55. Поняття і призначення застосування права. Ідеологія застосування права.

Правозастосування — це владна діяльність компетентних органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб'єктів.

Співвідношення між поняттями «реалізація права» і «застосування права» по-різному оцінюється дослідниками. Більшість з них розглядає правозастосування як особливу форму реалізації права. Не заперечуючи проти цього, зазначимо, що існує корінна відмінність між правозастосуванням і безпосередньою реалізацією права. Суб'єкт безпосередньої реалізації права самостійно визначає свою поведінку згідно з правовими приписами, а суб'єкт правозастосування упорядковує не свою поведінку, а поведінку сторонніх суб'єктів.

Ознаки застосування права:

1) владний характер. Застосовують право тільки уповноважені на те компетентні суб'єкти (державні органи, органи місцевого самоврядування, керівники підприємствтощо);

2) індивідуалізований характер. Застосування права є рішенням конкретної справи, конкретної юридичної ситуації на основі норм права;

3) процедурний характер. Застосування права має ряд стадій і здійснюється відповідно до встановленої процедури;

4) юридично оформлений характер. Застосування права в основному завершується винесенням спеціального (як правило, письмового) документа — акту застосування права.

Застосування права є факультативним елементом механізму правового регулювання. Тому важливо з'ясувати, в яких випадках воно є необхідним.

Підстави правозастосування:

1) неможливість самостійної, безпосередньої реалізації права, коли суб'єкти не можуть самі, без допомоги владних органів реалізувати свої права (наприклад, право на отримання пенсії);

2) необхідність встановлення статусу суб'єкта права;

3) наявність спору про право, суб'єктивні права та юридичні обов'язки (наприклад, спір про право власності на земельну ділянку);

4) необхідність встановити наявність або відсутність юридичних фактів або документів;

5) необхідність здійснення владних повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших владних суб'єктів;

6) невиконання юридичних обов'язків, перешкоджання в здійсненні прав, вчинення правопорушення.

У всіх цих випадках потрібне встановлення та аналіз конкретних обставин справи і винесення в ній юридичного рішення.

56. Реалізація та застосування права. Безпосередня і правозастосовча реалізація права

Правозастосовча діяльність повинна здійснюватися відповідно до певних, загальновизнаних принципів — ви¬мог правильного застосування права. Найважливішими

з них є:

1) вимога законності. Ця вимога включає декілька компонентів. По-перше, рішення у справі повинно виноситися правозастосовувачем у рамках своєї компетенції. По-друге, правозастосовувач зобов'язаний засновувати рішення на нормах права, точно слідуючи їх змісту, не ухиляючись (навіть під слушними приводами) від застосування норми, що відноситься до справи. По-третє, суб'єкт право-застосовної діяльності повинен діяти відповідно до встановленої процедури;

2) вимога обґрунтованості означає повне виявлення ретельне вивчення і використання всіх матеріалів, що від. носяться до справи, ухвалення рішення тільки на основі достовірних, добре перевірених, не підлягаючих сумніву фактів;

3) вимога доцільності означає урахування конкретних умов застосування норми права, взяття до уваги специфіки ситуації, що склалася, у момент винесення рішення. Норма права не може включати всіх конкретних деталей ситуації, що вимагає рішення, тому правозастосовувач повинен вибрати найбільш оптимальний (економний та ефективний) варіант реалізації правових розпоряджень.

4)вимога справедливості виявляється в тому, що правозастосовувач зобов'язаний неупереджено підходити до дослідження обставин справи і до її учасників. Ухвалене правозастосовувачем рішення повинне відповідати не тільки букві, але й духові закону, тобто узгоджуватись із принципами моралі та загальнолюдськими цінностями.

Безпосередня реалізація права – це регламентований нормами права процесс самостійного здійснення прав і обов’язків суб’єктом права без допомоги спеціально уповноважених органів та посадових осіб.

Правозастосування – це владна діяльність компетентних органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права щляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб’єктів.