Можливі події

• 1,1 мільярдів років тому виник суперконтинент Родінія й гігантський океан Міровія.

• 750 мільйонів років тому Родінія розпався.

• в епоху палеозою із частин Родінія виник протоконтинент Пангея.

• 150-220 мільйонів років тому Пангея розкололася на два континенти: Лавразія й Гондвана.

• 135-200 мільйонів років тому Лавразія розпалася на сучасні континенти: Євразію й Північну Америку.

• 30 мільйонів років після розпаду Пангеї Гондвана розпалася на сучасні континенти: Африку, Південну Америку, Антарктиду, Австралію, а також на субконтинент Індію.

• через 300 мільйонів років при збереженні сучасного руху континентів можливе виникнення нового суперконтиненту.

3.Ембріологічні докази еволюції. У всіх хребетних тварин спостерігається значна подібність зародків на ранніх стадіях розвитку: форма тіла, зачатки зябер, хвіст, одне коло кровообігу і т.д. (закон зародкової подібності К. Бера: «Чим більш ранні стадії індивідуального розвитку досліджуються, тим більше подібності виявляється між різними організмами.» ). Однак у міру розвитку подібність між зародками різних систематичних груп поступово стирається й починають переважати риси, властиві їхнім класам, сімействам, родам, і, нарешті, видам. Таким чином, всі хордові тварини виникли від єдиних предків.

Принцип рекапітуляції, виведений Дарвіном і Геккелем, указує на те, що в процесі онтогенезу багато рис будови передкових форм повторюються (рекапітулюються): на ранніх стадіях розвитку повторюються ознаки більш віддалених предків, а на пізніх стадіях - близьких предків. Всі багатоклітинні організми проходять одноклітинну стадію, стадію одношарової кулі (як вольвокс), двошарового мішка (будова сучасних кишковопорожнинних, наприклад, гідри), у всіх хребетних на певній стадії розвитку існує хорда. У процесі еволюції хребетних відбувається також поступова втрата ферментів, необхідних для розпаду сечової кислоти.

4. Метод «молекулярного годинника». Вивчення особливостей еволюції на молекулярному рівні призвело до виникнення ідеї наявності молекулярного годинника, що не тільки відображає, але й регулює еволюційний процес. Якщо зміни ДНК відбуваються з деякою середньою швидкістю — якщо молекулярні годинники ідуть рівномірно — то, підраховуючи кількість пар основ, що відрізняються, у послідовностях двох видів, ми можемо одержати уявлення про час життя їх останнього спільного предка. Якщо частота змін ДНК постійна, аналіз сучасної ДНК може розповісти нам про шкали часу на різних етапах розвитку генеалогічного дерева. Такі розрахунки засновані на припущеннях про накопичення змін в інформаційних макромолекулах з постійною швидкістю. Але виявилось, що для рослин, що відрізняються в цілому високою швидкістю еволюції первинної структури ДНК, ця концепція є неприпустимою, оскільки ДНК рослин із різних родин відрізняється такою ж мірою, як і ДНК тварин різних класів. У рослин в ході еволюції дуже швидко можуть змінюватися і послідовності нуклеотидів в молекулах ДНК, що повторюються чи є унікальними. Швидкість еволюції макромолекул в різних філогенетичних лініях рослин виявляється далеко не однаковою. Так, темпи накопичення змін в нуклеотидних послідовностях у ліній, що ведуть до квіткових рослин, більш ніж у 10 разів вищі, ніж у лінії вищих неквіткових. При вивченні генів актинів було виявлено, що відмінності між близькими видами у рослин перевищує такі різних класів у тварин. Тому швидкість ходу молекулярного годинника виявляється різко відмінною в різних групах, а також в різні геологічні епохи.

5. Метод потрійного паралелізму – зіставлення даних палеонтології, порівняльних анатомії та ембріології (біології індивідуального розвитку). Цей метод був запропонований німецьким ученим Е. Геккелем (засновник філогенетичного напрямку дарвінізму) для встановлення філогенезу певної групи (філогенез – історичний розвиток як всього живого загалом, так і окремих груп (видів, родів, родин тощо)