Авангард −

це сміливе новаторство, талант, відданий службі суспільству і водночас це «велика утопія». Саме таку назву отримала міжнародна виставка авангардистів у Москві 1993 р.

Зародження російського авангарду відносять до 1910 р., коли в Москві та Петербурзі відбулися художні виставки об'єднань «Бубновий Валет» та «Союз молоді». Представлені на них картини Н. Гончарової, М. Ларіонова, О. Лентулова, І. Машкова, братів В. та Д. Бурлюків, О. Екстер, П. Філонова та інших художників відображали новітні досягнення живопису в межах європейського модернізму (постімпресіонізму, кубізму, фовізму) [2, с. 320].

Одним із мистецьких напрямів початку ХХ ст. був футуризм (лат. Іиtиrит − майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті, автор «Маніфесту футуризму» (1909 р.). Представники: У.Боччоні, Дж. Балла, Дж. Северін.

Для футуризму було характерне захоплення технікою, урбанізмом, намагання передати динаміку руху. Проте російські футуристи пішли значно далі від своїх попередників. У перші роки після революції вони зробили футуризм гаслом оновлення суспільства на комуністичних засадах.

У мистецтві футуристи використовували принципи кубізму і супрематизму (кубофутуризм), у літературі взяли курс на агітацію і пропаганду ідей нового суспільства простими та доступними творами [2, с. 320].

Футуристи взяли активну участь в оформленні площ і вулиць ряду міст до проведення революційних свят. У 1918 р. вони здійснювали план монументальної пропаганди більшовицького уряду − на місцях старих пам'ятників встановлювали нові монументи революціонерам, яскраво оформлювали агітаційні поїзди, пароплави, трамваї, випускали політичні плакати [2, с. 321].

Видатна роль в історії світової літератури ХХ ст. належить поезії футуризму (В. Хлєбников, В. Маяковський, поетичне об'єднання реального мистецтва, до якого належали Д. Хармс, М. Заболоцький та ін.).

Митці-футуристи вели авангардний пошук нових форм поетики, що іноді пере-гукувався з ідеями дадаїстів, сюрреалістів (використання дитячої поезії, чорного гумо-ру, логіки абсурду) [2, с. 321].

Чисто експериментальні, новаторські твори В. Хлєбникова та Д. Хармса вже на початку 30-х років сприймалися бюрократами як тонке знущання над радянською дійсністю, яка, власне, вже ставала «театром абсурду». Твори митців були заборонені й не публікувалися аж до середини 80-х рр. Як художня течія футуризм поступово сходив зі сцени з середини 20-х рр., на зміну йому прийшов конструктивізм .

Течія конструктивізму узагальнювала новаторські пошуки діячів авангарду в галузі створення нового побуту (дизайну), в архітектурі, художній графіці, фотографії.

Конструктивізм являв собою професійний художній метод, спрямований на формоутворення реальних функціональних предметів. При цьому зверталася увага на простоту форм, економність матеріалів. Конструктивізм був близький до пошуків німецьких функціоналістів, які в 1919 р. у Веймарі відкрили Вище художньо-промислове училище − Баухауз. До початку 30-х років Баухауз був справді інтернаціональною школою досвіду конструктивістів. Викладачами тут працювали росіянин

В. Кандинський, швейцарський художник П. Клеє, видатні архітектори німці В. Гропіус та М. ван дер Роє, угорський дизайнер М. Надь та ін.

Біля витоків функціоналізму стояли Вальтер Гропіус, Міс ван дер Роє, Ле Кор-бюзьє, Джамбатісто Вікі.

Функціоналісти вважали, що в основі розвитку архітектури мають лежати прості природні форми, які виражалися б формулою: «Помешкання − як житлова машина» (Ле Корбюзьє). За принципами функціоналізму в 20-40-х роках ХХ ст. здійснювались програми житлового будівництва в усіх європейських країнах та США.