П. К. Клодт. Приборкувачі коней. Бронза. 1838—50. Аничків міст. Санкт-Петербург.

П.К.Клодт. Пам’ятник І. А. Крилову в Літньому саду Санкт-Петербурга. 1848-55. Бронза

П. К. Клодт, н. А. Ромазанов, р.К.Залеман; арх. О.Монферран. Пам’ятник Миколі і (в наші дні).

1856—1859. Граніт, бронза. Ісаківська площа, Санкт-Петербург.

В пам’ятнику, відмовившись від задуму надати характеристику персонажу, Клодт зобразив коня в русі, який опирається тільки на задню пару ніг. При цьому стрімкій позі коня протистоїть витягнута в струну парадна фігура імператора. Для втілення ідеї скульптор взяв на себе труд точно розрахувати вагу всієї кінної фігури для того, щоб вона стояла, опираючись лише на дві точки опори. Цей варіант було прийнято архітектором і втілено в бронзі.

Зазвичай всі, хто звертався до опису статуї Миколи I, відмічали технічну майстерність виконання надскладної задачі — постановки коня на дві точки опори. Для їхньої міцності Клодт замовив на кращому заводі в Олонецькій губернії залізні підпори (вагою в 60 пудів, які коштували тоді 2000 руб. сріблом).

В своїх численних анімалістичних вторах Клодт виступав як скульптор-анімаліст.

Покритий попоною кінь, що встав дибки. Кобила з лошам. Бронза. 1854-55.

Бронза. 1850-ті.

В середині ХІХ ст. скульптура опинилась у стані кризи, яка затягнулась на багато десятиліть, вихід з якої намітився лише наприкінці століття.

Російський живопис І пол. ХІХ ст. відомий іменами О.Кіпренського, В.Тропініна, С.Щедріна, К.Брюллова, О.Іванова, П.Федотова, І.Айвазовського.

4. Живопис: О.А.Кіпренський (1782-1836). С.Ф.Щедрін (1791-1830). В.А.Тропінін (177-1857). О.Г.Венеціанов (1780-1847). К.П.Брюллов (1799-1852). О.А.Іванов (1806-1858). П.А.Федотов (1815-1852).

Класицизм в першій половині 19 ст. у відповідності з романтичними тенденціями створював образи піднесено-одухотворені, емоційно-підвищені. Проте звернення до живого безпосереднього сприйняття природи і руйнування системи так званих високих і низьких жанрів вже суперечило академічній естетиці, що спиралась на академічні канони.

На формування і розвиток романтизму в художній культурі Росії першої третини 19 ст. мали вплив наступні фактори: війна 1812 року, рух декабристів, ідеї Великої французької буржуазної революції. Особливістю російського романтизму є розвиток і поглиблення задач російського Просвітництва в мистецтві романтизму в Росії, і в цьому головна відмінність російського романтизму від західноєвропейського, що утверджувалось в боротьбі з просвітницькою ідеологією. Досить точну характеристику російського романтизму дав В.Г.Бєлінський: "Романтизм – це бажання, прагнення, порив, почуття, вдих, стон, жалоба на надії, що не справдились, котрим не було назви, смуток по втраченому щастю, яке Бог знає в чому містилось".

Основною особливістю романтизму в російському живопису є сполучення романтизму з реалістичними пошуками. Виникає особливий інтерес до духовного світу людини. Психологізмом і національною своєрідністю відрізняються роботи російського художника Ореста Адамовича Кіпренського.

Орест Адамович Кіпренський (1782-1836) відобразив у своїй творчості. громадянське піднесення першого десятиліття ХІХ ст., викликане падінням терористичного павловського режиму, пов’язаного з очікуванням широких суспільних перетворень. Абсолютно виключне значення для розквіту мистецтва Кіпренського відіграли події Вітчизняної війни і патріотичне народне піднесення 1812 року.

Орест Кіпренський, позашлюбний син поміщика А. С. Дьяконова, народився 13 (24) березня 1782 р. на мизі Нежинській (д. Нежново, де встановлена меморіальна дошка, а у 2012 році планується встановлення пам’ятника) (на території нинішньої Ленінградської області). За документами був записаний в родину кріпака Адама Швальбе.

Отримавши вільну, в 1788 р. був зарахований у Виховне училище при Петербурзькій академії мистецтв під прізвищем Кіпренський. Навчався в академії до 1803 р. Жив у Москві (1809), Твері (1811), Петербурзі (1812), а в 1816—1822 і з 1828 року  — в Римі і Неаполі.

В липні 1836 року Кіпренський одружується з Анною-Марією Фалькуччі, для чого йому попередньо прийшлось прийняти католицтво.

Художник помер у Римі 17 жовтня 1836 року від запалення легенів і був похований там же в церкві Сант-Андреа-делле-Фратте. Над надгробком стоїть стела з написом: «На честь і в пам'ять Ореста Кіпренського, самого знаменитого серед російських художників, професора і радника Імператорської Петербурзької академії мистецтв і члена Неаполітанської академії, поставили на свої кошти російські художники, архітектори і скульптори, що живуть в Римі, оплакуючи зарано згаслий світоч свого народу і таку доброчинну душу…»

Мистецтво Кіпренського - перша версія романтизму в історії російського живопису. Особливо багатий художніми відкриттями ранній період, до від’їзду художника у 1816 році в Італію. З самого початку провідним жанром його творчості стає портрет. Кіпренський виступив обновителем портретної традиції, звертаючись до досвіду європейського живопису XVII ст., вивчаючи в Ермітажі твори Рембрандта, Рубенса, Ван Дейка. Портретний образ в мистецтві Кіпренського повністю вивільнюється з-під влади станового етикету, яка визначала своєрідність і норми живописного портрету 18 ст. Герої портретів Кіпренського не позують, а насправді живуть природним життям. Багато років художник працював в Італії. Ним створена ціла галерея портретних образів людей пушкінської доби, в том числі і самий вдалий прижиттєвий портрет самого поета, написаний з натури в 1827 р. Кіпренський був також блискучим рисувальником.

О. Кіпренський — перший по часу російський портретист XIX ст. Його пензлю належить «Портрет А. К. Швальбе» (1804), яким він дебютував як портретист.