8. Образотворче мистецтво

• Українське малярство другої половини 14–16 ст. розвивалося на основі традицій і досягнень русько-візантійського малярства часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

• До середини 16 ст. розвивалося монументальне малярство – фрески.

  • Багато фресок українських майстрів збереглось у пам’ятках, розташованих у Польщі (розписи в каплиці святої Трійці у Любліні 1418 р. та каплиці святого Хреста Вавельського замку у Кракові 1470 р.)

• Протягом 15 – першої половини 16 ст. активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства – іконопис.

  • Значною популярністю користувався образ Богородиці, що втілював ідею заступництва та спасіння.

  • Кращим його зразком серед збережених є ікона Богородиці зі села Красів, яка показує, як у малярстві відтворювався емоційний образ жінки-матері.

  • Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Юрія Змієборця – кінець 14 ст. із Станилі поблизу Дрогобича) або реальні типи сучасників – селян, міщан, шляхтичів (ікона «Страшний суд»).

• Серед пам’яток письма і книжкової графіки, створених у 14–15 ст., вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир, що його переписав у Києві з константинопольського рукопису 11 ст. дяк Спиридоній на замовлення єпископа Михаїла  у 1397 р.

  • Ця велика рукописна книга має 229 пергаментних аркушів.

  • Оздоблено її майже 300 мініатюрами, розміщеними на берегах.

1.3

1. Релігійний гніт (наступ католицизму та уніацтва на права та свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насильницьке окатоличення, впровадження обов’язкового податку на утримання католицької та уніацької церкви, діяльність єзуїтських орденів)

1. Посилення католицизму на українських землях - передумова

 

1. Соціальне гноблення (зростання панщини та натуральної і грошової ренти, ріст податків та відробітків селян на користь держави, посилення процесу особистої залежності селян, феодальна анархія та розгул магнатсько-шляхейцького свавілля, утиски козацтва та міщанства)

2.Засилля в Україні польських магнатів і шляхти – передумова

 Національний гніт (обмеження українців у правах при зайняття урядових посад та в органах самоврядування, не рівноправність в правовому і політичному положенні української православної шляхти, оголошення другосортності та неповноцінності українців )

3.Нехтування польською владою станових інтересів українського козацтва - пер

4. Початок формування української нації - пер

Визвольна війна, яку академік І.П.Крип'якевич назвав у свій час українською революцією, спалахнувши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою власністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних мотивів. Великим і значним було і релігійне протистояння православ'я і католицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у боротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селяни, міщани і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обрання гетьманом Богдана Зиновія Хмельницького. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбулася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Отже, рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Характер війни був всенародний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б.Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чигиринський сотник. В кінці 30-х pp. Б.Хмельницький був генеральним писарем.

По-перше, український народ фізично не міг довго існувати у складі Польщі, як самостійна етнічна спільнота, бо таке існування було несумісне з польською імперською доктриною. Згідно з нею, Люблінська унія 1569 р. була лише поверненням до складу Речі Посполитої відірваних від неї земель. Щойно сформована українська нація до половини XVII ст. уже була напівзнищена - її шляхта, природна еліта, "політичний народ" була майже повністю спольщена і якби не феномен козацтва, народ, принаймні, згідно з феодальним світосприйняттям, позбавився б права на існування. Тож козацтво поступово набуває функцій "носія української державності", замінюючи собою шляхту. Це була, звісно, неповноцінна заміна, проте нова еліта не могла зтерпіти тієї наруги, яку поляки здійснювали над козацтвом після 1637 р. Вона будь якої хвилини могла зважитись на боротьбу за свої права, бракувало лише найменшого приводу.

По-друге, українство відчувало нестерпне гноблення в культурно-релігійній сфері. "Руським" людям чинилися перешкоди при вступі до цехів, у зайняттях торгівлею і промислами, щільно закриваючи їм доступ до перспективного міста і перетворюючи їх на селянську націю. З іншого боку, проводилася політика ліквідації православної віри й впровадження католіцизму та уніацтва (до речі, у XVII ст. українцем, фактично, вважався той, хто сповідував "руську" віру). І нарешті, широко розповсюджувалося духовне й фізичне знищення українців, я маю на увазі дискримінацію у сфері мови та освіти й етнічні чистки.

По третє, незважаючи на періферійне положення України в Європі, в її економіці розпочався перехід до капітализму: окреслився процес розкладу цехового ремесла, в багатьох промислах відбувалося зародження мануфактурних форм виробництва. Та найголовнішою ознакою появи зародків нового ладу був фермерський характер козацького господарства. В той же час Польща постачала хлібом усю Західну Європу, тому її шляхта була вкрай зацікавлена у збереженні й посиленні фільварково-панщинної форми господарювання, яка забезпечувала їй високі прибутки. Тому конфлікт між польською шляхтою і українським козацтвом і селянством був неминучий. Це стало чи не найважливішою умовою вибуху 1648-го року.

По-четверте, довготривала неволя й утиски з боку влади не могли не позначитися на психіці українця. Як зауважував відомий соціолог П.Сорокін, придушення базових інстинктів, таких як інстинкт власності, самозбереження й свободи породжує "революційні відхилення в поведінці людей". У 1647-48 рр. Україна переживала голод, протягом 1620-1640-х рр. відбувався процес втрати власності селянами, козаками, дрібними шляхтичами. Татари також не поліпшували загальне становище. Люди звикли до того, що смерть міцно увійшла в їхнє життя. Закріпачення вело  до втрати свободи. Народ був готовий повернути її за всяку ціну. Тому психічний фактор революції якщо й не був найважливішим, та все ж надав їй грунтовного, тривалого й жорстокого характеру.