Енгр. Портрет Луї Франсуа Бертена Старшого. 1832. Лувр, Париж.

Тут така сила і вірність, що сучасники називали його зображенням Юпітера-Громовержця Нового часу, а коли Бертен з’являвся на вулицях, говорили: “Ось йде портрет Енгра!” Найбільш привабливим твором старого майстра є “Джерело” .

Енгр. Джерело. 1820-56. Музей Д’Орсе, Париж.

Енгр. Портрет Луїзи д'Оссонвіль. 1842-45. Лувр, Париж.

«Портрет Луїзи д'Оссонвіль» підкреслено скромний — ця красива й освічена дама не потребувала ідеалізації. Проте, коли полотно було готове, хтось сказав замовниці: «Напевне, пан Енгр був у вас закоханий, якщо він так вас написав». В характерному жесті графині д'Оссонвіль, який художник запозичив з давньоримських розписів, злились разом смирення і загадка. Художник знайшов для цього портрета несподіваний фон — дзеркало. Воно надає картині втаємничену глибину і дозволяє бачити фігуру героїні одразу в двох ракурсах.

Новий, підкреслено патріотичний стиль, створений Давидом, надав французькому живопису авторитету, який зберігався потім ціле століття. Його відгомін потім ще будуть знаходитись у імпресіоністів — в прагненні до достовірності, в силі моральної впевненості в своїй правоті. Енгр у віці двадцяти років був учнем Давида та його помічником. Його творча активність ніколи не слабішала, неначе щось наказувало йому все життя створювати тільки шедеври. Їхній безперервний ряд можна хіба співставити тільки з успіхами Рафаеля, присутність котрого ніби відчувається поряд з Енгром. Відповідно, і вимоги його до самого себе були величезні.

Основою творчості Енгра був найвищої майстерності рисунок; це значило для нього бути до кінця чесним в мистецтві. Безкомпромісна чесність, яку він вважав основою творчості, доволі дивним чином поєднувалась з тією пристрасною чуттєвістю, котру буквально випромінювали створювані ним форми. Композиції у Енгра доволі прості, але вражають нерозривним зв’язком, текучістю всіх частин. Небагато знайдеться картин, таких складних, як «Мадам Рив’єр», з такою кількістю ліній, що пронизують композицію від одного краю до іншого. Світлоносні контури отримують рівно стільки заспокійливої плавності, скільки потрібно для того, щоб наділити трьохмірністю спочатку плоский рисунок і щоби вся поверхня картини набула неперевершеної витонченості. Композиція портрета побудована по діагоналі у відповідності з позою мадам Рів’єр. Система нескінченних ліній утримує фігуру на дивані, і все ж ефект сповзання з нього відчутний у композиції. Лінії, що інтенсивно сходяться, підтримуючи форму, все-таки не рахуються з нею, їхнє призначення — утримати в спокої лінії тканин, що дугоподібно здіймаються, і протистоять „провисаючим" лініям самої фігури, — і все це робить позу більш впевненою, що по-французьки звучить вишукано. Лінійний ритм його повторами і поверненнями перетворює факт присутності людської фігури на тему грандіозної фуги, що артистично програється перед нами. Відоме поважний й одночасно цікавий вислів Делакруа, в якому він порівнює Енгра з китайцем, що заблукав в Афінах. Будучи віртуозом форми, Енгр створює красу одночасно і найбільш строгу, і найбільш примхливо-перемінливу.

Останні роки славетного митця пройшли у боротьбі спочатку з романтизмом на чолі з Делакруа, а потім з реалістами, яких представляв Курбе.