44) Гамсун «Пан»

Тема кохання: Головна тема роману - кохання. Твір пронизаний високою поезією, бо Гамсун підходить до людини, як до неподільної частини природи. Герой роману лейтенант Глан живе у лісі зі своїм мисливським собакою Езопом, якого він принесе у жертву своєму коханню до Едварди. Глан відчуває щиру волю, повноту щастя лише в повній самотності, наодинці з негаснучим днем північного літа, вслухаючись у дихання природи, яка тче вічну нитку буття. Глан згадує: "Безкраїй день північного літа... І я сиджу отут і думаю про його й про хатину, де я жив, і про той ліс за хатиною". У цивілізованому світі він почуває себе незатишно. Його натура є втіленням мужності й лицарства. Усім серцем відчуває Глан своє побратимство з природою, яка йому близька і зрозуміла. Думка про дисгармонію світу є для роману головною і надає йому своєрідної меланхолійності, яку не може побороти життєлюбство письменника.

У романі показана любов Глана до Єви і до Едварди. Це дуже різні жінки, і їхня любов до Глана різна. Єву любов перетворює з покірної жінки в особистість, яка стала самостійною. Едварда має зовсім інший характер. Це сильна натура, вона не може розчинитись у коханні, як Єва. Едварда чекає від кохання дива.

Роман, який почався як ідилія, як гімн красі світу, закінчився драматично, сумно; він не вирішив конфліктів, які побачив письменник.

Із новели "Смерть Глана", яка є майже епілогом роману, дізнаємося, що Глан поїхав на полювання у Індію, отримав там від Едварди, яка вийшла заміж за барона, запрошення повернутися на батьківщину. Та Глан не може знову зустрітися з жінкою, яку і зараз кохає, але і без неї не може жити. І він покидає це життя - він робить все, щоб викликати у свого супутника-мисливця ревнощі і гнів; той не стримується і вбиває Глана.

Я чула міф про Глана, що він син Гермеса, бога лісів, полів, що кохав і переслідував німф. Фігурка Пана, зображена на порохівниці, натякає на те, що мисливець Глан - теж під його покровительством. Автор показує схожість Пана з Гланом утому, що він, Глан, володіє тою ж безмежною владою над жінками. І вся ця схожість не підкреслила жодної важливої особливості його натури. Глан - сучасна нервова людина, яка більш за все цінує мрію і надію. Бездумне ставлення до цивілізації примушує його шукати порятунку в лісі, де він один і може поринути у своє "я". Герой знаходить там почуття волі, пориває з суспільством.

У назві роману є символічний зміст. Людина, як вважає Гамсун, - частина природи, що діє в романі в образі могутнього Пана, який живе у кожному з героїв і розпоряджається його долею. Роман Гамсуна "Пан", за словами О.І. Купріна, - "это восторженная молитва красоте мира, бесконечная благодарность от сердца за радость существования, но также гимн перед страшным и прекрасным лицом бога любви". Мені здається, що з цього роману ми розуміємо авторські особливості трактування любові. Цей твір вчить нас, що не можна бути впертим егоїстом, бо залишишся самотнім, без друзів, і тобі ніхто не зможе допомогти, якщо ти потрапиш у скруту. Адже в романі показано, як гордість Едварди вбила Глана. Але він теж був впертий. Якби хоч хтось із них переступив через свою впертість, усе закінчилося б щасливо.

Імпресіоністичні тенденції: Імпресіонізм – це напрям у літературі і мистецтві, який відзначається витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів. Гамсун – відомий норвезький письменник, який у своїх творах показував людей, котрі страждають від самотності; складність і глибину почуттів; всепоглинаючу силу любовної пристрасті. Прозі Гамсуна властиві психологізм, глибокий ліризм, який, ніби акомпанемент, супроводжує основну тему оповіді, що виходить за межі зображення почуттів окремої особистості. Гамсун досить осяйно і зримо відтворював життя звичайних норвезьких селян, поміщиків, торговців, лісорубів, інтелігенції. У його творах постає картина життя всіх верств населення, але автора захоплює не вона, а зображення психологічних ситуацій, у які потрапили його герої, що боролися з суспільством і власними почуттями.