Ганимед, кормящий орла Зевса, 1817 год. Музей Торвальдсена
Б.Торвальбсен. Геба. 1806. Б.Торвальдсен. Венера с яблоком Музей Торвальдсена, Копенгаген
Три грації .1817. Три грації. 1821. Три грації. 1842.
Ампір й академізм в живописі.
Класичні тенденції в живопису виникають у зв’язку з тим, що мистецтво знову закликають передовсім виховувати людину, готувати її до служіння ідеям державності, а не бути забавою і втіхою. Ідеалом французького буржуазного суспільства напередодні революції була античність, але не грецька, а римська, часів Римської республіки.
Найвизначнішим представником неокласицизму в живописі постає Жак Луї Давид.
ЖАК ЛУЇ ДАВИД
(1748-1825).
Жак Луї Давид. Автопортрет 1791. Галерея Уфіцци, Флоренція, Італія
Він був тією особистістю, чиє ім’я тісно пов’язане з усіма політичними подіями періоду Великої французької революції, поєднав у своїй творчості естетику класицизму з політикою революції, що і створило новий стиль у французькій культурі – “революційний класицизм”. Першим його паростком стала картина “Клятва Гораціїв”.
Клятва Горациев. 1784. Лувр, Париж.
За часів революційних подій Давид оформлює масові свята, займається націоналізацією творів мистецтва і перетворенням Лувру в національний музей. У ці роки Давид мало малює, бо є членом Конвенту, народних зборів революційної Франції, але на вбивство Марата (французи називали того “другом народу”) Шарлотою Корде відгукнувся картиною “Вбитий Марат”, або “Смерть Марата” (1793). Це твір суто класицистичного стилю. Проте сучасниками він сприймався як справді реалістичний.
Смерть Марата. 1793.
З 1793 р. Давид входить до Комітету громадської безпеки – органу диктатури французької буржуазії і зближується з главою якобінської партії Робесп’єром. Після падіння якобінської диктатури, подій 9 термідора політична кар’єра художника переривається і його самого ненадовго арештовують. Через деякий час перший художник республіки стає придворним живописцем імперії. За часів Директорії він малює “Сабінянок”,
Сабінянки, що зупиняють битву між римлянами і сабінянами. 1799.
на піднесення Наполеона відповідає полотном “Леонід при Фермопілах”, де в образі спартанського героя проступають риси першого консула, котрий у 1804 р. стає імператором. На замовлення Наполеона (а це був саме він) Давид малює картини: “Коронація”, “Наполеон при переході через Сен-Бернар” – холодні й пихаті.
Леонід при Фермопілах. 1814.
Давид. Помазання Наполеона І і коронація імператриці Жозефіни. В соборі Паризької Богоматері 6 грудня 1806 року. 1806-1807. Лувр, Париж.
Ж.Л.Давид. Наполеон у своєму кабінеті. 1812. Національна галерея, Вашингтон.
Ж.Л.Давид. Наполеон на перевалі Сен-Бернард. 1800-1801.
Реставрація Бурбонів змушує колишнього члена Конвенту, який проголосував за смерть короля, емігрувати з Франції до Брюсселю, де він і помирає.
Крім політичних полотен Давид залишив велику кількість чудових за характеристикою портретів, наприклад, знаменитий портрет мадам Рекам’є.
Давид. Портрет генерала Лазаря Гоша. 1793.
Портрет мадам Рекамьє. 1800.
Ж.Л.Давид. Контесса Вілейн XIIII з донькою.
Витонченістю стилю Давид на портретах визначив наперед характерні риси того класицизму початку ХІХ ст., який і дістав назву стилю ампір.
Давид створив величезну школу учнів. Серед них був і славнозвісний Жан Огюст Енгр (1780-1867). Саме він перетворив класицизм на академізм, з яким воювали романтики.
ЕНГР ЖАН ОГЮСТ ДОМІНІК
(1780-1867)
Ж.О.Д.Енгр. Автопортрет. 1804.
Французький живописець і рисувальник, він з 1796 навчався у Жака Луї Давида в Парижі, в 1806-1824 працював в Італії, де вивчав мистецтво Відродження і особливо творчість Рафаеля; в 1834-1841 був директором Французької академії в Римі. Енгр писав картини на літературні, міфологічні, історичні сюжети (“Юпитер и Фетида”, “Апофеоз Гомера”), портрети, що відрізнялись точністю спостережень і граничною правдивістю психологічної характеристики (портрет Л.Ф.Бертена), ідеалізовані і разом з тим сповнені гострого відчуття реальної краси ню (“Купальниця Вольпенсон”, “Велика одаліска”, «Турецька лазня»).
Енгр. Юпітер і Фетіда. 1811. Музей в Провансі, Франція.
Енгр. Апофеоз Гомера. 1827. Лувр, Париж.
Енгр. Купальниця Вальпінсона. 1808. Лувр, Париж.
Енгр. Велика одаліска. 1814. Лувр, Париж.
Енгр. Турецька лазня. 1862. Лувр, Париж.
Енгр. Едіп розгадує загадку Сфінкса. 1808. Лувр, Париж.
Енгр. Філібер Рів’єр. 1805. Лувр, Париж. Енгр. Мадам Рів’єр. Лувр, Париж.
Енгр. Мадемуазель Каролін Рів’єр. 1805. Париж, Лувр.
Енгр. Рафаель і Форнарина. Галерея: Fogg Art Museum, Harvard University Art Museums, USA.
Енгр. Смерть Леонардо да Вінчі. 1818. Галерея: Musée du Petit Palais, Paris, France.
Твори Енгра, особливо ранні, відмічені класичною стрункістю композиції, тонким відчуттям кольору, гармонійністю ясного, світлого колориту, але головну роль в його творчості відігравав гнучкий, пластично виразний лінійний рисунок.
Більшу частину життя він залишався вождем офіційного академічного напряму, цурався політики, хоч намалював чудовий портрет глави політичної преси 30-х рр. Луї Франсуа Бертена Старшого.
