29) «Мертві душі Гоголя»

За задумом М. В. Гоголя, темою поеми повинна була стати вся сучасна йому Росія. Конфліктом першого тому “Мертвих душ” письменник взяв два типи суперечностей, притаманних російській суспільству першої половини XIX століття: між уявної змістовністю та дійсної нікчемністю панівних верств суспільства і між духовними силами народу і його закабалітелямі.

Дійсно, “Мертві душі” можна назвати енциклопедичним дослідженням всіх насущних проблем того часу: стану поміщицьких господарств, морального обличчя поміщицького і чиновницького дворянства, їх взаємовідносин з народом, долі народу і батьківщини. “… Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому “, – писав Гоголь Жуковському про своїй поемі. Природно, що такий багатоплановий сюжет визначив своєрідну композицію.

Перш за все побудова поеми відрізняється ясністю і чіткістю: всі частини пов’язані між собою сюжетно-утворюючим героєм Чічікова, мандрівним з метою добути “мільйон”. Це енергійніше ділок, який шукає вигідні зв’язку, що вступає в численні знайомства, що дозволяє письменникові зобразити дійсність у всіх її гранях, закарбувати соціально-економічні, сімейно-побутові, морально-правові та культурно-моральні відносини в кріпосницької Росії.

У першому розділі, експозиційної, вступної, автор дає загальну характеристику провінційного губернського міста і знайомить читачів з основними дійовими особами поеми.

Наступні п’ять розділів присвячені зображенню поміщиків у їх собствщной сімейно-побутового життя у своїх садибах. Гоголь майстерно відобразив у композиції замкнутість поміщиків, їх відірваність від суспільного життя (Коробочка навіть чути не чула про Собакевич і Манілова). Зміст всіх цих п’яти глав будується за одним загальним принципом: зовнішній вигляд садиби, стан господарства, панський будинок і <про внутрішнє оздоблення, характеристика поміщика і його взаємин з Чічікова. Таким способом Гоголь малює цілу галерею поміщиків, у своїй сукупності відтворюють загальну картину кріпосницького суспільства.

Сатирично спрямованість поеми проявляється в самій послідовніше подання поміщиків, починаючи з Манілова і завищуючи Плюшкіна, який вже “звернувся в діру на людстві”. Гоголь показав страшну деградацію чоловічок душі, духовне і моральне падіння кріпосника-користолюбців.

Але найбільш яскраво реалістична манера і сатиричний пафос письменника проявилися в створенні образів російських поміщиків. Гоголь насуває на перший план морально-психологічну сутність героя, його негативні риси і типові ознака: як, наприклад, прекраснодушних мрійливість і порожнисте нерозуміння життя у Манілова; нахабне брехня і распоясанность у Ноздрьовим; куркульство і людиноненависництва у Собакевича і пр.

Широта узагальнення образів органічно поєднується з їх явно позначень індивідуальністю, життєвої відчутно, яка досягається шляхом перебільшеною конкретизації їх тіперскіх особливостей, різка змалювання моральних рис та їх індивідуалізація прийомами загострення підкріплюється змалюванням зовнішності дійових осіб

За портретами поміщиків, виписаних крупним планом, у поемі слід сатиричне зображення життя губернського чиновництва, що представляє собою соціально-політичну владу дворянства. Чудово, що Гоголь обирає предметом свого зображення весь губернське місто, створює збірний образ провінційного бюрократа.

У процесі зображення поміщиків і чиновництва перед читачами поступово розгортається образ головного героя оповідання – Чічікова. Лише у завершальній, одинадцятої чолі Гоголь розкриває його життя у всіх деталях і остаточно викриває свого героя як спритного буржуазного хижака, шахрая, цивілізованого негідника. Такий підхід зумовлений прагненням автора повніше викрити Чічікова як суспільно-політичний тип, що виражає нове, ще тільки зріє, але вже цілком життєздатну і досить сильне явище – капітал. Саме тому його характер показаний у розвитку, в зіткненнях з безліччю самих різних перешкод, що виникають на його шляху. Чудово, що всі інші персонажі “Мертвих душ” постають перед читачем психологічно вже склалися, тобто поза розвитку та внутрішніх суперечностей (виняток у якійсь мірі становить Плюшкін, якому дана описова передісторія). Така статичність характерів підкреслює застійності побуту і всього способу життя поміщиків і сприяє концентрації уваги на особливостях їх характерів.

Через усю поему Гоголь паралельно сюжетним лініям поміщиків, чиновників і Чічікова безперервно проводить ще одну – пов’язану з образом народу. Композицією поеми письменник весь час наполегливо нагадує про наявність прірви відчуження між простим народом і правлячими класами.

На протязі всієї поеми затвердження народу як позитивного героя зливається з прославленням батьківщини, з виразом / автором своїх патріотичних і громадянських суджень. Ці судження розсіяні по всьому твору у формі проникливих ліричних відступів. Так, у 5-му розділі Гоголь славить “живий і жвавий російська розум”, його надзвичайну здатність до словесної виразності. У 6-му розділі він звертається з пристрасним закликом до читача зберегти в собі до кінця життя істинно людські почуття. У 7-му розділі йдеться про роль письменників, про різні їх “долях”. У 8-й показана роз’єднаність губернського дворянства і народу. Остання, 11-а, глава завершується захопленим гімном Батьківщини, її прекрасного майбутнього.

Як видно, від голови до голови теми ліричних відступів здобувають все більшу соціальну значимість, а трудовий народ постає перед читачем в неухильно підвищується прогресії його переваг (згадки про померлих і втікачів мужиків Собакевича і Плюшкіна).

Таким чином, Гоголь досягає в композиції поеми тієї безперервно збільшується напруженості, яка в сукупності з підсилюється драматичне дійство повідомляє “Мертвих душ” виняткову цікавість.

У композиції поеми слід особливо підкреслити що проходить через весь твір образ дороги, за допомогою якого письменник висловлює ненависть до застою і спрямованість вперед, гарячу любов до рідної природи. Цей образ сприяє посиленню емоційності і динамічності всієї поеми.

Дивовижне мистецтво Гоголя в компонуванні сюжету позначилося в тому, що безліч самих різних ввідних епізодів і авторських відступів, викликаних прагненням ширше і глибше відтворити тогочасну дійсність, суворо підпорядковане втіленню певних ідей письменника. Такі авторські відступи, як про товстих і тонких, про “пристрасті російської людини знатися з тим, хто хоча б одним чином був його вище”, про “панах великої руки і панах середньої руки”, про широку типовості образів Ноздрьовим, Коробочки, Собакевича, Плюшкіна, складають необхідний соціальний фон для розкриття основних ідей поеми. У багатьох авторських відступах Гоголь так чи інакше торкався столичної теми, але в граничній сатиричної оголеності ця “небезпечна” тема прозвучала під включеної до композицію поеми “Повісті про капітана Копєйкіна”, розказаної губернським поштмейстером. За своїм внутрішнім змістом, за своєю ідеєю ця вставна новела є важливим елементом в ідейному і художньому сенсі гоголівської поеми. Вона давала автору можливість включити в поему тему героїчного 1812 року і тим самим ще різкіше відтінити безсердечність і свавілля верховної влади, боягузтво і нікчемність губернської знаті. “Повість про капітана Копєйкіна” на короткий час відволікає читача від затхлого світу Плюшкіна і чиновників губернського міста, але ця зміна вражень створює певний художній ефект і допомагає виразніше зрозуміти задум твору, його сатиричну спрямованість.

Композиція поеми не тільки чудово розгортає сюжет, в основі якого лежить фантастична авантюра Чічікова, але і дозволяє Гоголю за допомогою позасюжетний епізодів відтворити всю дійсність миколаївської Русі. Все вищесказане переконливо доводить, що композиція поеми відрізняється високим ступенем художньої майстерності.