Практична робота № 12 «Зміна назв полів в робочих формах».

Мета роботи: Засвоїти роботу з розділами «Зміна назв полів в робочих формах».

Порядок виконання роботи

- Для зручності користувачів і максимального наближення на­стройок Системи до специфіки підприємства клієнта, у Системі перед­бачена можливість перейменування полів у робочих формах Системи. Такі дії може проводити користувач з правами адміністратора.

Перейменуйте поле «Тип організації» в картці організації (розділ Клієнти та Потенційні клієнти) на «Галузь», а поле «Особлива відмітка» на «Категорія клієнта».

Відкрийте меню Облік => Клієнти та Потенційні клієнти.

Відкрийте картку будь-якої організації. Встановіть курсор на назві потрібного поля і утримуючи клавішу Ctrl подвійним клацанням від­крийте форму «Заміна надпису» .

В полі Новий текст внесіть потрібну назву поля і натисніть на клавішу [Записати].

Відновіть первинну назву поля «Галузь» в картці організації (розділ «Клієнти та Потенційні клієнти»).

Відкрийте меню Облік => Клієнти і Потенційні клієнти. Відкрийте картку будь-якої організації. Встановіть курсор на назві потрібного поля і, утримуючи клавішу Ctrl, подвійним клацанням відкрийте форму «Заміна назви». Натисніть кнопку за умовчанням. Система відновить назву поля, яке йде за умовчанням в настройках.

Перейменуйте поле «Телефон» таблиці вкладки Персони (розділ Клієнти і Потенційні клієнти) на «Код посади».

Відкрийте меню Облік => Клієнти і Потенційні клієнти. Відкрийте картку будь-якої організації. Відкрийте вкладку Персони. Встановіть курсор на назві потрібного поля таблиці і, утримуючи клавішу Сіті, подвійним клацанням відкрийте форму Заміна надпису. В полі Новий текст внесіть потрібну назву поля і натисніть на клавішу [Записати].

Тема 12. Інформаційні технології розв’язання задач маркетингу

План теми

1. Глобальні телекомунікаційні технології в області реклами й електронного продажу товарів.

2. Автоматизовані робочі місця як засіб автоматизації маркетологів.

3. Загальні принципи розроблення концепції дослідження.

4. Загальні принципи розроблення проекту дослідження.

5.Загальні принципи проведення дослідження та аналізу впливу його результатів на діяльність фірми.

1. Глобальні телекомунікаційні технології в області реклами й електронного продажу товарів.

Телекомунікаційні технології, засновані на використанні Інтернет, створюють для маркетингових відділів компаній і надають широкі мож­ливості реклами своїх товарів і послуг, а також їхнього продажу через Інтернет-магазини. Компанії розміщують свою рекламу наWeb-сторінках {сайтах) в Інтернет. Основною формою розміщення реклами на сайтах являється банер. Банер — це вузька екранна смужка стандартизованих розмірів, в якій поміщується рекламний текст або малюнок. Малюнок може бути згорнутим і розкриватися тільки тоді, коли клацанням миші активізують його піктограму. Програмне забезпечення Web-технології дозволяє вести облік відвідування сайту і кількості натиснень по банеру. Тому є можливість судити про інтенсивність відвідування і оцінювати ефективність такої реклами [8].

Телекомунікації (ТК) — це передача інформації в будь-якій формі (голос, дані, текст, зображення) з одного місця в інше з використанням електронного або оптичного зв'язку. Інколи використовують також тер­міни «телеобробка» і «телематика», котра відображає об'єднання ТК і комп'ютерної технології обробки інформації [7].

Розвиток телекомунікацій йде в трьох основних напрямах: про­мисловому, технологічному і прикладному.

Промисловий напрям пов'язаний з тим, що крупні телекомуніка­ційні компанії безпосередньо пропонують свої послуги із забезпечення видаленого телефонного сервісу, комунікаційних супутників та іншого спектру послуг зв'язку. Всі дрібні компанії пропонують стільникове ра­діо і електронну пошту.

Технологічний напрям пов'язаний з науковою розробкою нових тех­нологій, які потім швидко впроваджуються вже в рамках промислового напряму, тобто виробниками ТК-послуг. Зараз системи передачі інфор­мації перетворюються на системи цифрової передачі. Це прискорює пе­редачу, забезпечує економію та зниження рівня помилок. Цифрова тех­нологія дозволила в одному циклі зв'язку передавати числові дані, голос, зображення і текст. Іншою технологічною тенденцією являється перехід від зв'язку на мідних проводах (коаксіальний кабель) і від наземних сис­тем мікрохвильової передачі на оптоволоконні лінії і канали супутників зв'язку. Оптоволоконна передача імпульсів світла, що генерується лазе­ром, скорочує розміри обладнання, полегшує його установку, прискорює потік даних і захищає від електричних перешкод. Для високошвидкісної пересилки великого об'єму даних на великі відстані може застосовувати­ся супутникова передача, але зв'язок подорожчає.

Прикладні напрями застосування ТК створюють нові можливості для бізнесу, в зв'язку з чим зростає кількість продавців (провайдерів) телекомунікаційних послуг. Ці послуги являються складовою частиною багатьох сучасних проектів інформаційних систем. ТК грають важливу роль в підтримці поточних операцій (при реєстрація вкладів, здійсненні операцій), в управлінні, в досягненні стратегічних цілей крупних і малих компаній. ТК стали невід'ємною частиною корпоративних ін­формаційних систем.

Компоненти і типи телекомунікації

Комунікаційна мережа — це набір пристроїв, за допомогою яких відправник передає повідомлення її одержувачу по каналу, викорис­товуючи при цьому ланцюжок взаємозв'язаних засобів: термінали, те­лекомунікаційні процесори, телекомунікаційні канали, вузли, програмне забезпечення (рис. 4.1) [3,8].

Термінал — це фактично будь-який пристрій введення-виведення, котрий використовується в телекомунікаційній мережі (ТКМ) — мікро-комп'ютери, телефони, абонентські пункти, офісне обладнання.

Телекомунікаційні процесори підтримують передачу і отримання даних між терміналами і комп'ютерами. Це модеми, мультиплексори, спеціальні проміжні процесори, котрі виконують функції управління, контролю і підтримки. Вони перетворюють дані з цифрової в аналогову форму і зворотньо, кодують і декодують дані, контролюють точність і продуктивність комунікаційного потоку.

Телекомунікаційні канали використовують комбінації вузлів (мідні дроти, коаксіальні кабелі, оптоволоконні кабелі, мікрохвильові системи і системи супутникового зв'язку) для з'єднання інших компонентів ТКМ.

Вузли, через які передаються і приймаються дані — це загальне по­няття в моделі ТКМ. Комп'ютер в мережі технічно називають вузлом. Аналогічно, суперкомп'ютер можна вважати головним вузлом відносно проміжних комп'ютерів.

Телекомуні­каційні процесори

Термінали

Телекомуні­каційні процесори

Телекомунікаційні канали

П рограми управління ПК

Комп'ютери

Рис. 4.1

Модель телекомунікаційної мережі. П'ять базових типів елементів: (1) термінали, (2) телекомунікаційні процесори, (3) канали, (4) вузли (комп'ютери), (5) програмне забезпечення управління телекомунікаціями

Програмне забезпечення, керуюче телекомунікаціями, знаходиться на головних комп'ютерах, на комп'ютерах, контролюючих зв'язки, і на комп'ютерах кінцевих користувачів. Воно контролює введення-виведен­ня та управляє функціями ТКМ.

Для забезпечення телекомунікаційної діяльності організації пови­нно бути задіяно п'ять вищеперелічених основних елементів ТКМ.

З технічної точки зору існують багато типів ТКМ, з точки ж зору кінцевого користувача є два основні типи: глобальні і локальні мережі. ТКМ, покриваючі величезні географічні області, котрі називають дис­танційними мережами, мережами віддаленого доступу, територіально-розподіленими мережами або глобальними мережами (WAN— Wide Area Network). Характерна особливість таких мереж — використання базової системи передачі даних (вузлів і ліній зв'язку). Мережі, що охоплюють крупні міста або міські площі, можуть бути віднесені до цієї категорії. Такі мережі необхідні в діяльності багатьох організацій (корпорацій, фірм, банків, торгівлі, постачальників, транспортних компаній, держав­них агентств) для передачі і прийому інформації.

Канали глобальних мереж можуть належати організації або надава­тися їй іншими компаніями, організуючими передачу даних різними ва­ріантами. Наприклад, можливі:

- прямий голосовий виклик (дорогий, повільний і ненадійний при перегрузці телефонних ліній);

- підключення до глобального телефонного сервісу з оплатою кожного місяця за необмежене використання телефонних ліній в меж­ ах відведеного часу;

- аренда комунікаційних ліній у телефонних компаній; послуги супутникового зв'язку від компанії, яка їх надає;

- система з установкою своїх власних наземних станцій (в обхід загальних мереж) і з передачею інформації прямо на супутник зв'язку (дорога альтернатива, придатна для організацій з великим об'ємом передач і фінансовими можливостями).

Локальні мережі (LAN — Local) поєднують спо­рідненість обробки інформації у фізично обмежених областях (офіс, завод, аудиторія та ін.). Вони можуть включати могутній комп'ютер

(файл-сервер або мережевий сервер) з жорстким диском великого об'єму, який містить програму управління мережею. Сервер постав­ляє копії загальних файлів даних і програм на інші комп'ютери в ме­режі. Локальні мережі можуть підключатися до глобальних мереж за допомогою комунікаційних процесорів, що формують спільний ін­терфейс, так названий шлюз [3]. Локальна мережа — це два або більш комп'ютерів, з'єднаних кабелем так, щоб вони могли обмінюватися ін­формацією. Щоб налагодити локальну мережу в офісі, в кожний ком­п'ютер потрібно встановити спеціальну плату — мережевий адаптер, куди буде підключатися кабель, зв'язуючий всі машини.

Мережа реалізує концепцію розподілу файлів, розподілу ресурсів і розподілу програм. Це найважливіші фактори ефективності мережі [3].

Розподіл файлів дозволяє: (1) передати свій файл по мережевому ка­белю прямо на комп'ютер іншого співробітника або (2) відправити файл по мережевому кабелю на проміжний пункт, звідки файл може бути взя­тий у будь-який час.

Розподіл ресурсів дозволяє кожному використовувати єдиний в ме­режі лазерний принтер (розподілений ресурс), підключений до одного комп'ютера. Для забезпечення спільного використання файлів жор­сткий диск також повинен бути загальним, тобто встановлений як розподілений-ресурс. Спільний диск може встановлюватися на одному або декількох з комп'ютерів мережі.

Розподілені програми означають зберігання на спільному диску однієї копії програми, доступної для всіх користувачів. Вартість про­грамного забезпечення знижується, але виклик програми і її робота спо­вільнюється. Якщо необхідно забезпечити доступ до програми декільком користувачам, то потрібно купити відповідну кількість копій програми, або придбати спеціальну мережеву версію, здатну обслуговувати не­обхідну кількість користувачів.

Сервер представляє собою більш потужний мережевий комп'ютер з жорстким диском, принтером або іншими ресурсами, якими можуть ко­ристуватися інші комп'ютери мережі.

Робоча станція — це будь-який мережевий комп'ютер, більш деше­вий і малопотужний, що не являєтся сервером. Таким чином, комп'ютер

в мережі може бути або сервером, або робочою станцією. Найбільш су­часні мережі знімають це обмеження, тобто мережевий комп'ютер може працювати і як робоча станція і як сервер одночасно.