14. Палеонтологічні докази.

До таких доказів відносяться знаходження залишків вимерлих перехідних форм, що дозволяють простежити шлях еволюції від однієї групи живих істот до іншої. Наприклад, виявлення трипалого й п'ятипалого предків сучасного коня, що має один палець, доводить, що в предків коня було п'ять пальців на кожній кінцівці. Виявлення викопних останків археоптерикса дозволило зробити висновок про існування перехідних форм між плазунами й птахами. Знаходження залишків вимерлих насінних папоротей дозволило вирішити питання про еволюцію сучасних голонасінних і т.п. На підставі палеонтологічних знахідок були побудовані філогенетичні ряди, тобто ряди видів, що послідовно змінюють один одного в процесі еволюції.

15. Філогенетичний ряд – послідовність історичних змін організмів у цілому чи їхніх окремих органів у межах певної систематичної групи (напр. послідовність еволюційних змін черепа і кінцівок у предків коней, черепашок молюсків). Вивчення решток викопних організмів і порівняння їх з сучасними видами, а також будови сучасних видів між собою дають змогу виявити відміни між ними, а отже встановити напрямки історичних змін як окремих рис будови, так і типу організації в цілому. Завдяки цьому викопні і сучасні форми можна зв’язати в єдиний філогенетичний ряд.

16. Порівняльно-анатомічні докази.

Всі тварини мають єдиний план будови, що вказує на єдність їх походження. Зокрема, про спільних предків риб, земноводних, рептилій, птахів і ссавців говорить будова гомологічних органів (наприклад, п'ятипалої кінцівки, в основі якої лежить кістяк плавців кистеперих риб). Про спільних предків свідчать й атавізми - органи предків, що розвиваються іноді у сучасних істот. Наприклад, до атавізмів у людини належать виникнення багатососковості, хвоста, суцільного волосяного покриву тощо. Ще один доказ еволюції - наявність рудиментів - органів, що втратили своє значення й перебувають на стадії зникнення. У людини - це залишки мигальної перетинки, апендикс, суцільний волосяний покрив тощо.

Приклад шляху еволюції, що призвів до виникнення однопалої ноги в коня: при переході від існування у вологих тропічних лісах (тапір) до життя в савані (носоріг) відбувається редукція пальців до трьох. При переході до життя на відкритих просторах (кінь) редукція пальців іде до збереження лише одного центрального пальця ( забезпечує миттєве відштовхування й швидкий біг).

Порівняння сучасних першопрохідних, сумчастих і плацентарних ссавців дозволяє представити основний шлях еволюції звірів - від відкладання яєць (єхидна і качкодзьоб) до народження живих, але дуже недорозвинених дитинчат (сумчасті) і до з'єднання організму зародка з організмом матері (плацентарні).

17. «Кембрійська скелетна революція». Екологічні зміни у Кембрійському періоді.

Кембрійський період розпочався близько 542 млн.років назад.

Докембрійські тварини не мали твердого скелету. В ранньому ж кембрії такий скелет з’являється у найрізноманітніших груп тварин. При цьому анатомія скелета значно відрізнялася у різних груп: від гнучких хітинових панцирів членистоногих до твердих вапнякових раковин молюсків. Звідси й назва - «Кембрійська скелетна революція». Завдяки появі скелету у тварин значно полегшилась фосилізація, тобто збереження їх решток. Тому решток організмів, що жили у кембрії значно більше, ніж тих, що існували у докембрії.

Існує думка, що причиною виникнення великого різноманіття викопних решток організмів у ранньому кембрії є зміни гідрохімічного режиму водойм, що сприяли скелетоутворенню з чисто хімічних причин. Зокрема, значно зріс рівень відкладання фосфоритів в морях раннього кембрію.

Формування скелету також може бути безпосереднім наслідком підвищення вмісту О₂ в атмосфері. При низькому вмісті кисню в середовищі розміри тіла тварин не могли бути великими. Газообмін з середовищем йшов, ймовірно, шляхом дифузії через покриви. І для таких тварин не було потреби в твердих покривах. З підвищенням вмісту кисню в атмосфері еволюціонувала дихальна система, як наслідок – зросли розміри тварин і виникла потреба в захисті, скелеті.