18. Освіта та наукові знання (9-13 ст.).

В історичній літературі щодо стану освіти в Київській Русі існує три точки

зору:

- освіта в Київській Русі була поставлена дуже високо;

- у Давній Русі не було шкіл, а приватні особи відкривали у себе вдома, так

звані, публічні читання;

- М.С.Грушевський шукає правду посередині. Може, організованих шкіл і

не було, але була ступенева освіта в приватних закладах: уміння читати – писати й

рахувати – грецька мова – знання візантійської риторики й стилю. Це

підтверджується і в літописаннях.

Про розширення освіти серед русичів свідчать численні берестяні грамоти, а

також надписи, зроблені на виробах ремісників і на стінах будівель. У літописі від

972 р. вперше згадується про введення Володимиром Святославовичем шкільного

навчання на Русі. Ярослав Мудрий під час свого князювання у Новгороді наказав

створити школи і навчити грамоті триста дітей.

Дипломатичні й торговельні зв’язки Русі з Візантією та іншими країнами

вимагали від українців високої освіти з обов’язковим знанням грецької та

латинської мов. З цією метою у новозбудованій Софії Київській Ярослав у 1037 р.

створює школу, яка, продовжуючи кращі традиції Володимирової та

візантійських шкіл, була по суті вже школою нового типу. Це, за уявами того

часу, перший вітчизняний вищий навчальний заклад. Вчилися у цій школі діти

найвищої знаті Русі, діти самого Ярослава, з десяток шляхетних іноземців –

претенденти на корони королів. Зокрема, діти англійського короля Едмунда

Залізнобокого, угорський королевич Андрій, наступник датського престолу

Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші

іноземці. Багато корисного у справу розвитку освіти вніс Києво-Печерський

монастир. Вже в ХІ ст. тут виникає центр підготовки вищого духовенства,

художників, лікарів, каліграфістів, перекладачів. Тільки до монголо-татарського

нашестя зі стін монастиря вийшло понад 80 єпископів. Тут з’явився і набув свого

розвитку феномен літописання. У цьому монастирі працювали відомі літописці

Нестор, Никон, Сильвестр. Окрім вміння читати й писати на Русі добре знали й арифметику. Окрім знання чотирьох правил арифметики знали тоді й дроби та користувалися ними при найрізноманітніших обрахунках.

На західноукраїнських землях важливими освітніми й науковими центрами

були Галич, Володимир-Волинський, Холм, а пізніше Львів. Вищу освіту могли

здобути лише діти багатих. Вища освіта вимагала не лише досконального знання

старослов’янської мови, але й грецької. Митрополит Климентій свідчив, що вже в

першій половині ХIII ст. в Русі близько 400 чоловік володіли грецькою мовою.

Культурне та політичне зростання авторитету Галича і Волині в ХІІ столітті

втягувало західноукраїнські землі в сферу інтересів європейських держав і

висувало потребу в знанні латинської мови. Знали русичі і німецьку мову. Ідеалом тієї епохи була людина “тримовна”, тобто знавець грецької, латинської і однієї з

європейських мов. Грамоті навчалися не тільки хлопці, але й дівчата. У літописі розповідається про школу, відкриту онукою Ярослава Мудрого Ганною (Ганкою) Всеволодівною при Андріївському монастирі у Києві. У школі, крім грамоти, дівчата навчалися співу, шиттю, іншому рукоділлю, що для середньовічної Європи було новизною. Знала “книжне письмо” і сама писала книжки княжна Єфросінья Полоцька.