2.Політико-правові вчення утопічного соціалізму у Франції періоду кризи феодального ладу та буржуазних революцій кінця XVIII ст.:

а) Ж.Мельє про державу і право в «Заповіті»;

Згодом події в економічному житті Західної Європи, що сприяли становленню буржуазії та збіль­шенню середнього прошарку суспільства, а також ідеологія Просвітництва дали поштовх подальшому розвиткові державно-правових учень утопічного соціалізму.

Французький мислитель Жан Мельє (1664—1729) запропонував концепцію "Заповіт", де в дусі рефор­маторства розвінчував гнобительську роль католиць­кого Риму, зазначав, що релігія дуже тісно пов'язана з політикою і залишає поза увагою те, що в реально­му житті нерівність закріплюється законодавче.

Визначаючи існуючу нерівність, Ж. Мельє нагаду­вав, що люди рівні від природи і мають повне право користуватися своїми природними правами. Останні обмежуються політичною владою, королями, які вважають себе вищими від законів природи й дер­жави. Як і його попередники, Ж. Мельє був переко­наний, що основа суспільної нерівності й державної недосконалості — приватна власність. Він дійшов висновку, що держава — це організований примус, і щоби звільнити людей від нього, необхідно знищити першооснову — приватну власність.

Мислитель запропонував картину ідеального суспільства, де всі зрівнюються у правах і привілеях. Усіх людей об'єднує ідея загального блага, всі вони працюють під керівництвом мудреців.

Ж. Мельє у своїй концепції визнав необхідність влади, але ця влада, а також відносини залежності й підкорення не мали політичного змісту. На відміну від ранніх утопістів, Ж. Мельє першим запропонував насильницьку зміну форми державного устрою та правління, причому вважав це можливим не лише у Франції, а й в усьому світі.

б) «Кодекс природи, або істинний дух її законів» Морелі та "Про права та обов'язки громадянина"Г.-Б. де Маблі

Своєрідною була державно-правова концепція соціаліста-утопіста Франції XVIII ст. Мореллі, побудована на засадах природного права. Він зазначав, що природа надала людям у рівне користування свої широкі можливості, але внаслідок поступового відхилення від законів природи люди порушили цю гармонію. Збільшувалися сімейства, послаблювали­ся родинні зв'язки, накопичувалася приватна влас­ність, яку перегодом було закріплено законодавчо. Саме приватна власність сприяла економічній, а потім і політичній нерівності людей.

Вихід із ситуації, що склалася, Мореллі вбачав у скасуванні приватної та поверненні до загальної власності. У творі "Кодекс природи" мислитель визначив спосіб повернення до рівності — прийняття досконалого законодавства, узгодженого з законами природи.

Головними принципами цього законодавства мали бути:

1)встановлення загальної власності на все крім предметів особистого вжитку, 2)забезпечення всіх людей роботою, а також черговість у виконанні поса­дових обов'язків; 3)встановлення обов'язку кожного громадянина сприяти загальній користі відповідно до його сил, можливостей і віку.

Основними функціями держави Мореллі визначав обов'язок регулювання промислового і сільсько­господарського виробництва, розподілу продуктів між людьми, регламентацію всіх аспектів життя людей, їхнього побуту, виховання тощо. Але в кон­цепції Мореллі не було чітко визначено систему вла­ди. Це, скоріше за все, малореальне суспільне само­управління, з органами виконавчої влади на місце­вому рівні в особах начальників міст і провінцій, які виконують свої функції протягом одного року, а потім змінюються.

Приблизно такими ж були погляди ще одного Французького мислителя Габріеля-Бонно де Маблі (1709—1785), який вважав, що свобода й рівність притаманні природному станові, а приватна влас­ність порушує світ рівноваги і свободи. У низці праць, серед яких "Про права та обов'язки громадянина", "Про законодавство, або Принципи законів" та ін., мислитель із позицій природно-пра­вового підходу піддавав аналізові відносини влас­ності та їхній вплив на державу та особистість. Тут він дійшов висновку, що приватна власність поділяє людей на дві соціальні групи: багатих та бідних; ба­гаті завдяки їй захоплюють владу, а всі зміни влади й форм держави, соціальні стреси пов'язані з перерозподілом власності.

Побудова суспільного ідеалу Г.-Б. де Маблі — суспільства рівних у правах і власності людей — можлива за умови просвіти всіх громадян і скасуван­ня приватної власності. Необхідною умовою для цього є схвалення законів, які обмежують багатство, регламентують розмір земельних ділянок, що знахо­дяться у власності окремих людей, обмеження торгівлі.

Необхідно зазначити, що поряд із явно утопічними у Г.-Б. де Маблі були й раціональні ідеї. Серед них — думки про те, що народ є єдиним носієм суверенітету й законодавцем; про необхідність поділу державної влади, причому виконавча влада повинна бути підзвітною законодавчій.

в) ідеї державності і права в програмі Г.Бабьофа. Держава перехідного періоду і проект конституції майбутнього. Поняття демократії та ідея казарменого комунізму.

Кінець якобінської диктатури в результаті термідоріанського перевороту 1794 р. і установлення влади Директорії не зупинили спроб продовження і поглиблення революції. Що погіршило і без того важке становище народних мас привело до масових виступів під гаслом «Хліба і Конституції 1793 року». У березні 1796 р. виникла «Таємна директорія суспільного порятунку», названа пізніше «Змова в ім'я рівності», що ставила метою організацію перевороту і встановлення справжньої рівності. Програмним документом революціонерів був «Маніфест плебеїв» Г. Бабефа. (Бабеф Гракх (1760—1797 р.) — (дійсне ім'я Франсуа Ноель) народився в бідній родині відставного солдата. Аж до початку Французької революції служив у поземельному архіві в м.Руа. Вивчення творів просвітителів визначило його політичні погляди. В роки революції виступав за ліквідацію земельної власності, у захист зрівняльного «аграрного закону». У период термідоріанського перевороту був відправлений у в'язницю, де виношував ідеї боротьби за справжню рівність. Разом зі своїми однодумцями очолив «Змову в ім'я рівності» з метою комуністичного перетворення суспільства. Змова була розкрита, Бабеф за вироком суду був гільотований).

Гракх Бабеф стверджував: народ обкрали за допомогою антинародної держави і «розбійницьких законів»; усі суспільні сподівання «є лише актами безперестанного розбою». Земля і суспільне надбання належать усім: ніхто не повинний випробувати не статку в тім, що «природа дає усім, робить для всіх».

Програмна установка Бабефа — «відновлення демократії», «побудова народної держави». Він упевнений, що «народне правління повинне і може забезпечити заможність і щастя кожної людини, нерушиме благоденство всіх членів суспільства». Проголошував: «ціль суспільства — загальне щастя».

Шлях до такого суспільства лежить через перехідний період. Він починається з повстання народу («плебеїв»), усунення всіх колишніх органів верховної влади і зосередження її в руках тимчасового революційного уряду — Національного конвенту. Він здійснить диктатуру плебеїв: уживе заходів для полегшення становища трудящих (безкоштовна роздача хліба народу, забезпечення його продовольством, уселення незаможних вдома ворогів революції і т.д.), законодавчі міри проти багатіїв (всі особи, не зайняті корисною працею, об’являються «іноземцями», вони позбавляються політичних прав, а не бажаючі відмовитися від свого надлишку на користь незаможних, об'являються «ворогами народу»), міри проти приватної власності (скасування права спадкування скасування грошей, стягування податків натурою, їхній прогресивний характер, заборона приватної торгівлі і т.д.).

По закінченні перехідного періоду передбачалося встановлення республіканської форми правління на основі Конституції 1793 р. Ця конституція являлася «справжнім законом» французької нації. Національна громада, по Бабефу, організована на комуністичних засадах, буде формою єдиного в масштабах країни централізованого і регульованого державою народного господарства, заснованого на суспільній власності. На думку Бабефа, здійснюваність такого правління доведена на досвіді «у наших 12 арміях». Армійський зразок для здійснення народного правління тут закономірний. Останнє мислилося гранично централізованою організацією, із твердим закріпленням кожного за місцевою громадою (місцем роботи і проживання), регламентацією поводження людей, розподілу благ, з беззаперечною покорою всіх розпорядженням адміністрації і т.п. Якщо врахувати при цьому «рівномірний розподіл знань», тому що Бабеф:

вважав «перевагу таланта і заповзятливості» лише химерою і пригожим обманом у підступ проти рівності, загальобов'язковість фізичної праці, то саме воно перетворювалося в казармену, підневільну рівність. Однак сам ідеолог такого казарменого комунізму був упевнений у його високому призначенні.

Якщо Бабеф намічав лише основні принципи і контури майбутнього ладу спільності, то його однодумці значно деталізували всі сторони громадського життя. У «Маніфесті рівних» (1796 р.) С.Морешаля, «Змові в ім'я рівності, іменованому змовою Бабефа» (1828 р.) Ф.Буонарроті державної і правової регламентації підлягали не тільки виробництво і розподіл, але і виховання і навчання, суспільне й особисте життя громадян майбутнього суспільства. Не буде ні столиці, ні великих міст, усі будинки і майстерні будуть побудовані по однакових планах, участь у суспільних трапезах — обов'язково. Буде заборонене усе, що не може бути надано кожному громадянину.Осіб, у яких відсутні «громадянські почуття», «верховна влада засуджує на примусові роботи».

М.Бабеф і його однодумці розвивали традиційну для комуністів думку про простоту законодавства. Передбачалося, що у всій Національній громаді всі громадяни будуть осягати «закони, щоб завдяки їхньому вивченню кожний був обізнаний про свої обов'язки, придбав здатність займати державні посади і висловлювати свою думку з приводу державних справ». Бабувісти припускали спрощення самого мистецтва управління: «воно незабаром стане доступним для всіх».

Революційно-комуністичне вчення Бабефа і його однодумців одержало назву бабувізму. Людська індивідуальність, її свобода, права особистості в доктрині бабувізму виступають перешкодою демократії, «загальному щастю». Тут ідеї Руссо про суспільний договір, загальну волю, свободу і рівность гіперболізовані, доведені до крайньої межі. Бабувізм створив ідеал плебейського комунізму. Заради його досягнення Бабеф призиває до плебейської Вандеї. «Нехай усе ввергнеться в хаос, і нехай з хаосу підніметься світ новий і відроджений!»