідомлення якомога більш чітким і зрозумілим.

Попередньо запитайте, яка тема обговорюватиметься під час інтерв'ю. Журналіст готуватиметься, переглядаючи попередні публікації з даної теми та збираючи інформацію за допомогою особистих контактів.

Ви так само повинні готуватися до інтерв'ю, перечитуючи статті, котрі містять інформацію щодо обговорення теми і запам'ятовуючи важливий фактичний матеріал. Далі Ви можете скласти перелік найбільш "незручних" питань, які може поставити журналіст, і сформулювати короткі відповіді на них. Перед інтерв'ю Ви повинні запитати себе, яким чином журналіст може використати це інтерв'ю, яку інформацію він прагне одержати, чому саме Вас було обрано для виконання цієї мети і чи є Ви компетентним джерелом?

Якими правилами користуватися для того, щоб інтерв'ю з Вами були ефективними?

Крім тих загальних правил (говорити простою мовою, не говорити неправди, не сперечатися, контролювати свої слова, знати, коли закінчити розмову), потрібно виконувати ще декілька:

1. Не кажіть зайвого, тобто того, чого б Ви не хотіли бачити опублікованим або показаним. Репортери, хоча і оберігають конфіденційну інформацію, однак мають потребу в отриманні якоїсь особливо цікавої цитати і цікавої зовсім не обов'язково з Вашої точки зору. Будьте дуже обережними з тим, що Ви говорите.

2. Не кажіть: "Без коментарів" або щось подібне. Оскільки для широкого кола це прозвучить приблизно так само, як Ваше зізнання власної провини. Промовчати - це ще не свідчить, що Ви уникаєте відповіді або тема вичерпана. У даному випадку, Ваша відповідь не обов'язково має бути прямою, відведіть інтерв'ю у бажане для Вас русло. Ви завжди можете сказати: "Я ще повернусь до цього пізніше". Якщо Ви в дійсності не хочете коментувати дане запитання, дайте відповідь щось на зразок: "На даний момент я не уповноважений розкривати ці дані" або подібне.

3. Не бійтеся казати: "Я не знаю". Це принесе вам багато менше шкоди, аніж блефувати або перебільшувати.

4. Не вживайте скорочень і назв, що застосовуються усередині Вашої організації. Використовуйте не абревіатури, а повні назви. Доступно підносьте концепції. Уникайте жаргонів, довгих складних слів та пояснень. Адаптуйте ваші відповіді для слухачів "зі середньою освітою".

Визначимо загальні правила стосовно того, що МОЖНА і що НЕ МОЖНА робити під час інтерв'ю.

МОЖНА:

Повторювати і перефразовувати хороші запитання.

Використовувати мовчання на корить собі. Поміркуйте, перед тим як відповісти. Дайте відповідь, потім зупиніться.

Обговорюючи делікатне питання, демонструйте позитивний підхід. Коротко погодьтеся, що така проблема насправді існує, потім сконцентруйте увагу на позитивних заходах, які застосовуються для її вирішення.

Попросіть пояснити запитання, якщо воно незрозуміле;

Використовуйте посилання не переконливі факти (наприклад, дні вивчення . дослідження, результати огляду або аналізу).

НЕ МОЖНА:

Давати ухильну відповідь. Казати "не для запису".

Розміркувати або дозволяти втягувати себе у розмов, що входить за межу Вашої компетентності.

Дозволяти, щоб Вас підганяли.

Поступатися натиску і відповідати односкладними словами - "Так" чи "Ні".

Сперечатися під час інтерв'ю.

Говорити для того, щоб заповнити час (це справа людини, яке бере інтерв'ю, а не Ваша).

Пакет матеріалів для інформування журналіста.

Це може бути загальна інформація про організацію, наприклад, річний звіт, брошури, вирізки опублікованих статей, заяви стосовно певних політичних подій.

З іншого боку, пакет інформації (який Ви даєте журналістові перед початком інтерв'ю) може містити інформацію, що безпосередньо стосується обговорюваної теми. Передусім, це може бути фактична інформація, яку, Ви бажаєте висвітлити протягом інтерв'ю, наприклад, статистичні дані або хронологія подій, які є основою для обговорюваної теми. Передача такої інформації у письмовій формі зменшить ризик того, що фактичні дані можуть бути відтворені невірно, а також додасть вам упевненості в тому, що журналіст отримав необхідну інформацію, незалежно від того, в якому напрямку розвиватиметься ваша розмова.

Домовленість щодо інтерв'ю у друкованих ЗМІ

Якщо інтерв'ю призначається для газети або журналу, завжди є можливість розробити варіанти відповіді, ґрунтовніше пояснити журналістові всі незрозумілі питання. Після такого інтерв'ю Ви можете звернутися з проханням переглянути текст перш ніж матеріал буде опубліковано, і виправити неточності. Крім того, остаточний зміст газетної або журнальної статті повністю належить до компетенції журналіста. Тому відразу ж після закінчення інтерв'ю з'ясуйте: коли Ви можете переглянути текст і коли, найпізніше, Ви повинні його повернути з Вашими зауваженнями.

Цей засіб перевірки особливо важливий для політично делікатних тем. Ролі, а отже й обов'язки, чітко розподілені потягом інтерв'ю: Ви відповідальні за власні коментарі, журналіст відповідальний за їхнє відтворення у друкованому вигляді.

Слід пам'ятати, що право попереднього перегляду матеріалу інтерв'ю, однак, не передбачає можливості доповнювати чи суттєво змінювати текст у разі, якщо Ви шкодуєте про сказане чи зроблене, - на жаль, воно вже не може бути стерто з плівки. Ви можете внести незначні., суто технічні корективи (наприклад, "100 літер" замість "10 літер", "10 листопада" замість "12 листопада").

Якщо у деякий фразах було нечітко та навіть невірно передано суть того, що Ви мали на увазі. Ви можете запропонувати зрозуміліше формулювання. Але це повинно залишитися лише пропозицією, журналіст на власну відповідальність може змінити (або не змінити) записану фразу на нове формулювання.

Певна річ, такі зміни можуть бути запропоновані виключно щодо інформації, наданої Вами; стосовно ж тієї інформації, яку журналіст зібрав власними зусиллями (наприклад, висловлювання щодо Вас представників опозиційної партії). Ви не маєте права будь-що змінювати.

Перелік контрольних питань для інтерв'ю друкованим ЗМІ

1. Визначте на основі домовленості: тематику інтерв'ю; тривалість інтерв'ю; місце публікації; заплановану дату публікації; місце, де відбуватиметься інтерв'ю.

2. Приготування:

запитайте себе, яке повідомлення Ви б хотіли побачити опублікованим у пресі;

складіть детальний перелік висвітлюваних питань;

визначте запитання, яких можна очікувати;

визначте можливі "слизькі" теми;

доберіть інформацію та фото для папки з матеріалами;

для розмови про гарячі проблеми підготуйте матеріали, що мітять останні новини;

якщо інтерв'ю відбувається у Вашому офісі, прийміть зі столу зайві папери;

підготуйте одне речення, що підсумовує інтерв'ю, і містять у собі ядро вашого повідомлення.

Інтерв'ю

• якщо під час інтерв'ю присутня ще одна людина, представте його/її і вмотивуйте його/її присутність;

• запропонуйте папку з матеріалами, що стосується теми інтерв’ю; чекайте, доки журналіст сам не розпочне бесіду;

• пам'ятайте, що обізнаність журналіста із темою інтерв'ю обмежена, хоча іноді Вам так не здається; викладайте думку якомога простіше, використовуючи приклади зі щоденного життя;

• переконайтеся у тому, що Ви передаєте Ваше повідомлення і намагаєтесь дотримуватися цього; давайте короткі відповіді на будь-яке запитання, що не відповідає Вашому повідомленню і продовжуйте твердженням "але ... і т.д.";

• наполягайте на наданні часу для того, щоб подумати над відповіддю на запитання;

• вимагайте пояснення невизначених запитань;

• на неприємні для Вас запитання відповідайте таким чином: "Що саме Ви маєте на увазі?" ;

• можна відповідати на деякі, не пов'язані з темою інтерв'ю запитання, але при цьому необхідно зазначити, що "ми відхиляємось від головної теми". Намагайтеся перешкодити подальшим відхиленням, оскільки "ми домовилися говорити на іншу тему ";

• не відповідайте на провокаційні запитання;

• Ваша відповідь повинна бути поширеною, уникайте однослівних відповідей, наприклад "Так" чи "Ні";

• парируйте непристойні запитання непристойними відповідями: "якщо ,Ви маєте на увазі..., тоді...". фактично, це дозволяє Вам теж поставити подібне запитання;

• якщо журналіст наполягає на відповіді, якої Ви не хотіли б давати, зверніть на це його увагу і зазначте, що подальші спроби є марними;

• коли час, відведений для інтерв'ю закінчується, дайте це зрозуміти;

• коли журналіст закінчує інтерв'ю, зауважте, що Ви сподіваєтесь, що суть предмета стала йому зрозумілою та підсумуйте повідомлення одним реченням;

• з'ясуйте, коли текст статті буде готовий і його можна буде переглянути; узгодьте крайній термін, коли Ви можете внести якісь доповнення, і проведіть консультації з журналістом, якщо існують непорозуміння. Для цього не збудьте записати робочий і домашній номер телефону журналіста.

Перед публікацією.

• зателефонуйте журналістові негайно, якщо проект статті Вам не було надано у визначені строки;

• одразу опрацюйте проект; зробіть дві копії проекту;

• спочатку прочитайте статтю неупереджено, як читав би звичайний читач, не редагуючи текст. При другому прочитанні перевірте, чи факти, цифри й Ваші висловлювання відтворено точно. Спробуйте бути об'єктивним. Попросіть журналіста вилучити або змінити твердження, що здаються Вам нетактовними;

• коментарі журналіста, а також подані ним пояснення не можуть бути змінені без його дозволу. У крайньому разі, ви можете зазначити, що він зробив невірний висновок;

• дайте журналістові Ваші коментарі та зауваження якомога швидше; найкраще - в письмовій формі у поєднанні з поясненнями по телефону;

• будьте об'єктивним і ввічливими, не погоджуючись із тим як передано ваші висловлювання: "Я не казав цього" є значно менш дієвим аніж "Певно я не зрозуміло висловив свій погляд, насправді ж я хотів сказати ось це... ";

• проаналізуйте можливі відгуки на публікацію, і підготуйте власні відповіді;

• якщо виникають непорозуміння щодо передачі якихось Ваших висловлювань, які журналіст відмовляється змінити, але це, в свою чергу, може завдати шкоди вашій репутації, зателефонуйте до головного редактора. Якщо розбіжність у поглядах не можу бути вирішена, можна відмовитися від публікації - у письмовій формі з усіма юридичними підставами;

• у конфліктах із засобами масової інформації завжди пам'ятайте, що сьогоднішній зиск може бут майбутньою поразкою. Завтра вони можуть Вам знову знадобитися.