32. Основні тенденції суспільно-політичного життя радянського суспільства в 20-ті- 30 роки.

Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 та 1924 років проголошували диктатуру пролетаріату).Наприкінці 20-х — у першій половині 30-х років репресії були спрямовані, головним чином, проти т. зв. "класово ворожих" верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найгучнішими процесами цього періоду стали "шахтинська справа" (1928), процес "Трудової селянської партії" (1929), справа "Промпартії" (1930), процеси над антипартійними групами.

Поряд з репресіями удосконалювалася система тотального контролю за суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську та піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, куркулями; заохочувались навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувались на активнішу участь в індустріалізації країни та колективізації сільського господарства, на зміцнення дисципліни та підвищення якості навчання.

У містах було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано. Набув чинності закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карточки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири.З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів, об'єднаних в систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Чисельність ув'язнених у таборах за 10 років зросла до 4 млн чол. Було відновлено каторгу та смертну кару.З середини 30-х років репресії набули масового характеру і досягай свого апогею в 1937-38 pp.Приводом до посилення репресій в партії та країні стали події 1934 p., коли на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Таким лідером міг бути секретар Ленінградського обкому ВКП(б) С Кіров. На з'їзді Сталіну та його оточенню вдалося сфальсифікувати результати таємного голосування.

Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С. Кірова, обставини якого залишились нез'ясованими. Тільки в 1937-38 pp. було репресовано до 10 млн осіб, з них 2-3 млн знищено фізично.Для спрощення системи винесення вироків створювались позасудові органи — «двійки» та"трійки". Розгляд справ був досить формальним.У результаті масових репресій 30-х років інтелектуальні сили радянського суспільства у політиці, армії, науці було знекровлено. Великий терор -репресивна політика рад. керівництва 1936-38 рр, яку проводили шляхом фізичного знищення опозиційних до режиму сил. Прийняття нової конституції 5 грудня 1936 р. не змінило суті тоталітарної системи в СРСР, хоча й було проголошено демократичні права та свободи.

33. Зовнішня політика радянської держави в 20-30-х рр.: основні напрямки.

Упродовж 20-30-их років політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.У період світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами з метою забезпечення перетворень першої п'ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини та Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину.

1921-договір з Іраном, Аф, Тур. *квітень1922-генуезка конференція за участю Рос *1922- Рапалльський дог з Нім: віднов дипл відносин, взаємна відмова від відшкодув військ витрат і втрат, співпр в екон сфері. *1924- В.Б. визнала СРСР- зацікавлена в торгівлі.

СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР М. Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. було встановлено дипломатичні відносини зі США, а в 1934 р. СРСР прийняли у Лігу націй як члена Ради, що означало визнання його великою державою. Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення в 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Аналогічний договір у 1935 р. було укладено з Чехословаччиною.

Зміна зовнішньополітичного курсу Важливим виявом зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М. Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, що означало — за керівництво зовнішньою політикою береться сам Й. Сталін.

Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Франція та Англія шукали зближення з СРСР. У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі та Румунії.У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам.

Однак переговори, що почалися з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін іти на компроміс. Керівництво СРСР вивчало питання про зближення з Німеччиною.

У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом постала проблема остаточного вибору, від якого залежала доля світу.На думку Й. Сталіна, союз з Англією та Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому — війну з нею. Союз же з Німеччиною ставив би СРСР осторонь світового конфлікту. Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов 23 серпня 1939 р. підписали у Кремлі договір про ненапад і таємний протокол до нього.У протоколі сторони домовлялися про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі.

Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалася сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не лише у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і спробі гарантувати безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав — "підпалювачів війни".