Авиньонские девушки. 1907. Холст, масло. Музей современного искусства, Нью-Йорк.

Твір був настільки новаторським, що його не відразу сприйняло навіть найближче мистецьке оточення художника. Фігури жінок, зображених на полотні, спотворені і деформовані, плоскі, відсутня система перспективи та ілюзія тривимірного простору. Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, а такими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темнозелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображуваного предмета важко уловлювався («Скрипка і гітара» П. Пікассо)

, тому що художники через комбінації геометричних форм прагнули висловити внутрішню сутність образу, нові моделі світосприйняття.

Невтомний експериментатор, людина, якій було властиве відчуття нового, П. Пікассо торував нові шляхи в мистецтві, змінював стилі і манери. Крім живопису займався скульптурою, графікою, гобеленом, плакатом, вивчав японське й африканське мистецтво. Багато робіт майстра є відвертим глузуванням над глядачем, їх техніка іноді груба і неестетична. Зрозуміти П. Пікассо не просто. Одні відкидали його творчість, інші захоплювалися нею. У картинах митця трагізм поєднувався з іронією, хаос − з гармонією, щирість − з удаваністю, святе ставлення до мистецтва − з відвертим нігілізмом. Але з позицій історичної відстані про його творчість можна сказати коротко: Пікассо − це ХХ століття.

Одним із перших напрямків модернізму на початку ХХ ст. став фовізм (фр. fauvеs − дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольо-

рів, декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як напрям з'явився у 1905 р., коли молоді художники (А. Матісс, А. Марке, Ж. Руо, А. Дерен) виступили з критикою натуралістичної правдоподібності класичного живопису, зокрема імпресіонізму [1, с. 306].

Події Першої світової війни і повоєнного часу сприяли формуванню такої літе-ратурної і художньої течії модернізму, як дадаїзм, що означав абсурдність. Він виник одночасно в Швейцарії, Франції та США і проіснував з 1915 р. по 1923 р. Теоретиком цього руху був румунський письменник Т. Тцара (справжнє ім'я Самі Розеншток).

Дадаїзм, що виріс із загального невдоволення буржуазним суспільством, насміхався над буржуазністю, намагався зруйнувати її основи та повністю звільнити особистість, проголошував антиестетизм та ірраціоналізм, спонтанність та стихійність творчості [2, с. 318]. Прибічниками дадаїзму були французькі письменники А. Бретон та Л. Арагон, фотограф і художник М. Рей, дизайнер М. Дюшан та ін. [2, с. 318]. Епатуючи буржуазну публіку, М. Дюшан у 1917 р. на виставці продемонстрував звичайний пісуар, назвавши цю «скульптуру» «Фонтан». Відкритий дадаїстами вираз абсурдності видимого світу підготував ґрунт для виникнення сюрреалізму.

Сюрреалізм (від фр. surrealisme − сюрреалізм), що виник у Франції та США в 20-х роках, був розвитком ідей дадаїстів. Великий вплив на сюрреалістів справили філософія інтуїтивізму А. Бергсона та теорія психоаналізу З. Фрейда. Творчість прибічників цієї течії модернізму проникнута вірою в реальність довільних асоціацій (сновидінь, жахів, хворобливих галюцинацій, гіпнозу). Як і дадаїсти, вони вдавалися до скандалу, епатажу, протестували проти сучасної цивілізації, політичних інститутів, держави. У 1925 р. сюрреалісти вимагали від уряду Франції випустити всіх божевіль-них із лікарень як «вільних від розуму», у різних маніфестах вихваляли то анархію, то комунізм, то фашизм, а згодом засуджували їх. У 1926-1928 рр. один із засновників сюрреалізму іспанський кінорежисер Л. Бунюель, творчість якого належить до класики світового кіно, знімає скандальні фільми «Андалузький пес» та «Золотий вік», де трапляються кадри розрізаного бритвою ока, бика, прив'язаного до роялю [2, с. 318].

Перша виставка художників-сюрреалістів відбулася в 1925 р. у Парижі. У ній взяли участь М. Ернст, Х. Міро, А. Массон, І. Тангі [2, с. 318]. У 1930-х роках, коли сюрреалізм майже вичерпав свої можливості, починається сходження на вершину слави іспанця Сальвадора Далі (1904-1989). Важко знайти людину, яка б не чула про Далі. Такі його картини, як «Передчуття громадянської війни» (1936), «Палаюча жирафа» (1935), «Спокуса св. Антонія» (1946)

та інші давно стали хрестоматійними. Скульпури, створені майстром, прикрашають центри Парижа, Відня, Нью-Йорка, Барселони. «Сюрреалізм − це я», − гордо заявляв художник, визначаючи свій метод як інтуїтивне втілення асоціацій

Художники-сюрреалісти повністю відмовилися від зображення об'єктивної реальності. Для їх творів властиві спотворені пропорції предметів та постатей, протиприродне поєднання предметів. Світ жорстокий і безжалісний, людина в ньому самотня і нещасна, вважали сюрреалісти, а тому з-під пензля чи пера виходили песимістичні твори про приреченість людського буття, очікування смерті, руйнування всього, що оточує людину [1, с. 309].

Відомим художником-сюрреалістом був Макс Ернст. У картині «Слон із Целебесу» (1921 р.) він зобразив резервуар для зберігання зерна у вигляді механічного слона. Типовою для сюрреалізму є атмосфера нереальності цієї картини з голою поверхнею землі, жіночою оголеною постаттю без голови, зіставленням не пов'язаних між собою предметів, порушенням цілісності зображення [1, с. 309].