3. Поняття, функції та основи організації банківської системи

Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою.

Банківська система – це законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув'язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування: 1 – відносно окремих банків як її структурних елементів; 2 – відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Цілями банківської системи є: 1 – забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами; 2 – забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Банківська система виконує три функції: трансформаційну, емісійну (створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту), стабілізаційну (забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків, але у межах системи виникає якісно нова функція трансформації – більш масштабна, глибока, завершена і ефективна. Це зумовлюється тим, що, по-перше, в трансформаційний процес на міжбанківському рівні включається центральний банк. Як банк банків через механізм рефінансування центральний банк трансформує ресурси грошового ринку за строками, розмірами, ризиками, масштабами, в регіональному аспекті. По-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузько спеціалізованих банків. Спільно, як складові системи, ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Емісійна функція полягає у тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, управляючи пропозицією грошей. Це досягається методами та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, але у її виконанні беруть участь усі банки.

Стабілізаційна функція пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки криють у собі підвищену загрозу дестабілізації не тільки власної діяльності, а й розладу усього грошового ринку. Стабілізаційна функція проявляється, по-перше, через прийняття законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок; по-друге, через створення механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та діяльністю банків. На її основі створено механізм забезпечення стабільності банківської системи.

Механізм забезпечення стабільності банківської системи включає такі заходи: 1. страхування банківських ризиків, насамперед кредитних; 2. страхування банківських депозитів, передусім фізичних осіб; 3. внутрішньобанківське резервування для покриття збитків від кредитних ризиків; 4. обов’язкове резервування банківських депозитів; 5. централізоване економічне нормування для найбільш пов’язаних з ризиками напрямів банківської діяльності; 6. централізований нагляд і контроль за банківської діяльності; 7. централізоване рефінансування комерційних банків; 8. узаконення способів централізації банківського капіталу (у вигляді консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

Банківська система взаємодіє з іншими системними структурами (бюджетна, валютна, податкова системи тощо), з якими вона, як підсистема, створює економічну систему в цілому. Порівнюючи ці системи, можна знайти в них як спільні, так і специфічні, притаманні кожній з них, риси. Загальними рисами вищезгаданих економічних підсистем можна вважати поєднання в них багатьох однотипних елементів, підпорядкованих однаковим цілям; динамічність – здатність до розвитку, адаптації до зміни економічної ситуації в країні; закритість, що проявляється в концентрації на специфічній діяльності; саморегуляція.

Специфічними рисами банківської системи можна вважати, по-перше, дворівневу побудову; по-друге, поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому; по-третє, централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів; по-п’яте, наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків; по-шосте, гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного банку, що входить у систему.

Ключовий принцип побудови банківських систем у ринкових економіках – дворівнева побудова.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один (або кілька, об’єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад, Федеральна Резервна Система у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування банківської системи.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків (в Україні їх називають комерційними банками).

Комерційні банки покликані обслуговувати економічних суб’єктів, які є учасниками грошового обороту (фірми, сімейні господарства, державні структури). Через ці банки банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань грошово-кредитної політики центрального банку.

Банки другого рівня відносно один одного є юридично і економічно самостійними, рівноправними конкурентами на грошовому ринку, здійснюючи свою діяльність заради прибутку.

Дворівневість банківської системи характеризується також чітким законодавчим розмежуванням прав і обов’язків кожної ланки системи.

Створення незалежної української держави, процеси трансформації економіки зумовили необхідність створення власної банківської системи ринкового типу. Початок її формуванню був покладений Законом України “Про банки і банківську діяльність”, ухваленим Верховною Радою 20 березня 1991 р. Сьогодні базовими законодавчими документами, що регламентують діяльність банківської системи, є Закон України “Про Національний банк України” № 679-ХІV від 20 травня 1999 р. та Закон України “Про банки і банківську діяльність” № 2 121-ІІІ від 7 грудня 2000 р.