2. Поняття та функції банків

Ключову роль серед фінансових посередників відіграють банки. По-перше, беручи участь у формуванні грошової пропозиції, банки мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру та економічне зростання. Крім того, банки визначають становище і всіх інших посередників грошового ринку, оскільки саме вони ведуть рахунки, сприяють формуванню грошових фондів, здійснюють їх розрахунково-касове і кредитне обслуговування. По-друге, на них припадає більша, ніж на інших фінансових посередників, частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку. Хоча у країнах з розвинутими грошовими ринками за обсягами операцій небанківські посередники наближаються до банківських інституцій. По-третє, банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників.

Суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою обмеженістю їх діяльністю робить надзвичайно важливим правильне визначення поняття “банк”.

Відповідно до Закону “Про Національний банк України” банк – це юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах. Законом “Про банки і банківську діяльність” банк визначається як юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

У правовому аспекті можна визначити банк як фінансового посередника, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Недоліком правового підходу до визначення сутності банку є відсутність у ньому економічних критеріїв віднесення тих чи інших операцій до сфери банківської діяльності.

Аналіз світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій: 1 – приймання грошових вкладів від клієнтів, 2 – надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів, 3 – здійснення розрахунків між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі – як центрального, так і комерційного.

Отже, банком в економічному розумінні можна розглядати інституцію, яка здійснює комплекс з трьох базових операцій – депозитних, кредитних і розрахункових. Крім базових, банківські установи можуть здійснювати і інші, потрібні для грошового ринку, операції.

Як самостійні суб’єкти грошового ринку банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.

Функція – це те, що властиве кожному банку постійно, незалежно від того, які конкретні операції він виконує в даний момент. Функція банку характеризує його як економічну структуру з макроекономічних позицій, з позицій її місця в економічній системі взагалі і впливу на економічне середовище, в якому банк функціонує.

В економічній літературі називають різні функції банків. Найбільш доцільним вважається виділення таких функцій банку як трансформаційна і емісійна.

Трансформаційна функція полягає в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідні заходи, можуть звести ці ризики для своїх вкладників і акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок, страхування депозитів тощо.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів, банки одержують можливість частину їх спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки акумулюють великі маси капіталу.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і інших країн і спрямовувати на фінансування проектів однієї країни, одного регіону, одного об'єкта.

Емісійна функція полягає у створенні додаткових платіжних засобів, спрямуванні їх в оборот і збільшенні пропозиції грошей або вилученні їх з обороту і зменшенні пропозиції грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові та депозитні гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Операція характеризує певний вид роботи банку в даний момент стосовно окремого економічного суб’єкта, тобто на мікрорівні. Перелік здійснюваних банком операцій залежить від країни та виду банку.

З функціями банків пов’язана роль їх в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної та платіжної дисципліни, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.